- 261
- 261
Архітектурна спадщина Гадяча: Іван Биков про її збереження
Гадяч — місто з тисячолітньою історією, чиї корені сягають часів Посульської оборонної лінії та козацьких полків. Проте історична велич міста часто контрастує з реальним станом його архітектурної спадщини. Десятки об’єктів, що є свідками епохи класицизму та українського модерну, досі не мають юридичного охоронного статусу, отже перебувають під постійною загрозою руйнування чи нефахової перебудови.
У цьому ексклюзивному інтерв'ю відомий архітектор і пам'яткоохоронець Іван Биков не лише розкриває глибину цієї проблеми, а й дає чіткі інструкції з порятунку історичного обличчя Гадяча.
Шлях Івана Бикова у сфері збереження архітектурної спадщини
— Почнімо з головного: хто такий Іван Биков? Як ви самі себе визначаєте?
— Насамперед я — архітектор і пам'яткоохоронець. Хоча фах пам'яткоохоронця поки що повноцінно не визнаний державою, ми займаємося збереженням української культурної спадщини. Сюди входить архітектура, історія, археологія та інші сфери. Звісно, як архітектор, я віддаю перевагу пам'яткам архітектури.
— Звідки виник такий глибокий інтерес до пам'яток архітектури? Це сформувалося вже в дорослому віці, чи проявилося ще в дитинстві?
— Цей інтерес проявився ще в дитинстві, приблизно з 12 років. Спочатку я зацікавився архітектурною спадщиною Києва, Одеси, Криму — там, де бував, відпочивав, мешкав. Згодом це привело до вибору майбутнього фаху. Я вступив на архітектора, навчався і паралельно працював. Розуміння того, що архітектура нерозривно пов’язана з культурною спадщиною, прийшло поступово.
Мені дуже пощастило. Навчаючись у КІБІ (нині КНУБА — Київський національний університет будівництва і архітектури — прим. авторки), я встиг послухати лекції метра-професора Віктора Васильовича Чепелика. Він усе життя присвятив дослідженню українського модерну. Через 20 років ми продовжили його справу: досліджували й брали на облік ті об'єкти, які він, по суті, вперше виявив (це школи Лохвицького земства, і український модерн загалом).
Згодом працював в Українському товаристві охорони пам’яток історії та культури — «УТОПІК». А нині ми з колегами-археологами створили власне невелике ГО «Український центр збереження пам'яток культурної спадщини». Намагаємося зберігати об'єкти, виготовляти облікову документацію, паспорти пам'яток, виявляти нові.
Реставрація в Україні: катастрофа, яку ніхто не зупиняє
— Чому, попри війну й брак ресурсів, збереження архітектурної спадщини не можна відкласти на потім?
— Пам'яткоохоронна та реставраційна сфера в Україні, мабуть, у найгіршому стані за останні 100 років. Навіть у радянський час ситуація була значно кращою, ніж тепер. Фактично зруйнована ціла галузь. Візьмемо для прикладу археологів: вони зберегли свою галузь, мають Інститут археології, їх сотні, і вони більш-менш нормально працюють. Але з реставрацією проблема глобальна. З юридичної точки зору, професія «архітектор-реставратор» відсутня. Немає навіть відповідного КВЕДу. На архітекторів-реставраторів майже не навчають. Раніше цю спеціальність можна було отримати у Харкові, а зараз лише Львів випускає невеликими групами.
Це призвело до парадокса: реставрацією почали займатися звичайні архітектори — кожен, хто отримав таке замовлення. Водночас більшість архітекторів навіть до кінця не розуміє сутності пам'ятки культури. Їх навчали будувати, проєктувати, ремонтувати об'єкти, але не реставрувати. Відповідно, ми маємо проєкти, які вважаються реставраційними, а насправді такими не є.
Профільні інститути майже знищені. ДП «Укрзахідпроектреставрація» вже не працює: воно перебуває в стадії банкрутства. Київському ПрАТ «Укрпроектреставрація» теж дуже тяжко, залишилося лише кілька фахівців, а проєктів велика кількість. Навіть у ці важкі часи, коли йде війна, ми повинні тримати марку й хоча б на своєму рівні намагатися фахово працювати із захистом культурних об'єктів.
— Отже, ситуація критична?
— Вона не просто критична, а катастрофічна, іноді доходить до абсурду. Механізм такий: на державні кошти замовляється проєкт реставрації компанії, яка не вміє його робити. Вони створюють проєкт, який не має до справжньої реставрації жодного стосунку, але називають його реставрацією. Іноді це трапляється не навмисно, а через нерозуміння суті питання. Далі проєкт подається на експертизу, де також відсутній профільний фахівець із реставрації. Експертиза випускає його за архітектурними ДБН (Державні будівельні норми, документи, які встановлюють обов’язкові вимоги до проєктування, будівництва, реконструкції та експлуатації об’єктів - прим. авторки.)
На рівні громади як замовника переважно є юристи та мистецтвознавці, люди з педагогічною освітою, але пам'яткоохоронців, реставраторів, звісно, немає. Відтак, громада затверджує проєкт.
Часткове руйнування пам'ятки, що відбувається під назвою «реставрація», помічають, коли роботи вже виконуються.
Активісти підіймають ґвалт: «Збиваються автентичні наличники! Зруйнували оригінальний дах!», а їм кажуть: «Вибачте, у нас є проєкт, він повністю всіма погоджений».
Ситуація доходить до того, що на всьому шляху — від проєкту до погодження — не зустрічається жодного фахівця, який би зупинив процес.
Проблема Всіхсвятської церкви: «євроремонт» замість реставрації
— Ви нещодавно приїжджали до Гадяча й оглядали кілька історичних будівель. Якою була мета цього візиту?
— Ми робили облікову документацію на замовлення Гадяцької громади, зокрема, Всіхсвятської церкви — єдиної юридично оформленої пам'ятки архітектури Гадяча. Ситуація навколо неї є кричущим прикладом порушення пам'яткоохоронного законодавства. Попри наявність охоронного статусу, об'єкт зазнав численних неправомірних перебудов. Фактично, замість наукової реставрації, у пам'ятці було здійснено так званий «євроремонт», що призвело до руйнування автентичних елементів та спотворення історичного вигляду. Громада має звернути увагу на ці порушення та вимагати відновлення об'єкта відповідно до норм реставрації, адже ігнорування такого створює небезпечний прецедент для інших історичних будівель міста.
Тюремний замок та інші скарби Гадяча
— Ви оглядали будівлю Тюремного замку. Що вдалося дізнатися під час цієї поїздки? Чи є нові історичні версії щодо її походження?
— До Тюремного замку ми з’їздили з директоркою Гадяцького історико-краєзнавчого музею Іриною Орловою. Це дуже цікаве місце.
Будівля вирізняється своїм розташуванням. На цьому місці раніше знаходилася фортеця Гадяцького замку — так званий донжон (сторожова башта замку - авторка). Це підтверджують карти XVIII століття. Є навіть припущення, що тут розташовувалася садиба гетьмана Івана Брюховецького.
Сама ж споруда Тюремного замку (або Острогу) збудована в першій третині XIX століття. Приблизне датування — 1832 рік, доба класицизму. Таких будівель загалом збереглося небагато на території України та Полтавщини. Вона цікава з погляду архітектури. Перший і другий поверхи — коридорного типу, зі склепінчастими перекриттями, які мають дуже ефектний вигляд. Цокольний поверх має складне планування: там розташовувалися камери для ув'язнених — каземати. Саме тут утримувався і звідси зумів утекти в 1920 році Леонтій Хрестовий, ватажок повсталих селян.
Дуже добре, що ця будівля має суспільно важливе призначення для нашого часу. Тут діє Гадяцьке аграрне училище — навчальний заклад, який готує фахівців-пасічників для всієї країни.
Нещодавно, працюючи з фондами Чернігівського обласного архіву, я знайшов креслення Сосницького Тюремного замку. На моє глибоке здивування, це, по суті, абсолютна копія Гадяцького замку! Вони збігаються в усіх деталях: поверховість, планування, розміри, форма вікон, рустовані наріжні кути. Ми доходимо висновку, що це був типовий проєкт для кількох губерній. Аналізуючи креслення Сосницького замку, ми бачимо Гадяцький замок у всіх деталях. Це надзвичайно цінний матеріал для визнання об'єкта пам'яткою — і громада має звернути на нього увагу. Коли ми обговорювали це питання з начальницею відділу культури і туризму Гадяцької міської ради Ларисою Труш, вона зазначила, що розуміє важливість такого кроку і готова реалізувати цей проєкт, але ключове питання полягає у фінансуванні, особливо під час війни.
Архітектурна спадщина Гадяча: об’єкти, які ще чекають на визнання
— Які ще об'єкти в Гадячі ви вважаєте потенційними пам'ятками архітектури?
— Потенційно таких об'єктів доволі багато, п'ять–шість — точно. Серед них:
- Водонапірна башта в центральному парку «Перемога»
- Будівля Чоловічої гімназії (нині — Гадяцький профільний ліцей імені Тараса Шевченка) — це стовідсотково видатний об'єкт.
- Будівля Жіночої гімназії (нині Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв ім. Котляревського).
- Тюремний замок (безумовно).
- Будівля Повітового суду (з двома куполами, розташована навпроти парку).
- Будинок Гадяцького повітового дворянського зібрання (поряд із Повітовим судом).
До речі, будинок повітового дворянського зібрання, Тюремний замок і Всіхсвятська церква належать до єдиного архітектурного стилю — класицизму, і всі збудовані в першій половині — середині XIX століття.
— Що змінює для будівлі її охоронний статус? Як це впливає на реставрацію та подальше використання?
— Передусім, будівля потрапляє в поле зору науковців, громади та пам'яткоохоронців. По-друге, вона отримує державний юридичний захист. Її не можна просто демонтувати чи перебудувати на власний розсуд. А якщо охоронного статусу немає, власник може перебудовувати її на свій розсуд. По-третє, це надає можливість шукати фінансування та інвестиції: закладати кошти в бюджет громади чи області, або отримувати грантові кошти на її пристосування та облаштування громадського чи культурного простору.
З погляду громади — збереження цієї пам'ятки для майбутніх поколінь є значною перевагою. Це також підвищує туристичну привабливість. А ось коли в місті з такою багатою історією не зареєстровано повноцінних пам'яток архітектури, це здається нелогічним.
