- 179
- 179
Андрій Тітовський: пам'ять про героя, що загинув за Україну
Історія однієї зустрічі: Андрій Тітовський назавжди в наших серцях
Зі «старого життя» в мене залишилась лише одна подруга — розбіжності в поглядах і переконаннях зробили свою справу. З Настею ми познайомились під час навчання в універі. Так і прожили всі студентські роки разом. У неї я багато чому навчилась. З Настею вперше відвідала Крим. Вона була поряд і підтримувала в найскладніших моментах мого життя, а їх було немало.
У травні 2014 Насті з Андрієм і на той час ще маленьким Мишком вдалося переїхати з окупованого Луганська до Києва. Тепер нас розділяло всього лише 300 кілометрів.
Ми спілкувались по телефону та підтримували одна одну, але зустрітись всім разом, познайомити наших чоловіків все не виходило… Літом 2021 я таки вмовила Настю з родиною приїхати до нас у Гадяч. Ми зустрілися в жовтні.
Наші хлопці одразу знайшли спільну мову, географія не стала на заваді.
Ми всі дуже готувались до цієї зустрічі, дарували один одному подарунки, передавали вітання від батьків, говорили приємності. Я навіть спробувала наварити галушок, щоб здивувати полтавським колоритом. Андрій привіз пляшку португальського портвейну, яка так і залишилася невідкоркованою, тому що алкоголь відійшов на другий план, на перший — спілкування.
Було так тепло й затишно, хоча сиділи в недоробленій веранді: наших гостей захопили краєвиди луків. Ми відчули єднання. Єднання поглядів, думок та бачення майбутнього нашої Батьківщини.
Слова Насті «тут я відчуваю себе вільною» відгукнулися мені, тому що подумки раніше неодноразово повторювала те саме з точністю до букви, але не говорила вголос. Це відчуття остаточно зблизило нас, зробило рідними, хоча з багатьма рідними на той час вже стали чужими…
Спілкування не припинялось ні на мить, у кожного була заготовлена цікава історія.
Андрій заворожував своїми розповідями, говорив про власні бізнеси та роботи, про втілені проєкти, будівництва, буддистські подорожі. Ми слухали, розкривши рота, бо хотілось запам’ятати кожне слово. Він був спокійним і виваженим, з відмінним почуттям гумору та жагою до пригод. Мабуть, саме ці якості допомагали розрулювати халепи різного рівня складності, які періодично траплялися в його житті.
Андрій Тітовський завжди відрізнявся від переважної кількості земляків своїми політичними поглядами. Історія його активної проукраїнської діяльності почалася з часів Помаранчевого майдану. Під час Революції гідності теж не стояв осторонь. Допомагав іншим виїжджати з окупованих територій.
Продовжили приємні обговорення під час вечірньої прогулянки. Нашим друзям Гадяч припав до душі. Сподобалась навіть напіввідреставрована будівля старої пошти. Говорили про нове захоплення локальними подорожами, про те, що історія України неодноразово переписувалась, а українська культура знищувалась, про важливість відновлення національної свідомості.
Початок повномасштабного вторгнення та участь в ТРО
Наша зустріч відбулась в «ковідні» часи. Настя навчалась онлайн на водійських курсах. У грудні всі почали говорити про можливий наступ. Я відмовлялась вірити. Вона казала, що варто почати готуватись.
24 лютого Насті довелось поставити навчання на паузу. Вони з Андрієм пішли в територіальну оборону, залишивши єдиного сина під опікою бабусі з дідусем. Ми переписувались мало не щодня.
Завдяки злагодженим діям всього українського народу й моїх друзів зокрема, навала відступила від Київщини.
Можна було трохи видихнути. І побути вдома з сином, якого не вийшло вмовити залишитись в безпечній Європі хоча б деякий час. Андрій зламав ногу, тому потребував тривалої реабілітації. Мабуть, сама доля хотіла його таким чином убезпечити…Настя нарешті отримала водійське посвідчення.
Коли Андрій відновився, вони з Настею стали волонтерами Червоного хреста, надавали першу допомогу постраждалим від обстрілів.
Добровільний вступ до лав ЗСУ
Наша телефонна розмова відбулася восени 2023 року. Я звернулась по допомогу. Моя подруга, як зазвичай, відгукнулась. Але мою увагу одразу привернули тривожні нотки в її голосі: Андрій добровільно пішов до війська і на той час проходив вишкіл.
Ми були змушені часто бувати в Києві. Настя завжди проявляла турботу, хоча на той час вже збирала спорядження для чоловіка. З кожними нашими відвідинами купа обладунків збільшувалася…Оскільки з початком нового року Андрій вже повинен бути на передовій…
20 січня був звичайний суботній день, мій чоловік пішов із хлопцями зі спільноти робити окопні свічки, а я просто тинялась по будинку без діла й вирішила зазирнути у Фейсбук, бо, здається, ще ввечері перед очима промайнула Настина аватарка.
Побачила її пост. В мене стиснулося серце (в прямому сенсі) від Настиних слів:
Андрію не притаманне вагання, він сам пішов в тро в перші дні і він сам прийняв рішення йти в ЗСУ зараз, його не можна було похитнути.
Я думала, якщо він повернеться пораненим: глухим, я би постійно повторювала двічі; сліпим, я б була для нього супроводом; з ампутацією, це зовсім не проблема, в нас навіть перший поверх, сама би зробила пандус.
Андрій постійно допомагав іншим, він був саме в тому місці в той час.
Друзі, будь ласка, напишіть щось приємне про ваш з ним зв'язок, я думаю вам є що згадати. "
Я перечитувала двічі, можливо, навіть більшу кількість разів, бо відмовлялась вірити в те, що вона написала, сподівалась знайти ознаки поширення чужої публікації.
Я заголосила, можливо вперше в житті. Почало колотити від відчаю та розуміння, що вона зараз відчуває біль у сто разів сильніший за мій, а мені було нестерпно боляче. Я знову і знову перечитувала присвяту, повністю занурившись в глибинний зміст сили почуттів Анастасії Тітовської.
Потім з’ясувалось, що навіть у найскладніший момент свого життя, вона, знаючи про мої проблеми зі здоров’ям, вирішила повідомити цю сумну новину моєму чоловікові напередодні. А він, у свою чергу, збирався це зробити по поверненні додому, щоб бути в цей час поряд…
Герой Андрій Тітовський загинув 17 січня 2024 року в бою за Україну, її свободу та незалежність на околиці с. Старомайорське Волноваського району Донецької області.
Прощання з героєм: велич особистості Андрія Тітовського
У своїй прощальній промові пані Наталія, подруга родини, говорить про те, якою самовідданою та волелюбною людиною був Андрій Тітовський:
«Андрій любив людей, був взірцем людяності, турбувався про кожного та завжди був готовий прийти на допомогу. Більшість свого життя він присвятив проєктам, які мають на меті розвиток людини. Цей розвиток передбачає знати свою потужну природу, розвивати і застосовувати її на благо всіх. Не знати цю природу було б также прикро для багатьох як не знайти скарбницю на власному подвір’ї. Тож ці проєкти будуть жити довше за його життя.
Кажуть, що буддисти хочуть відсторонитися від світу і зберігати спокій в умі. Друге то є правда, а перше – не обов’язково. Андрій пройшов два Майдани, ризикуючи життям, у 2014 році допомагав людям виїжджати з окупованих територій
Війна стала для Андрія ще одним проєктом розвитку, бо немає розвитку без волі, немає жодного пізнання без свободи… Андрій був для нас взірцем любові і сили, мудрості і співчуття, розважливості і відданості спільній меті. Тож ми вшануємо його життя усвідомленням того, як ми проводимо власне»
Це одна з найпотужніших промов, яку мені доводилось чути. Вона підкреслює рівень розвитку особистості Андрія. Саме тому має надзвичайно глибокий сенс.
В день похорону я була поряд із подругою, бо хотіла разом з усіма розділити той біль. Я дивилась на Андрія: він був гарним і світлим, таким, як у житті. Недарма кажуть: «Герої не вмирають!»
Болюче усвідомлювати цю втрату. Але душу гріють спогади про ті два дні, що ми провели разом. Шкода, що це не вийде більше повторити…
Присвячується пам’яті Андрія Тітовського
Сьогодні наша редакція долучилася до акції “Шаную воїнів, біжу за героїв України”:
