- 279
- 279
Антоніна Семенівна Макарова в серцях гадяцьких дівчат
Ганна Петленко (у дівоцтві Білич), 1940 року народження, згадує свої шкільні візити до Антоніни Семенівни Макарової — літньої, дуже скромної та привітної жінки. Учениці допомагали їй по господарству, а натомість отримували чай, цукерки й довгі розповіді про Лесю Українку та інших відомих письменників. Тоді маленька Ганна не усвідомлювала, з якою видатною особистістю спілкується, для неї це була бабуся, яка дарувала їм щиру турботу й увагу.
Про перші зустрічі
Коли я була в шостому чи сьомому класі, в школі нас запитали, хто бажає відвідати одну знамениту гадячанку, щоб допомогти їй прибратися. Так я вперше потрапила до Антоніни Семенівни Макарової. Вона зустріла нас дуже привітно. Вже старенька, вона посміхалася і раділа нам, бо сама вже майже нічого не могла зробити.
Одразу пропонувала: «Я вам зараз чайку приготую».
Чай був завжди, а ще — цукерки чи печиво. Думаю, їх приносили люди, а вона відкладала для нас, дітей.
Вона казала: «Я вас чекатиму. Приходьте».
І ми бігли охоче, бо нам у неї дуже подобалося.
Про будинок і повсякденність
Жила вона між нинішньою вулицею Гетьманською та перукарнею «Конвалія». За перукарнею потрібно було повернути праворуч. Там була маленька кімнатка, але з величезним вікном. Перед вікном стояв стіл, збоку — ліжко, а на підлозі лежала невеличка доріжка. Ще була тумбочка чи столик, куди ми ставили чашки. Шаф я не пам’ятаю — було бідно, як і в багатьох тоді. Зате на всіх підвіконнях стояли квіти. Ми їх обережно поливали й витирали вологою ганчіркою.
Щоразу, як ми приходили, вона казала: «Одразу полийте мені квітики».
Ми допомагали з тим, що було нескладно: підмітали, витирали, виносили сміття.
Коли закінчували, вона говорила: «Добре, добре. Тепер сідайте пити чай».
І ми сідали під тим великим вікном, слухаючи її розповіді. Її будиночок досі зберігся, хоч і був трохи перебудований.
Про простоту і гідність
Антоніна Семенівна Макарова була дуже простою і доброю бабусею. У неї були світлі очі та сиве волосся, яке вона завжди прикривала хусткою. Вона була одягнена охайно: довга спідниця та закрита кофтина. Суконь я на ній не бачила, лише кофтини вона міняла. Її гідність була в простоті, а не у вбранні.
Про любов до України і поезії
Вона любила Україну і поезію, сама писала вірші. Вона запитувала кожного з нас, як нас звати, і одразу складала лагідний віршик-присвяту. Для мене вона написала:
Гарні темні очі,
Аж темніють ночі,
Любі та прекрасні,
Як зірочки ясні…
Про науку і добро
Вона повчала нас по-доброму: «Треба вчитися, треба знати, бо знання — це основне». Сідаючи, вона завжди розпитувала про наші оцінки: «Чого така низька оцінка? Що не вивчила? Треба вивчити, бо знання завжди знадобляться, ким би ви не були».
Вона також казала, що потрібно робити добро, щоб після тебе лишилася добра пам’ять. Щоб люди згадували про тебе і розказували своїм дітям та онукам.
Антоніна Семенівна Макарова та її розповіді про Лесю Українку та Коцюбинського
Антоніна Семенівна багато розповідала про Лесю Українку, що вона дуже товаришувала з Михайлом Коцюбинським: він часто приїжджав до неї, вони багато спілкувалися, радилися й обговорювали різні творчі теми. Вона називала й інших людей, але я вже не згадаю. Також вона розповідала про Зелений Гай, де вони збиралися. Я тоді й не знала, де це, бо автобус туди не ходив. Лише коли закінчила школу, нас повели на екскурсію в санаторій, і тоді я зрозуміла. У неї були книжки — тоненькі, можливо, ті, що вона писала, а може, чиїсь. Ми боялися брати їх у руки, соромилися розпитувати. Тепер шкодую, що не розпитала все докладно.
Про любов до людей
Ходили до неї лише дівчата: Надя Лисенко (пізніше Іванова) та моя подруга Віра Чорнобук. Хлопці до нас не приєднувалися. Так ми ходили кілька років. Потім підросли — клопоти, уроки, роботи вдома побільшало. Коли я поїхала на навчання, наші зустрічі припинилися. Повернувшись, дізналася, що її вже не стало... Як зараз пам’ятаю — велике вікно, стіл під ним, квіти на підвіконні, чай і її світлі очі. Її спокій і любов до людей.
А ще її слова: «Любіть свою країну і людей. Робіть добро. Вчіться».
Ми бігли до неї з радістю, бо нам було дуже добре в її домі. Вона вкладала в нас душу. І я досі згадую її з великою вдячністю.
Читайте також:
