Цікаво знати, що…

Історичні відомості про наш край

Одним із своїх запеклих ворогів І.Мазепа вважав гадяцького полковника Михайла Самойловича ( племінника гетьмана Івана Самойловича). На домагання гетьмана “чтоб ему, Михайлу, в малороссийских городах нет быть”, відставного полковника вивезли з його маєтку, який знаходився в Лебединському повіті, привезли до Москви, а потім заслали до Сибіру.
Коли імператором Росії на короткий час став Петро III, то для нового імператора гадяцький полковник Крижанівський на військову Голштинську службу із козацьких дітей, стадників та чабанів Гадяччини сформував своїм коштом цілий кінний полк, названий Підцабольським. Але в червні 1762 р. це військо було скасоване, і вони “обідрані та зневажені, поневіряючись по шляхах, повертались на Україну”.
Мовою точних архівних свідчень повідомляється кількість померлих козаків, які відправлялися на Ладогу для будівельних робіт. “Року 1721 в місяці лютому в похід ладозький вийшло козаків сотні полкової Гадяцької 122, з них 52 на Україну не повернулися вже ніколи”.
В ранзі наказного гетьмана України Павло Полуботок володів маєтками на теренах Гадяцького полку, а в самому Гадячі знаходились його “двори з хоромами”.
План Гадяча був завізований у Глухові в 1752 році. Проєкт здійснив “от фортификации полковник Данила де Боскет”. План середнього формату, виконаний у скупій графічній манері з лінійним масштабом. На ньому зображувались фортеця і місто “с облежащею вокруг его на три версты ситуациею”.
Серед портретної колекції В.Тарновського знаходився оригінал справжньої перлини – портрет гадяцького полковника Бороховича, що являв собою “незаперечну цінність гідного смаку”. Михайло Борохович мав ливарне виробництво, на власні кошти відливав гармати. Одна з гармат Михайла Бороховича зберігається у Санкт-Петербурзі, її вилив відомий український майстер-ливарник Йосип Балашевич.
Влітку 1729 року в Гадяцький полк прибули канцеляристи, які, переїжджаючи з села в село, з’ясовували, коли був заснований даний населений пункт, кому він належав, а також зробили збір документів, що підтверджували право на володіння землею. Зібраний матеріал систематизувався, перевірявся в полку і вносився до книги. Так виникло “Генеральное следствие о местностях Гадяцкого полка 1729-1730 г.г.”
Після царського маніфесту 19 лютого 1861 року на Гадяччині виникли заворушення непокірних селян, які чекали інших умов звільнення від кріпацтва. Так у село Бобрик у маєток поміщика Масюкова та в Розбишівку для відновлення порядку були відряджені додаткові резервні батальйони Люблінського піхотного полку щодо екзекуції селян.
Наприкінці XVIII століття в Гадячі була ціла торгова мережа збуту мануфактурних, бакалійних та галантерейних товарів. 60 крамниць здійснювали торгівлю виробами із заліза, скляним і глиняним посудом, рибою, м’ясом.
Гадяцьким істориком Миколою Бакаєм в Хитцях, у маєтку Гендрика, серед залишків давніх матеріалів гетьманського архіву К.Розумовського було виявлено частини “Румянцевського опису Малоросії”, що значно скоротило прогалини в історичних документах соціально-економічного життя України XVIII ст. У 1887 році М.Бакая було нагороджено золотою медаллю за дослідження архівів Полтавської губернії.
Сировина для гребінництва в Хомутецький осередок промислу постачалася з Рашівки, що була відома щетинництвом торговців-ходівників.
Осередком добре налагодженого народного промислу деревообробництва на Гадяччині в минулому вважалися Великі Будища.
Ткацька навчальна майстерня для дівчат діяла в місцевому сільськогосподарському товаристві села Сар. На 1911 рік у ній навчалося 11 учениць. Її вироби нагороджувались у 1908 році похвальним листом на Полтавській сільськогосподарській виставці та бронзовою медаллю на виставці 1913 року в Петербурзі.