- 92
- 92
«Діти воюють. Ночами не сплю. роблю мотанки»
Народна майстриня України та волонтерка, яка виготовляє ляльки-мотанки та гердани.
Ніна Балала… Це ім’я відоме багатьом на Гадяччині. Особливо багато людей дізналися про пані Ніну після початку повномасштабного вторгнення росії на нашу землю. Волонтери почали активно допомагати фронту, а Ніна – волонтерам. Пані Ніна атестована на звання народного майстра України. Вона виготовляє ляльки-мотанки, гердани. Свої вироби виставляє на аукціонах, лотереях, а вилучені кошти віддає на потреби ЗСУ. Сьогодні наша розмова з майстринею із Веприка Ніною Балалою.
— Пані Ніно, хто ви за освітою?
" За освітою я товарознавець. До 2019 року працювала за фахом "
— Ніно, а як ви прийшли до народної творчості?
" Вишивала я давно. У дитинстві ми з сестрою допомагали вишивати бабусі. А вона вишивала швидко й багато. Без голки в руках я бабусю не пам’ятаю. Уже дорослою я вишивала хрестиком і бісером. Коли моя донька почала навчатися у Львові в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, я почала часто їздити до цього міста. Бувала на їхніх ярмарках, багато бачила виробів ручної роботи. Захотілося почати й собі робити такі речі. "
— Пані Ніно, а де ви навчалися лялькарству?
" Я всю інформацію черпала з Інтернету. А потім у мережі ФБ на очі трапилася група «Секрети лялькарок». І вже члени цієї групи стали моїми вчителями, а потім і колегами. Ми випустили навіть дві збірки «Секрети лялькарок України» з практичними порадами виготовлення ляльки-мотанки. Ці збірки є у нашій веприцькій бібліотеці. Тож кому треба – звертайтеся "
— Ніно, а скільки років у вас пішло на навчання? Через який період ви відчули впевненість як майстрині?
" Першу ляльку я зробила для доньки. Вона закінчила академію і була направлена для проходження служби в зону АТО. Це був 2019 рік. І як оберіг для дитини я зробила мотанку в пікселі. А далі вже почала виготовляти інші ляльки. І десь через три роки після початку такої діяльності відчула впевненість у своїх можливостях. "
— Пані Ніно, а ваші ляльки продаються?
" Так, продаються, але не дуже активно. Мої ляльки потужно «пішли» в люди через волонтерство. Підтримуючи волонтерський рух, я віддала на благодійність майже сто моїх виробів. Більша частина з них – лялькимотанки. "
— Ніно, а ви знаєте географію своїх робіт? Тобто де вони знаходяться: музеї, приватні колекції?
" Так, звичайно. В Україні мої роботи поповнили музейні колекції в Полтаві, Броварах та Ужгороді. У приватних колекціях мої ляльки помандрували у Норвегію, Францію, Канаду та Польщу. Але ж робіт куплено багато і прослідкувати їхній шлях мені не вдається. "
— Ніно, образи ляльок ви десь запозичуєте чи це ваша фантазія?
" Ні, не запозичую. Це моя фантазія. У мене багато різної професійної літератури. Але я її здебільшого використовую як довідник українських мотивів, традицій. Дуже боюся, щоб нічого не зробити російського. Адже воно за кілька століть так увійшло в нашу культуру, що іноді можна допустити прикру помилку. А я цього категорично не хочу. "
— Пані Ніно, діти дорослі, часу не забирають. А як ваш чоловік ставиться до вашого захоплення, чи підтримує?
" Діти час не забирають, але заполоняють мої думки. Із огляду на те, де мої діти зараз, то ночами не спиться. Ось тоді я й роблю мотанки, плету гердани. А чоловік підтримує мене, допомагає купувати матеріали, за що я йому дуже вдячна. "
— Ніно, а домашнє господарство не зменшилося після того, як ви активно зайнялися творчістю?
" Не зменшилося (сміється– авт.). Навпаки збільшилося. Чоловік пішов на пенсію. У нього часу побільшало, то й пораємо те господарство удвох. Але на творчість час знаходжу обов’язково. "
— Із нашої розмови розумію, що ви робите не тільки ляльки. Тож пролийте світло й на інші ваші вироби.
" Я ще займаюся бісероплетінням (плету гердани й браслети), а також миловарінням та виробленням фігурок із шоколаду. "
— О! То вас ще можна називати шоколатьє! Пані Ніно, схеми для плетіння робите самі чи використовуєте вже готові?
" Використовую готові. На створення власних не вистачає часу, хоча й можу це робити. А от для маленьких герданчиків для своїх мотанок схеми придумую сама. Розмова добігає кінця. Ми з Ніною ще обговорюємо проблеми призову в Україні. Це питання нам болить обом. Ніна розказує, як пережила з чоловіком той тиждень, коли армія рф була у Веприку, які поради давала тоді їм донька. Як гадали, чи не здадуть їх росіянам односельці через службу дітей у ЗСУ. Цікаві неординарні люди живуть у нашому краї. Бажаємо пані Ніні та її сім’ї швидшої перемоги та щасливої долі. А після перемоги, переконані, до творчості натхнення буде більше. "
