Брати Сіренькі з хутора Яновщина: жертви лихоліття

Брати Сіренькі з хутора Яновщина стали жертвами жорстокої розправи махновців у 1921 році, залишивши по собі лише пам’ять.

Дана публікація підготовлена редакцією "Рідний край. Газета Гадяцького земства"

Забуті стежки нашого краю вже вкотре приводять нас до Яновщини, хоча сьогодні серед населення ця географічна назва побутує як «Рощаховщина». (Очевидно, це похідна назва від прізвищ військового товариша Т.В. Рощаковського та предводителя гадяцького дворянства колезького радника Рощаковського Герасима Петровича, на повітових виборах обраного на цю почесну посаду чотири рази).

Трагедія братів Сіреньких з хутора Яновщина

А тим часом, ще в описі Чернігівського намісництва 1779 року зазначено:

«Хутор умершего бунчукового товарища Ивана Яновского и жены Марфы Яновской, расстоянием от Гадяча в 4 вёрстах, в нём её, Яновской, жилой дом и подсуседческих 6 дворов, 10 хат».

Пізніше мовою статистики подані дані:

«У 1859 році в хуторі проживало 210 осіб у 28 дворах, діяв завод». На жаль, назву заводу за типом вироблення продукції не уточнено.

Ще на 1917 рік назва населеного пункту «Яновщина» неодноразово згадується на шпальтах «Газети Гадяцького земства».

Так 28 травня в Гадячі відбувся селянський з'їзд, на який запросили виборних делегатів із 15 волостей повіту. Серед делегатів був присутній Данило Сіренький з «Янівщини», якого через проведені вибори обрали в «Повітовий громадський комітет».

На фото зліва дружина Івана Шлапака

Брати Сіренькі з хутора Яновщина загинули в кривавий день червня

11 червня цього ж року був скликаний другий селянський з'їзд, який переглянув деякі попередні постанови і подав резолюції зі змінами та доповненнями. На з'їзд прибула Олена Пчілка, яку селяни вітали, як відому письменницю, гучними оплесками. На це зібрання гадячан вже вкотре був делегований Данило Сіренький із Яновщини. А тепер зробимо екскурс у 20–ті роки столітньої давності. День 6 червня 1921 року для Сіренького Данила Лукича перетнувся в часовому просторі зі страшною трагедією, яка зупинила рух його життя. То був «чорний день» для членів ревкому Сар. Через луки махновці вскочили в село і захопили приміщення волосного комітету. Декому вдалося врятуватися. Але пощастило не всім. Над іншими вчинили розправу. Голову виконкому Коцаря Степана, працівника торгівлі Шлапака Івана, голову планової комісії Сіренького Данила, Гайдабуру Федора та міліціонерів Сіренького Юхима (Євгена) і Козиря Давида жорстоко порубали на дрібні останки. Брати Сіренькі знайшли вічний спочинок у спільній могилі на цвинтарі колишньої Яновщини. На сьогоднішній день могила добре збережена, а замість епітафії — обумовлений історією надпис:

«Тут поховані Сіренький Данило Лукич, Сіренький Юхим Лукич, закатовані в роки громадянської війни».

Місце поховання братів Сіреньких у Рощаховщині (на цвинтарі колишньої Яновщини)

Із вуст доньки Шлапака Івана — Ольги Іванівни Сало вдалося записати переоповідь від її матері про те лихо, яке чорною хмарою налетіло на їхню сім'ю:

«Мені розповідала мати, що батько ходив із Кістиково в Сари — працював продавцем магазину, який чомусь називали "гамазеєм". Вони щойно побралися. Мати ходила в надії материнства. В той день батько з роботи не повернувся. Але приїхав верховий посланець на коні із Сар і приніс страшну звістку. Потім складені останки батька привезли в рядні. Пологи матері були передчасні і важкі. Мною опікувався дідусь. Я з'явилася на світ квола і слаба. Як вижила — не знаю, але родилась у тяжку годину».

То була люта помста махновців за їх невдалу спробу «наскоку» на Гадяч, де на мосту через річку Псьол червоноармійці той набіг відбили. А члени сарського ревкому заплатили за те гірку ціну - страшна розправа впала на їхні голови.

Післяслово

Місцевий художник Сар Микола Данилович Пісний своїм мистецьким хистом вклав у намальоване ним художнє полотно глибокий зміст того жахливого дня жорстокого присуду, відтворивши історичну картину нашого минулого.