Без гіперлокальних медіа Україна існувати не може!

Після Donbas Media Forum 2025 у мене з’явилася певна рефлексія про те, наскільки важливою є робота гіперлокальних медіа — тих самих маленьких редакцій, які щодня розповідають про життя своїх громад. Поділюся...

Чому гіперлокальні медіа — більше, ніж просто новини

Ми часто не дооцінюємо, яку роль ми відіграємо — маленькі редакції, гіперлокальні медіа, ті самі «районки», що залишилися у громадах.

Але правда в тому, що наша робота важлива не лише для нашого району. Вона важлива для всієї України.

Ми бачимо, як живуть наші люди, фіксуємо події, зберігаємо історії. І день за днем створюємо літопис часу, який через багато років стане свідченням того, як ми жили, що переживали, про що мріяли.

Можливо, колись майбутні дослідники перегортатимуть наші сторінки так само, як сьогодні ми читаємо земську газету, яку редагувала Олена Пчілка, і через неї відчуваємо дух епохи.

Коли слово має коріння: сила гіперлокальних медіа в дії

Ось у чому я бачу силу гіперлокальних медіа:

Ми глибоко в контексті.

Ми живемо серед своїх героїв, знаємо життя громади не з довідок, а з розмов на базарі, у школі, на вулиці.

Ми ведемо літопис часу.

Кожне число газети — це частинка історії рідного краю. Через сто років саме ці матеріали стануть джерелом для дослідників, як нині ми вивчаємо земську газету, яку редагувала Олена Пчілка, і через її сторінки відчуваємо дух епохи, цінності й життя людей.

Ми формуємо й зберігаємо локальну ідентичність.

Ми розповідаємо про людей, традиції, мову, характер наших громад. Ми повертаємо людям памʼять про свій рід і коріння, про те, що колись замовчувалося.

Нам довіряють.

Наші читачі знають нас особисто. Ми не просто медіа — ми сусіди, знайомі, друзі, до яких звертаються, коли потрібно порадитися, поділитися гарними новинами чи власним болем.

Ми завжди поруч.

Коли великі канали працюють здалеку, ми — тут, на місці подій. Ми бачимо і чуємо першими.

Ми — простір для діалогу.

Наша газета чи сайт — це місце, де говорять люди. Ми з’єднуємо громаду з владою, покоління між собою, старі історії з новими сенсами.

Ми зберігаємо людські історії.

Кожен матеріал — це про наших людей. Вчителів, лікарів, фермерів, волонтерів, воїнів. Із цих історій складається жива мапа нашого краю.

Ми впливаємо на зміни.

Ми піднімаємо теми, які турбують громаду, і часто саме після публікацій щось починає змінюватися.

Ми вчимося й адаптуємося.

Малі редакції швидше реагують на виклики, переходять у діджитал, експериментують. Ми шукаємо нові способи залишатися потрібними своїм людям.

Ми — частина спільноти.

Ми не просто пишемо про життя громади — ми живемо цим життям. Ми відчуваємо, коли болить, і радіємо, коли виходить разом нашими читачами та читачками.

Ми — не просто медіа. Ми — доказ, що Україна жива. Без нас її неможливо уявити.