- 445
- 445
250 років з часу знищення Запорізької Січі: історична правда
250 років тому Російська імперія зруйнувала Запорізьку Січ — останній бастіон української козацької державності. Після того, як у 1764 році було ліквідовано гетьманство, саме Січ залишалася єдиною силою, що уособлювала автономну Україну — і політично, і військово. У Петербурзі добре розуміли: поки існує Січ, про повне підкорення українських територій не може бути й мови. Тим паче, коли на горизонті плани колонізації і розподілу родючих територій. Тому Запорізьку Січ сприймали не просто як «державу в державі», а як пряму загрозу імперським амбіціям.
До 250-х роковин знищення Запорозької Січі
Офіційно про знищення Січі було оголошено в імператорському маніфесті у серпні 1775 року. Та задум назрівав задовго до цього. Ще з кінця 1730-х років у росії готувалися до ліквідації Вольностей Війська Запорозького Низового. Остаточне рішення визріло після переможної війни з Туреччиною (1768–1774) та підписання Кючук-Кайнарджийського миру, який зміцнив позиції імперії в Причорномор’ї та Європі. Серед головних причин удару по Січі — небажання терпіти «державу в державі», страх Катерини ІІ, що козаки можуть об’єднатися з Кримським ханством проти росії, а ще — звичне для імперії прагнення прибрати до рук родючі території та багатства Запорожжя. Крім того, Січ залишалася небезпечним осередком непокори — і вільнодумства, і боротьби проти кріпацтва.
Остаточне рішення знищити Нову Січ імперія ухвалила після того, як козаки почали відкрито виступати проти колонізаторської політики російської влади. Це не могли ігнорувати в Петербурзі. 7 травня 1775 року на засіданні придворної ради було вирішено: Січ має бути стерта з мапи світу. Ініціаторкою цього кроку виступила сама імператриця Катерина ІІ.
Воєнну операцію проти Запорожжя готували потай і ретельно — без зайвого розголосу. До справи залучили велику кількість війська, зокрема частини 1-ї російської армії, які щойно повернулися з війни проти Туреччини. Наприкінці травня 1775 року з фортеці Святої Єлизавети вирушила величезна армія: 8 полків кавалерії, 10 полків піхоти, 20 гусарських ескадронів, 17 пікінерських та 13 ескадронів донських козаків — загалом близько 45 тисяч солдатів. Очолював похід генерал-поручик Петро Текелій. Окреме завдання — захоплення лівобережних запорозьких паланок — поклали на війська під командуванням генерал-поручика Олександра Прозоровського.
Обман і репресії: фінальна атака на козацьку державність
Російські війська, розбиті на п’ять загонів, без зайвого шуму увійшли на землі Запорожжя. Серед місцевого населення навмисно поширювали чутки: мовляв, армія йде лише на прикордонну службу. Насправді ж усе було сплановано до деталей. 4 червня 1775 року генерал Текелій оточив Січ. 300 гусарів разом із піхотним полком швидко захопили січове передмістя, артилерію, заблокували гавань і флот. Тоді посланець генерала зажадав, щоб кошовий отаман особисто з’явився до нього в табір.
Рада була напруженою. Проти збройного опору виступили кошовий Петро Калнишевський та архімандрит Володимир Сокальський, якому історики приписують роль у мирному завершенні операції. Зрештою, Січ підкорилася наказу імператриці — гарнізон склав зброю без бою.
Росіяни діяли за класичним імперським сценарієм: одразу після захоплення Січі конфіскували все цінне. До Петербурга вивезли скарбницю, військові клейноди, артилерію, зброю, боєприпаси та навіть архів. Паралельно захоплювали паланкові центри, ключові переправи та шляхи — щоб остаточно позбавити козаків опори.
Знищення Січі супроводжувала масштабна інформаційна кампанія. По імперії розіслали маніфест із формулюванням, що Січ ліквідовано за її «політичне виродження». Малоросійська колегія надсилала укази магістратам і полковим канцеляріям, Київська духовна консисторія — монастирям і церковним округам. Уся імперія мала дізнатися: козацької автономії більше не існує.
Після ліквідації Січі її лідерів жорстоко покарали. Кошового отамана Петра Калнишевського заслали на довічне ув’язнення до Соловецького монастиря. Військового суддю Павла Головатого відправили до Тобольська, а писаря Івана Глобу — на заслання в Туруханськ. Додому не повернувся жоден із них.
Натомість генерал Петро Текелій, який командував операцією, отримав із рук імператриці орден Святого Олександра Невського і маєток у Вітебській губернії. А архімандрит Володимир Сокальський, котрий сприяв мирній здачі Січі, зайняв тепле місце настоятеля Батуринського Миколаївського монастиря.
Наша історія… Пам`ятаємо і не повторюємо помилок!
Статтю підготовлено за матеріалами Центрального державного історичного архіву України.
