Дванадцята сорочка

Вишивання, вишивка, вишивальниця – слова , які повернулися у наш активний словарний запас десь років двадцять тому. Тоді, коли ми почали все більше і більше себе ідентифікувати як українці і почали проявляти інтерес не просто до вишивки, а саме до української вишивки. Це не брокарівський хрестик. Це верхоплут, солов`їні вічка, ретязь, зерновий вивід, курячий брід… Всі ці шви є характерними для вишивки нашого регіону. Вважають, що полтавська вишивка - одна із найскладніших і найвишуканіших вишивок світу. Вона налічує більше 180 видів швів. Полтавська вишивка відзначається великою кількістю рослинних мотивів. Наші предки добре знали про силу рослин і передавали їхню магію на полотні. Саме цією вишивкою захопилася Ірина Ніженець із Петрівки – Роменської . Як це було, що вийшло з цього захоплення, читайте у нашому матеріалі.

Бабусина сорочка як настільна книга

Вишиванням учителька початкових класів Петрівсько-Роменської школи Ірина Ніженець почала займатися не так давно — лише якихось три роки тому.

Її донька поїхала навчатися у Китай. Під час навчання студенти мали представляти рідні країни. Пані Ірина поставила собі за мету вишити для доньки сукню.

Вже тоді я думала про випускника нашої школи, військового Сергія Кравченка, який ніс свою службу у буремному Маріуполі. Пізніше Юлія Лой, у якої я купую тканину для вишиванок, запропонувала ініціативу «Сорочка для перемоги». Я вирішила вишити сорочку - оберіг для Сергія. Саме потужно бомбили Маріуполь. І я почала працювати. Вишиваючи, молилася. Молилася щиро, по – материнські. Мені так хотілося допомогти цьому парубку вижити. А тут новина про полон. Коли перед сорочки був уже вишитий, я підійшла до батька Сергія, сказала, що вишиваю для його сина сорочку, – говорить пані Ірина.

Потім розбомбили Оленівку — СІЗО, де тримали полонених захисників Маріуполя.

Після того у мене два дні руки не піднімалися. Я проплакала перший день, на другий день теж нічого не могла робити, а вже на третій день донька написала, що імені Сергія у списках загиблих немає, — пригадує жінка.

Як створювалась сорочка для воїна

Пані Ірина за три роки вже пошила 12 сорочок. Дванадцята була саме для Сергія Кравченка. Ця, дванадцята сорочка, повинна була бути незвичайною: красивою, ніжною, повинна була нагадувати Сергійку рідний край, куди б він у ній не поїхав ( а що він буде її носити , сумнівів не було).

Узор пані Ірина побачила у майстрині Римми Яценко, а та у свою чергу взяла у іншої майстрині — Лідії Бебешко, яка змальовує узори зі стародавніх сорочок.

Пані Ірина модифікувала узор і адаптувала його під традиції гадяцької сорочки — а саме обрала синій колір вишивки і додала вкраплення білого. Уявіть собі, над створенням працювали аж чотири людини — пані Ірина увесь час консультувалася зі своїми наставницями.

Узори вишиті. Залишилися крій і зшивання. Розкроюючи тканину , я як молитву повторювала і повторювала: «Сергію, приїжджай! Сергію, приїжджай!». Це було моїм найбільшим бажанням. А увечері того ж дня у соцмережах з`явилася фотографія звільненої Пташки (парамедикиня Катерина Поліщук) із журналістом Дмитром Карпенком. Вранці донька повідомила, що ім’я Сергія є у списках визволених. У мене таке було відчуття дива, ніби моя вишиванка визволила його із полону. Сльози радості котилися градом. Тепер вишивка для мене - це справді якась магія. Ти вишиваєш стародавні схеми, вони мають певне значення, мають певну силу – говорить Ірина Ніженець.

Вишиту сорочку пані Ірина віддала Сергієві Кравченкові, коли він приїхав у рідну Петрівсько-Роменську школу на зустріч із учнями та вчителями. Але на цій відновленій гадяцькій сорочці пані Ірина не збирається зупинятися і продовжуватиме традицію її вишивки, примножуватиме її магію. У вишивку український народ закладає свою багатовікову мудрість, знання та спостереження про навколишній світ. На полотні відображаються настрої, вірування, мрії та сподівання як наших предків так і сучасників. Хіба дванадцята сорочка не є тому підтвердженням?