- 498
- 498
Андрій Тітовський: пам'ять про героя, що загинув за Україну
Історія однієї зустрічі: Андрій Тітовський назавжди в наших серцях
Зі «старого» життя в мене залишилась лише одна подруга — розбіжності в поглядах і переконаннях зробили свою справу. З Настею ми познайомились під час навчання в універі. Так і прожили всі студентські роки разом. У неї я багато чому навчилась. З Настею вперше відвідала Крим. Вона була поряд і підтримувала в найскладніші моменти мого життя — а їх було немало.
У травні 2014 Насті з чоловіком Андрієм і тоді ще маленьким Мишком вдалося переїхати з окупованого Луганська до Києва. Тепер нас розділяло всього лише 300 кілометрів.
Ми спілкувались телефоном та підтримували одна одну, але зустрітись родинами, познайомити наших чоловіків - все не виходило… Влітку 2021-го я таки вмовила Настю приїхати до нас у Гадяч. Ми зустрілися в жовтні. Наші чоловіки одразу знайшли спільну мову.
Ми всі дуже чекали цієї зустрічі і готувалися: дарували один одному подарунки, передавали вітання від батьків, говорили приємності. Я навіть спробувала наварити галушок, щоб здивувати полтавським колоритом. Андрій привіз пляшку португальського портвейну, яка так і залишилася невідкоркованою, тому що алкоголь відійшов на другий план, на першому було спілкування. Було так тепло й затишно, хоча сиділи в недоробленій веранді: наших гостей захопили краєвиди луків. Ми відчули єднання. Єднання поглядів, думок та бачення майбутнього нашої Батьківщини.
Слова Насті «тут я відчуваю себе вільною» відгукнулися мені, тому що подумки раніше неодноразово повторювала те саме з точністю до букви, але не говорила вголос. Це відчуття остаточно зблизило нас і зробило рідними по духу. А в той час з багатьма рідними по крові ми вже стали чужими…
Розмови не припинялись ні на мить, у кожного була підготовлена цікава історія. Андрій захоплював своїми розповідями, говорячи про власні бізнеси та роботи, про втілені проєкти, будівництва, буддистські подорожі. Ми слухали, розкривши рота, бо хотілось запам’ятати кожне слово. Він був спокійним і виваженим, із чудовим почуттям гумору та жагою до пригод. Мабуть, саме ці якості допомагали розрулювати різні халепи в його житті.
Андрій Тітовський завжди відрізнявся від переважної більшості земляків своїми політичними поглядами. Історія його активної проукраїнської діяльності почалася з часів Помаранчевого майдану. Під час Революції гідності він теж не стояв осторонь, допомагав людям виїжджати з окупованих територій.
Продовжили приємні обговорення під час вечірньої прогулянки. Нашим друзям Гадяч припав до душі. Сподобалась навіть напіввідреставрована будівля старої пошти. Говорили про нове захоплення локальними подорожами, про те, що історія України неодноразово переписувалась, а українська культура знищувалась, про важливість відновлення національної свідомості.
Початок повномасштабного вторгнення та участь в ТРО
Ця наша зустріч відбулась у «ковідні» часи. Настя проходила онлайн курси для майбутніх водіїв. Вже в грудні всі почали говорити про можливий російський наступ. Я відмовлялась вірити, а подруга казала, що варто почати готуватись.
24 лютого Насті довелось поставити навчання на паузу. Вони з Андрієм пішли в територіальну оборону, залишивши єдиного сина під опікою бабусі з дідусем. Ми переписувались чи не щодня. Завдяки злагодженим діям всього українського народу, й моїх друзів зокрема, ворожа навала відступила від Київщини.
Можна було трохи видихнути. І побути вдома з сином, якого не вийшло вмовити залишитись в безпечній Європі хоча б деякий час. Андрій зламав ногу, тому потребував тривалої реабілітації. Мабуть, сама доля хотіла його таким чином убезпечити… Настя нарешті отримала водійське посвідчення. Коли Андрій відновився, вони з Настею стали волонтерами Червоного хреста, надавали першу допомогу постраждалим від обстрілів.
Добровільний вступ до лав ЗСУ
Наша телефонна розмова відбулася восени 2023 року. Я звернулась по допомогу доподруги і вона, як завжди, відгукнулась. Але мою увагу одразу привернули тривожні нотки в її голосі: Андрій добровільно пішов до війська і в той час проходив вишкіл.
В той період я зі своїм чоловіком були змушені часто бувати в Києві. Настя завжди турбувалася про нас, хоча вже збирала спорядження для Андрія. З кожними нашими відвідинами купа обладунків збільшувалася, адже вже на початку нового року Андрій мав їхати на передову…
20 січня був звичайний суботній день, мій чоловік пішов із товаришами робити окопні свічки, а я вирішила зазирнути у Фейсбук – згадалося, що ще ввечері перед очима промайнула Настина аватарка.
Побачила її пост і в мене стиснулося серце (в прямому сенсі) від Настиних слів:
«До цього я була не готова... Останні п'ять років ми прожили як «медовий місяць» — взаєморозуміння, компліменти, жарти. Це найкраща людина в світі. У нього не траплялось депресивних станів, завжди знав що робити. Справжній йогін.
Андрію не притаманне вагання, він сам пішов в ТРО в перші дні і він сам прийняв рішення йти в ЗСУ, його не можна було похитнути.
Я думала, якщо він повернеться пораненим: глухим, я би постійно повторювала двічі; сліпим, я б була для нього супроводом; з ампутацією, це зовсім не проблема, в нас навіть перший поверх, сама би зробила пандус.
Андрій постійно допомагав іншим, він був саме в тому місці в той час.
Друзі, будь ласка, напишіть щось приємне про ваш з ним зв'язок, я думаю вам є що згадати».
Я перечитала двічі, можливо, навіть більше, бо відмовлялась вірити в те, що вона написала, сподівалась знайти ознаки поширення чужої публікації...
Я заголосила, можливо вперше в житті. Почало колотити у відчаї та від розуміння, що Настя зараз відчуває біль у сто разів сильніший за мій, а мені було нестерпно боляче. Я знову і знову перечитувала присвяту, повністю занурившись в глибинний зміст сили почуттів Анастасії Тітовської.
Потім з’ясувалось, що навіть у найскладніший момент свого життя, вона, знаючи про мої проблеми зі здоров’ям, вирішила повідомити цю сумну новину моєму чоловікові напередодні. А він, у свою чергу, збирався це зробити коли повернеться додому, щоб у цей момент бути поряд…
Герой Андрій Тітовський загинув 17 січня 2024 року в бою за Україну, її свободу та незалежність на околиці с. Старомайорське Волноваського району Донецької області.
Прощання з героєм: велич особистості Андрія Тітовського
У своїй прощальній промові пані Наталія, подруга родини Тітовських, сказала якою самовідданою та волелюбною людиною був Андрій:
«Андрій любив людей, був взірцем людяності, турбувався про кожного та завжди був готовий прийти на допомогу. Значну частину свого життя він присвятив проєктам з розвикук людини. Вони про те, як знати свою потужну природу, розвивати і застосовувати її на благо всіх. Не знати цю природу було б так само прикро для багатьох, як не знайти скарбницю на власному подвір’ї. Тож ці проєкти будуть жити довше за його життя.
Кажуть, що буддисти хочуть відсторонитися від світу і зберігати спокій в розумі. Друге - то є правда, а перше – не обов’язково. Андрій пройшов два Майдани, ризикуючи життям, у 2014 році допомагав людям виїжджати з окупованих територій. Війна стала для Андрія ще одним проєктом розвитку, бо немає розвитку без волі, немає жодного пізнання без свободи… Андрій був для нас взірцем любові і сили, мудрості і співчуття, розважливості і відданості спільній меті. Тож ми вшануємо його життя усвідомленням того, як ми проживаємо власне».
Це одна з найпотужніших промов, яку мені доводилось чути. Вона підкреслює рівень розвитку особистості Андрія. І саме тому має надзвичайно глибокий сенс. В день похорону я була поряд із подругою, бо хотіла разом з усіма розділити той біль. Я дивилась на Андрія: він був гарним і світлим, таким, як у житті. Недарма кажуть: «Герої не вмирають!» Боляче усвідомлювати цю втрату. Але душу гріють спогади про ті два дні, що ми провели разом. Шкода, що це більше не вдасться повторити…
Акція «Шаную воїнів, біжу за героїв України»
31 серпня 2024 року, місто Гадяч, Всеукраїнський щорічний забіг на честь загиблих героїв російсько-української війни. Про акцію я дізналась від Віталіни Пинчук — в.ф. директорки «Рідний край. Газета Гадяцького земства», де працюю з 1 серпня цього року. Вона надихнула та взяла на себе всі організаційні моменти. На забіг прийшла зі своєю маленькою донечкою. Інші члени команди теж одразу відгукнулися. Біжимо за Андрія — під номером 25310 нас семеро. Дякую кожному і кожній за шану загиблому герою Андрію Тітовському.
Присвячується пам’яті Андрія Тітовського
