- 446
- 446
Демократія, чи справді її прагнуть українці?
Здається, відповідь на це запитання очевидна, адже ми постійно чуємо, що є демократичною державою і пишаємося цим. За час повномасштабного вторгнення однією з наших головних тез на міжнародній арені стала ідея про те, що ми — демократія, яка бореться проти авторитарної російської федерації, що ми — захисники вільного світу. Однак реальність дещо інша. Після розпаду Радянського Союзу нам так і не вдалося повноцінно перейти від авторитарної системи до демократичної, і ми загрузли в болоті гібридності.
Чому демократія залишається слабкою?
Сильна демократія — це передусім сильні, дієві та незалежні інститути, які залишаються такими незалежно від зміни влади. У цьому аспекті ми маємо серйозні проблеми. Неспроможність правоохоронної та судової систем виконувати суспільний запит на розслідування та покарання відповідно до закону сформувала інше уявлення про те, як має здійснюватися правосуддя. Слабкість та недалекоглядність політичної системи, яка не спромоглася створити потужну економіку для формування значного прошарку середнього класу, призвели до відчутної соціально-економічної нерівності в країні.
Ці та багато інших чинників, у поєднанні з низькою політичною та економічною освіченістю суспільства, створили запит не на сильні інститути, а на сильного лідера, який, на їхню думку, зможе навести «порядок». Для цього багато хто готовий пожертвувати перевагами ліберальної демократії, особливо якщо вони здаються їм далекими та незрозумілими.
При цьому може здатися парадоксальним те, що більшість українців прагне вступу до Євросоюзу. Проте важливо розуміти, що це прагнення часто ґрунтується виключно на матеріальній складовій, а не на чотирьох стовпах, на яких заснована західна цивілізація.
Громадянське суспільство та незалежні ЗМІ
Безумовно, в Україні є люди, які прагнуть, вірять і будують демократію — це громадянське суспільство та незалежні журналісти, для яких критично важливі свобода слова, дотримання прав людини, прозорість влади, механізми контролю та можливість впливати на прийняття рішень. Однак чи достатньо їх для того, щоб інститути почали працювати? Попри те, що в Україні налічується близько 104 483 громадських організацій, більшість із них неспроможна виконувати функції, заявлені в їхніх статутах. Комусь не вистачає часу на громадську діяльність, хтось створював організації для політичного просування, хтось зневірився у можливості реалізувати бажані зміни, а хтось так і не зміг знайти коштів на проєкти.
І якщо вже зачеплено тему фінансування, варто згадати про функціонуючі та успішні громадські організації, які існують переважно завдяки грантовій підтримці. Без цих грантів більшість із них також припинили б свою діяльність. Проте це лише одна сторона проблеми. Інша полягає в тому, що державні інституції продовжують закриватися всередині системи. Під тиском міжнародних партнерів вони змушені демонструвати певні зміни та демократизацію, але часто це є лише імітацією, характерною для всієї структури державного механізму.
Становище незалежної журналістики
У більш складному становищі перебуває незалежна журналістика, оскільки вона ніби сама «в'яже собі мотузку на шию». Незважаючи на те, що ЗМІ також надзвичайно залежні від грантодавців, у них є можливість функціонувати за рахунок продажу реклами та підтримки читачів. Їм доведеться скорочувати штат та зменшувати витрати на виробництво контенту, але вони зможуть продовжувати працювати. Парадоксально, що проблема виникає із самої суті їхньої діяльності. Розповідаючи про порушення закону, кумівство, хабарництво та корупцію загалом, вони посилюють у суспільстві запит на «справжнього господаря». З боку влади вони відчувають постійний тиск, оскільки система прагне зменшити кількість розслідуваних матеріалів та намагається зачистити інформаційне поле використовуючи різні методи. У поєднанні з бажанням суспільства мати сильну централізовану владу та готовністю жертвувати частиною своїх громадянських прав заради «хліба і видовищ», це може призвести до того, що незалежна журналістика поступово буде дискредитуватися та знищуватися.
Чи визначений наш шлях до демократизації?
Звісно, для когось це може здатися дуже песимістичним баченням ситуації, особливо враховуючи, що ми все більше інтегруємося в ЄС. Однак ці процеси можуть кардинально змінитися, прикладом чого є сучасна Грузія. У майбутньому, швидше за все, подібну ситуацію може пережити Молдова та Румунія.
Україна цілком може здійснити подібний поворот, особливо зважаючи на неймовірну любов широких мас до популістичних і простих рішень, яких прагнуть «тут і зараз». При таких обставинах шанси отримати подібного до платонівського філософа-правителя дуже низькі. А от умовного Нерона — досить високі, особливо якщо процес політичного, соціального та економічного відновлення України після війни не буде успішним. Це може стати причиною остаточного «прощавай» демократизації на деякий період.
