Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 17 Квітня 2024 року
БІЛЬ ПАМ’ЯТІ
БІЛЬ ПАМ’ЯТІ

БІЛЬ ПАМ’ЯТІ

Передрук матеріалу видрукуваного у газеті «Гадяцький вісник» 26.11.2005р.

Біль, завданий нашому народу трагедією голодомору повинен бути в серці кожного українця. Ці рядки пам’яті – не тільки нагадування про геноцид українського народу в двадцятому столітті, а й пересторога для всіх нас: – таке ніколи більше не повинно повторюватися!

В “Статистиці Роменщини” (№2 за 1927 р.) зазначено, що в Біленченківській сільраді хутір Яновщина – Писарщина налічував на той час загальним числом 93 господарства. Там проживало 229  чоловіків та 245 жінок. Але невдовзі цей хутір із розкішними садами у вибалку чекали неминучі демографічні зміни, обумовлені страшним чинником доби – смертністю довоєнного покоління під час голодомору 1931-1933рр.

Найкраще розповісти про це мовою документів. Гадяцька районна газета “Будівник соціалізму” надрукувала постанову бюро райкому партії від 1 січня 1932 року, в якій сказано: “Ухвалюємо: до 15 січня виконати план хлібозаготівель, піти в рішучий наступ на глитая та його агентуру. До злісних боржників застосувати заходи адміністративного та судового впливу. До відстаючих сіл направити 30 буксирних бригад з партійців, комсомольського активу та випробуваних у боротьбі за хліб колгоспників”.

У країні здійснювалась чітка і продумана політика знищення українського селянства. За невиконання планів хлібоздачі селяни одержували по 10 років ув‘язнення.. Вводилася і найвища міра суворого судового покарання – розстріл із конфіскацією майна.

Який відбиток наклало все це на Писарщину? Ось свідчення людей, зібрані Сергієм Олексійовичем Пироговим, вміщені в “Народну Книгу-Меморіал”. Бо народна пам’ять – найдостовірніше історичне джерело.

“Восени й зимою 1932 року було вивезено з колгоспу і забрано в людей зерно, картоплю, буряки. Через тиждень-другий після виконання плану заготівель надходив новий план, нові пуди, які треба було взяти в людей і здати державі. По дворах ходили сільські активісти (вказані прізвища). Живими зостались ті, хто зумів хоч щось заховати від їх пильного ока. Мучились і помирали не тільки ті, хто не хотів вступати до колгоспу, а й сім’ї колгоспників. Голодною смертю помер кожен п’ятий житель хутора”. Далі додається список, складений завдяки людській пам’яті, в якому виписані імена господарів тих дворів, яких торкнулася жорстока трагедія голоду: Цілуйки, Сіренькі, Буслик, Чорнобров…

І зупинилися в леті крилаті Силенкові вітряки, що снували свою одвічну хліборобську думу. Бо хто намагався змолоти собі борошна – вважався державним злочинцем. Та і що молоти? Зерно із зібраних на стерні “п‘яти колосків” люди здавали в колгоспну комору.

На писарському крутосхилі відцвів пізній квіт осені. Серед хутірського різнотрав’я зарівнюються могили, в які у 33-му році лягла молода сила українських хліборобів. 52 колиски із рідної ниви скосив голод через дике свавілля кремлівських вождів. А вони ж мали на цій землі право і здатність бути собою. І нащадки Пирогових з глибокою родовою причетністю до Писарщини, як сини свого народу і своєї нації, увінчали вічний спокій покійних на цвинтарі пам’ятним знаком. То в ансамблі поєднані два ювелірно відшліфовані хрести, вмуровані в землю. І красномовний напис: “В пам’ять 52-м жителям хутора Писарщина, безневинно замореним голодною смертю комуністичним московським режимом в 1932-33рр.”

А через писарські подини до лісу розмашисто летять пізні осінні птахи.

Там десь запалений вічний вогонь

Й душі покійних витають мов птиці.

І загадковий існує закон,

Що зберігає свої таємниці…

Таємниці незримого зв’язку з чимось надприродним, мудрим і вічним.

Автор статті

Стрічка звісток

Ковальов Віталій
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Пинчук Віталіна
Газета