Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 29 Травня 2024 року
Чи заслужена нагорода Миколи Шаблія: розслідування журналістів «Рідного краю. Газети Гадяцького земства»
Чи заслужена нагорода Миколи Шаблія: розслідування журналістів «Рідного краю. Газети Гадяцького земства»

Чи заслужена нагорода Миколи Шаблія: розслідування журналістів «Рідного краю. Газети Гадяцького земства»

Наприкінці листопада минулого року голову Великобудищанської громади Миколу Шаблія нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Ймовірно, її присвоєння – це зв’язок із подіями, які відбувалися наприкінці лютого-початку березня — часткова окупація росіянами Великобудищанської громади.

Несподівана поїздка

У суспільстві неоднозначно сприйняли новину про присвоєння нагороди. Адже є певні критерії, за якими такий орден людина може отримати. Журналісти «Рідного краю безпосередньо звернулися до голови громади ще наприкінці минулого року. Микола Шаблій пояснив, що не знав про нагороду, а поїздка у Київ була для нього несподіванкою, адже секретар сільської ради Лариса Даниленко повідомила йому, що він має поїхати у Київ. Детальніше про це ми писали у матеріалі, який вийшов у № РК від….

Проте Офіс Президента бере прізвища для нагород не зі стелі. Для цього існують подання. Тож ми написали запит на публічну інформацію до Миргородської районної військової адміністрації  та Полтавської обласної військової адміністрації. Відповідь на запит від ОВА ми чекали досить довго — понад два тижні, у той час як відповідь на такі запити має бути за п’ять днів. Виявилося, що подання на нагородження у РВА, яке потім відправили до ОВА було за підписом Ігоря Близнюка, заступникам голови сільської ради.

Ми звернулися до Ігоря Близнюка за поясненнями: чому заступник голови громади пише подання для нагородження голови громади.

Посадовець розповідає, що визначенням людей, яких у громаді вирішили подати на нагородження, займалася спеціальна комісія, на якій були присутні він як заступник сільського голови, секретар сільської ради, члени виконавчого комітету  та старости.

Крім Миколи Шаблія, на засіданні комісії підтримали ще два прізвища — Володимира Іващенка та ще одного жителя Великобудищанської громади. Зараз його кандидатура на нагородження знаходиться на розгляді у Офісі Президента, тому ми не друкуємо цього прізвища раніше, ніж буде оприлюднений указ президента України.

Ігор Близнюк говорить, що заслуга Миколи Шаблія у тому, що він ризикуючи життям виконував свій громадянський обов’язок — не залишив громаду під час окупації та навіть їздив на перемовини із росіянами. Правда, доказів цих переговорів у нього немає, цю інформацію він знає від самого Миколи Шаблія. Ймовірно, може бути запис із авто голови. Крім того, перемовини може підтвердити товариш Миколи Шаблія та вже колишній голова Миргородської ОВА Віктор Іванченко, до якого Микола Шаблій телефонував, щоб попередити, що його на розмову викликають росіяни.

На початку червня 2022 року Микола Шаблій став гостем радіопередачі «Вінілосховище», де розповів про гадяцьке сафарі. Зокрема, й про зустріч із росіянами. Із його слів, окупанти спіймали місцевого жителя й примусили зателефонувати старшому у селі. А вже наприкінці червня 2022 року Микола Шаблій «Укрінофму» зазначив, що якби він не пішов до росіян, було би тільки гірше.

— Я вже знаю, чого вони хочуть зі мною говорити. Покинуті танки розбирають і палять. росіянин-офіцер з Нижнього Новгорода хоче про це прямо запитати. Я психологічно відчуваю момент і йду в наступ. Називаю прізвища російських генералів, з якими вчився в танковому училищі в Харкові. Він усіх знає. Питаю: чого ви приперлися на нашу землю? Ми ж з вами разом училися. Офіцер опускає очі. Йому не те що соромно, йому незручно. Питання про спалені танки висить у повітрі, але так і не озвучується, — цитата Миколи Шаблія.

 

— Враховуючи ту ситуацію, що у нас чотири села були під частковою окупацією, ми свій громадянський обов’язок виконали. Ми не повтікали, проводили роботу із населенням, організовували чергування у кожному старостинському окрузі, доносили інформацію до населення, надавали інформацію про переміщення кількості, навіть ризикували збираючи інформацію про росіян, щоб потім передати на Збройні сили та інші силові структури. А ось Микола Іванович усіх нас об’єднував як голова громади, — зазначає Ігор Близнюк.

Налаштовував людей на перемогу

Ми попросили пригадати події «нагороджувальної» комісії й секретаря Великобудищанської сільської ради Ларису Даниленко. Зокрема, нам було дивно, що секретар сільської ради передає інформацію про поїздку у Київ, але не зазначає, чому голова у час війни має їхати у столицю.

За словами Лариси Даниленко, вона й справді не знала, що Микола Шаблій має їхати на нагородження й він сам у цей період був уже у відпустці. Цю інформацію їй повідомили із Миргородськоої ОВА без зазначення причини поїздки до столиці. За словами Лариси Даниленко, про нагороду вона дізналася тоді, коли побачила оприлюднений на сайті Офісу Президента Указ.

— Задавати питання чому мав їхати Микола Іванович не у моїй компетенції. Мене попросили просто передати інформацію. У нас Микола Іванович є головою громади, він представляє усіх жителів громади. Тому його кандидатуру запропонували, а члени комісії підтримали. Він налаштовув людей на перемогу, не панікував, був ініціатором створення груп чергових у кожному селі. — зазначає Лариса Даниленко і додає, що оскільки у громаді було чимало учасників гадяцького сафарі, розглядаються й інші кандидатури на нагородження.

Як вже зазначалося, на засіданні комісії, яка визначала кандидатури для нагородження, був і староста Веприцького старостату Сергій Федусенко. Він вважає, що нагорода Миколи Шаблія цілком заслужена.

– Під час окупації громада працювала, людям доставляли хліб, ніхто не виїхав та не співпрацював із окупантами, — говорить Сергій Федусенко. — Я вважаю, що Микола Іванович достойний отримати цю нагороду.

Що говорять учасники гадяцького опору

Сергій Білоцерківець живе у Веприку. Працює на молоковозі. Зранку 24 лютого був у Охтирці і збирав у населення молоко. Щойно повернувся додому  дізнався, що у селі вже гуртуються місцеві мешканці. Сергій долучився до місцевої самооборони. Чоловіки чергували вночі, шукали виходи на ЗСУ, щоб озброїтися.

Сергій пригадує, що того дня (24 лютого) біля контори вже стояла колона із поліцейських автівок.

– Ми їх (правоохоронців — ред.) запитали куди вони тікають всі разом. Але вони мовчали і нічого не відповідали. Ми почали збирати скати від вантажівок  і тракторів, зварювати шипи, щоб розставити на дорозі і таким чином затримати колону, — пригадує Сергій.

Ніч перед приходом росіян була тиха.  Коли на ранок (26 лютого)  вони почали заходити у село, ці скати  підпалили.  Окупанти повернули на Бобрик. Чоловіки діяли по ситуації, дивилися за росіянами, як вони облаштовуються, скільки їх та яка техніка. Пізніше приїхали гадяцькі підприємці і переклали міст у Веприку бетонними плитами. Ці плити затримали росіян і вони не прорвалися до Гадяча.

У Веприку росіяни зірвали із приміщення СБК прапор. Про це староста села Сергій Федусенко написав у чаті старостинського округу. Місцева жителька принесла у пазусі два власні прапори, їх повісили поряд із будинком культури та на самому приміщенні закладу.

– Ще місцевий житель Анатолій телефонував до старости села і говорив, щоб він вийшов до людей, а не писав із погреба. І що прапор буде висіти, поки ми живі.

А ось про допомогу та координацію дій Миколи Шаблія Сергій Білоцерківець нічого не може сказати. Адже із його слів, голову бачили 24 лютого, коли він говорив у центрі села із охтирською поліцією, та 1 березня, коли ЗСУ і учасники гадяцького сафарі вже вигнали із Веприка росіян. Микола Шаблій їхав у Гадяч по тероборону.

Іван Ковальов, ще один житель Веприка, через рік після подій у селі скромно говорить, що їхній опір був невеликим, адже вони лише завалили деревом дорогу, яка вела на Гадяч.

– А якби ви не вчинили супротив, не перегородили дорогу, куди б пішли танки? На Гадяч?

Іван думає і погоджується, що якби люди не піднялися, росіяни могли пробитися на Київ чи Полтаву.

Чоловік пригадує, що 24 лютого у Веприку місцеві жителі прийшли на збори, аби вирішувати, що їм робити. На зустріч приїхали Микола Шаблій, Ігор Близнюк та староста села Сергій Федусенко.  Вони попередили, що росіяни будуть стріляти, тому місцеві мешканці мають ховатися у погреби. Ігор також пригадує епізод із зірваним прапором і  зазначає, що вепричани самі попри небезпеку повернули прапор на місце. Наступного разу Миколу Шаблія Іван Ковальов побачив вже 1 березня, у той час як у селі постійно із 25 лютого чергували вепричани.

Зі слів чоловіка, Микола Шаблій із ним говорив про перебіг подій та під час розмови повідомив, що їздив на розмову із росіянами. Хоча, зі слів чоловіка, це не є аргументом для нагороди, адже у ті дні гадяцького спротиву чимало відчайдухів просто виносили все із російських танків, що значно затримувало окупантів  і деморалізувало їх.

– У мене є знайомий волонтер. Він вже двічі відмовлявся від нагороди. Ми всі протистояли, а нагороду чомусь отримав голова громади, – говорить Іван Ковальов. — Нам обіцяли, що у разі повітряної тривоги будуть бити у дзвони, то й цього не було.

Кого нагородили разом із Миколою Шаблієм

Ми проаналізували усіх людей, були перераховані в указі №795/2022 та отримали орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Наприклад, лікар Юрій Кузнецов із Ізюма під час російської окупації міста був єдиним лікарем, який залишився та лікував людей у підвалі лікарні, в якій через російські обстріли не було ані тепла, ані води.

Також того дня нагороду отримав пенсіонер із Бериславщини Анатолій Майстренко. Він кілька місяців перевозив через річку Інгулець людей, які рятувалися від російських загарбників.

Вікторію Іванову із Тростянця та Сергія Проневича із Боромлі посмертно нагородили орденом. Вікторія допомагала ЗСУ, росіяни викрили її та катували, згодом убили.

Сергій Проневич був спортменом. Він став рекордсменом України, пробігши марафон у повній амуніції військового ЗСУ. Коли Боромлю окупували російські війська став партизаном, за ніч пробігав 8-10 кілометрів і розвідував обстановку навколо Боромлі та знищував ворожу техніку. Але росіяни його впіймали, катували, а потім розстріляли.

 

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Страшко Надія
Ященко Валентина
Дейна Ганна
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Новікова Світлана