Дідусь наспівував: «Зоя-я, Зоя-я, Зоя ягідка моя…»
В дитинстві я дуже любила пісеньку, яку наспівував мені дідусь: «Зоя-я, Зоя-я, Зоя – ягідка моя!» - повторював він. І так радісно було від тих слів. Мало того, що звучало моє, таке звичне для мене і незвичайне для оточуючих ім'я, так я була ще і дідусевою ягідкою! Єдиною внучкою, яку він завжди бавив і жалів. Хлопців-бешкетників дідусь виховував дещо іншими методами і словами.
Та одного разу, мабуть перейнявши гру у братів, я заходилася стріляти в усіх із «палиці-автомата». Добігла і до старенького, який пережив війну і був учасником бойових дій. Дідусь спостерігав за мною, а коли я націлилась на нього, зосереджено помахав пальцем, аби я не стріляла.
Лише одного уявного пострілу вистачило і дідусь сказав: «Якщо вже ти мене поцілила, то більше ти не моя ягідка…». Я посміялась і побігла далі. Мені було років 4, а може 5… Та з того часу, як я не просила в дідуся, але він більше ніколи, жодного разу, так і не назвав мене своєю ягідкою…
Дідуся немає вже 22 роки, а мені досі соромно, і боляче, бо так щиро і з любов'ю ніхто вже не співав мені: «Зоя -я, Зоя – я, Зоя ягідка моя…»
«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити