- 193
- 193
Другий день весілля в селі Броварки: пісні, жарти, обряди
Весілля — це велике родинне дійство, у якому зберігається і оживає народна пам’ять. Другий день весілля, з його веселими обрядами, жартами й співами, відкриває цілий пласт традицій, що віддзеркалюють гумор, винахідливість і світогляд українців.
Село Броварки на Гадяччині подарувало нам унікальні звичаї «колоскової», весільних пісень і катання батьків — розваги й глибинні символи, що збереглися донині.
Архівні фото та спогади жителів Броварок, якими люб'язно поділилася Ніна Бреус, дозволять вам відкрити для себе колоритний світ весільних традицій.
Колоскова і перевдягання
Вміли українці святкувати весілля не один день. На другий день весілля, після того, як дружки молодій снідати віднесуть, починають сходитися гості, щоб обмолотити «колоскову». На столі біля молодих, окрім калача і шишки, ставили «колоскову» (дві чверточки горілки, зафарбовані соком вишні, в яку ставили колоски жита).
Найрозважливіші гості перевдягалися у наречених, циган, лікаря... Наречені зустрічали гостей при вході, частували горілкою. Комбайнери перевертали велосипед, крутили педалі, підставляли в колеса пучки жита — молотили. На стіні записували, скільки намолотили; цигани гадали, збирали гроші; лікар лікував «соняшниці»: хворий лягав, лікар ставив на живіт горщика і під сміх і жарти розбивав його качалкою; батьків катали на візку, купали в калюжі, а вони пригощали за надані послуги…
З архіву Надії Тихоненко
Жарти та пісні дружок
Весілля в Броварках. Неділя. Зранку кухарки в господарствах молодого і молодої готують частування для запрошених гостей. Молодий готується їхати по молоду в супроводі старостів, свашок, боярів і світилок. Мати обсипає весільного сина зерном, монетами, цукерками. Молода йде до старшої дружки. Коли приїжджають до молодої, то місцеві хлопці вимагають на воротях могорич за молоду. У Броварках завжди відкупалися відром горілки. Потім відкупаються від дружок, які сховали наречену, жартують, співають весільні жартівливі пісні.
Бояри: «Старша дружка коса, наїлася проса, простягає жменю — дайте ще ячменю...»
Дружки: «Старший боярин красний, на ньому жупан рясний, між тими рясецями сидять воші копицями...»
«Їхали бояри та й поза млинами, обметицю їли та всі подуріли...»
«Світилка маленька, як жабка рябенька, з-під столу виглядає, всіх людей лякає...»
«Свашка — неліпашка, шишок не ліпила, дружок не дарила...»
Свашка в цей час з торби дістає і пригощає гостей шишками. Сестра молодої пришиває до головного убору нареченого квітку з стрічок, одягає собі на голову і співає:
«Я зятеві вінок пришивала, дві ниточки шовку вплітала, червоного ще й голубого для зятіка дорогого. Не дам тобі шапки без грошей, хоч в тебе шапка хороша, а в мене сестриця дорожча...»
Молодий дає сестрі викуп. Брат заводить сестру до молодої і йому — викуп. Саджають молодих за стіл на ковдру, куди покладені гроші (щоб багаті були). Частують гостей, танцюють, жартують. Зять тещі привозить чоботи. Теща танцює, примовляючи:
«Ось же тії чоботи, що зять дав, а за тії чоботи доньку взяв...»
Потім їдуть до молодого, забирають з собою шишку з пташками, де розділять між гостями, а пташечок розберуть жіночки, в яких є доньки на виданні. В молодого продовжується гуляння. Одягають свекруху — сорочка, спідниця, фартух, чоботи. Знімають вінок з молодої і одягають хустку (раніше очіпок), тепер вже вона — молодиця.
В понеділок дружки і родичі нареченої несуть молодій снідати. Починають молотити жито — «колоскову» горілку. Виносять на вулицю, кладуть колоски на рядно, молотять ціпом, танцюють, веселяться, співають, жартують...
Записано зі слів Наталії Романівни Мариненко, 1943 р.н., жительки с. Броварки
Катання батьків на другий день весілля
Другий день весілля в Броварках відбувається з обов’язковим дійством — катанням батьків. З якого часу з’явилася ця традиція в Броварках — невідомо, але існує і сьогодні. Це частина весільного дійства, яка передається з покоління в покоління. Батьків саджали у візок, прикрашений кропивою, на дно клали биту цеглу, везли до найближчої калюжі, щоб скупати. Було дуже весело: жартували, приспівували. По дорозі причащали коней, перехожих, циганили гроші...
Для цього готують транспорт — двоколісний візок, який є в кожному дворі. З гілок «гнуть дуги», встановлюючи їх у вигляді куреня, на дно кладуть каміння і кропиву, щоб батькам «зручно» їхати було. Батьки одягають старий одяг, тому що гості можуть і в калюжі скупати, чи сажею вимастити, а як близько біля річки, то і в воду вивантажити. З гостей обирають «коней», які тягнуть візок до магазину, де батьки відкупляться за те, що їх покатали.
Це все супроводжується жартами, сміхом: «Коні пристали, треба підкувати!» — «коваль» підходить до «коней», підковує, частує, і їдуть далі.
Після рідних батьків черга доходить до хрещених…
З архіву Петра Устименка, 1939 р.н., с. Броварки
Читайте також:
