Фемінітиви в українській мові: традиція чи мода?

Ось у випуску N 69 за 3 червня 1917р.  у матеріалі «Гадяцьке народне свято» читаю: «Дня 29 червня відбулося в Гадячі велике свято, - свято проголошення Універсалу Центральної Української Ради. Вийшли з гімназії на зустріч війську, учителі й учительки (в гарнім українськім убранні), з написом: «Рідна школа в вільній Україні».

А у випуску N64 за 15 червня 1917р.  у матеріалі  «Український дитячий ранок у Гадячі» Олена Пчілка повідомляє: «Звідкіль вони набрались на той «Український Ранок», оті дітки?.. Сказати по правді, боязно було, чи знайдуться у нас такі діти, що зхотять податися на українську розвагу. А отже знайшлося їх і дуже багато. Вже на 2-гу репетицію прийшло більше 60 душ, школярочок і школярів».

А відобразилися вони у ранньому писемному періоді через назви жінок. Вони й увійшли до текстів перших пам’яток української писемності (дщерь, жена, кормилиця, мати, ремествениця, роба, сестра («Руська правда» ХІ століття); дева, девица, девка, жена, мати, Богородица («Слово о полку Ігоревім» ХІІ століття); заступниця, ключниця, наложниця, начальниця («Повість минулих літ» ХІ століття).

А ось лунає голос Христі Погрібної у матеріалі «Жіночий голос на Українському Селянському Зʼїзді»: «Коли в Києві дійшло діло до пункту про участь жінок, хтось порадив замість слів «від 200 людей» вставити слова «від 200 чоловіків і жінок». Зʼїзд приймає поправки одноголосно.

Чому саме з українською мовою повертаються в газету фемінітиви? Чому ми їх ми не бачимо, коли земська газета була російськомовною? Куди вони поділися після  захоплення влади більшовиками?

На ці та інші питання спробуємо пошукати відповіді в глибинах української історії.

Перші згадки про використання фемінітивів

Філологиня, викладачка української мови, авторка проєкту “Говори українською, бо живеш на своїй землі!”

Вживання фемінітивів має давню історичну традицію.

Які фемінітиви зберігають словники?

Тепер давайте сходимо до бібліотеки і пошукаємо у словниках фемінітиви, бо словники - то скарбниця народу, в якій зберігаються знання і досвід багатьох поколінь, а також усі мовні форми.

У "Словнику української мови" Бориса Грінченка (1907-1909) знаходимо такі фемінітиви як "бджолярка", "писарка", "художниця", «аптекарка», «арештантка», «артистка», «арфистка» тощо. У 1920 році з’являється «Словник української мови» Дмитра Яворницького, де зустрічаємо такі слова, як «домовласниця», «абатиса», «дивачка», «догадничка», «кажанка» та ін. У «Російсько-українському академічному словнику» (головний редактор — Агатангел Кримський) знаходимо, наприклад, такі фемінітиви: «заступниця», «опікунка», «патронеса», «протекторка», «меценатка».

Вживання фемінітивів було нормою в українській мові.

Як українські  письменники й письменниці використовували фемінітиви?

І щоб два рази не ходити до бібліотеки, поцікавимося, як наші шановні класики і класикині літератури використовували у своїх творах фемінітиви і почнемо з Тараса Григоровича Шевченка. Зверніть увагу, як фемінітиви, які він використовує, підкреслюють соціальну та культурну роль жінок у його часи. Наприклад:

- «Катерина»:  «Шведи, греки на поході, – я мов та билина. Плачу за своєю долею, молодою дівчиною.»

- «Наймичка»:  «Немає гірш нікому, як тій наймичці молодій!»

- «Марія»: «Вийшла молода дівчина / На божий шлях погулять.», «Маріє, сестро, подружко моя!»

Олена Пчілка теж активно використовувала фемінітиви у своїх творах, де підкреслювала роль жінок у суспільстві. Вона вживала фемінітиви, щоб показати значущість жінок у різних сферах життя. Наприклад, у своїй прозі, поезії та публіцистиці можна зустріти такі фемінітиви:

- «Учителька»: Олена Пчілка часто писала про освітян, використовуючи фемінітиви для позначення жінок-педагогів.

- «Письменниця»: вона сама називала себе письменницею, підкреслюючи свою професійну ідентичність.

- «Делегатка»: у публікаціях про суспільно-політичні події Олена Пчілка використовувала цей термін для позначення жінок, які брали участь у з’їздах та конференціях.

- «Козачка»: у поемі «Козачка Олена» можна знайти приклади активного використання фемінітивів, які Олена Пчілка вживала для підкреслення ролі жінок у суспільстві та різних сферах життя.

Леся Українка також  часто вживала фемінітиви, відображаючи реалії свого часу і підкреслюючи роль жінок. У її творах можна знайти наступні приклади:

- «Поетеса»: Леся Українка часто писала про поетес, підкреслюючи їхню творчу діяльність.

- «Актриса»: в її драматичних творах професії  персонажок позначені фемінітивами.

- «Княгиня»: у її історичних творах жіночі титули і звання позначені фемінітивами.

Ольга Кобилянська як письменниця, котра активно боролася за права жінок, теж використовувала фемінітиви у своїх творах. В її романах та оповіданнях можна знайти такі приклади:

- «Докторка»: у романі «Докторка» (1912 р.) Кобилянська описує лікарку, підкреслюючи її професійну роль.

- «Музикантка»: у багатьох творах Кобилянської зустрічаються фемінітиви, що позначають музиканток.

- «Малярка»: у своїх оповіданнях вона часто використовувала цей фемінітив для позначення художниць.

Ольга Кобилянська:

- У романі «Царівна» Ольга Кобилянська пише: «Але так, як тепер бачу, мої надії були марні. Ніяка царівна не з’явилася.»

- У оповіданні «Valse melancolique» вона вживає фемінітиви для позначення музиканток: «Вона була справжньою музиканткою, її гра захоплювала всіх.»

В українських творах не лише підкреслюється значущість жінок у різних сферах життя, але й відображається мовна традиція.

Репресії української мови.

Фемінітиви починають зникати з матеріалів земської газети після перевороту більшовиків, які почали впроваджувати  політику зросійщення української мови. І викорінення фемінітивів було частиною цієї політики, адже вони суттєво відрізняли українську мову від російської. Та справжні репресії починаються у 30-х роках, коли українську мову починають знищувати разом з її носіями:

1. Доба Розстріляного Відродження 1920-1930 років призвела до фатального ослаблення інтелектуальної та культурної еліти, яка могла б підтримувати та розвивати українську мову. Репресовано або розстріляно видатних діячів української культури, таких як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Зеров та багато інших.
2. Масовий голод 1932-1933 років призвів до смерті мільйонів українців, що суттєво змінило демографічну ситуацію і зменшило чисельність носіїв української мови.
3. Масове переселення у 1940-1950 років російськомовного населення після Другої світової війни в Україну сприяло подальшому поширенню російської мови.
4. Впровадження російської мови як основної мови навчання у школах та вищих навчальних закладах. Українська мова часто викладалася лише як окремий предмет, що зменшувало її використання у повсякденному житті.
5. У 1960-1980-ті роки переважна більшість газет, журналів, радіо- і телепередач в Україні були російськомовними. Це обмежувало доступ до українського контенту і сприяло поширенню російської мови.
6. У науковій та технічній сфері використовувалася переважно російська термінологія. Це призводило до того, що українські вчені і фахівці мусили працювати російською мовою, а не українською.
7. Кількість російськомовних шкіл значно перевищувала кількість україномовних, які здебільшого закривалися або русифікувалися.
8. Більшість підручників, особливо з технічних і природничих наук, видавалися російською мовою.
9. Видання українських книжок суворо контролювалося, а багато творів українських авторів заборонялося або цензурувалося.
10. Державна документація, включаючи паспорти, посвідчення та інші офіційні документи, велася переважно російською мовою.

Вам не здається, друзі і подруги, що достатньо вже прикладів, щоб впевнитись у штучному уподібненні української мови російській і знищенні її самобутності? Якщо ще залишаються сумніви, то наводжу приклади викорінення українських слів та виразів:

1. Фемінітиви:

«Вчителька» замінили на «учитель».

«Лікарка» замінили на «врач».

2. Старовинні слова:

«Гомін» замінили на «шум».

«Вечорниці» замінили на «посиделки».

3. Культурні та побутові терміни:

«Хата» замінили на «дом».

«Крамниця» замінили на «магазин».

«Світлиця» замінили на «гостиная».

3. Звертання та титули:

«Пані» замінено на «товарищ».

«Добродій», «Добродійка» замінили на «гражданин» або «товарищ».

Викорінення  давніх, питомо українських слів і їхніх форм, зокрема - фемінітивів, русифікація освіти, засобів масової інформації, науки та офіційної документації мали на меті обмежити використання української мови, інтегрувати українське суспільство в російськомовний культурний простір, а відтак знищити його культурну ідентичність.

Європейські впливи на українські фемінітиви

Українська мова в своїх фемінітивах тяжіє до європейських мовних традицій. У багатьох європейських мовах, насамперед - слов’янських (польській, чеській, словацькій), а також німецькій, французькій, іспанській, фемінітиви є нормою.

Наприклад, можемо порівняти вживання двох слів у різних мовах:

• польська мова: doktorka (лікарка), nauczycielka (учителька)
• німецька мова: doktorin (лікарка), die Lehrerin (учителька) - крім закінчень, на рід вказує й артикль перед словом
• французька мова: docteure (лікарка), professeure (викладачка).
• іспанська мова: doctora (лікарка), maestra (вчителька).

У російській мові фемінітиви використовуються набагато рідше. Багато професійних та соціальних ролей позначаються однією формою для обох статей, що часто веде до невидимості жінок у цих ролях. Наприклад, слова «врач» (лікар), «учитель» (вчитель) використовуються як для чоловіків, так і для жінок.

Цікаво, що багато фемінітивів, які є в російській мові, були запозичені з української. Наприклад, «учительница» (учителька), «поэтесса» (поетеса) є адаптованими формами з української мови, що свідчить про вплив української мовної традиції.

Використання фемінітивів в українській мові демонструє глибоку повагу до жінок та їхньої ролі у суспільстві, що робить українську мову ближчою до європейських мовних традицій.

У період радянського режиму в Україні фемінітиви поступово втрачали популярність, поступаючись місцем гендерно нейтральним чи маскулінним формам, що було частиною політики уніфікації та централізації. Жінки вважалися «радянськими громадянами», а не окремими суб'єктами зі своїми професійними та соціальними ролями. Проте останніми роками спостерігається повернення до використання фемінітивів, що відображає сучасні тенденції до гендерної рівності та прагнення до збереження національної мовної спадщини.

✍️ Використання фемінітивів у сучасній українській мові є не просто модою, а відродженням глибоких культурних і мовних традицій, які допомагають зберегти нашу культурну ідентичність і сприяють рівноправності у суспільстві.

І ще трішки про сучасний мовний простір

У травні 2019 року Кабмін схвалив правопис української мови у новій редакції. У документі, зокрема, затвердили використання фемінітивів. У травні 2024 року всі зміни стали обов’язковими до використання. Сучасний мовний простір України демонструє активне використання фемінітивів у всіх сферах життя. Ми вже звикли до використання Президентом Володимиром Зеленським у своїх промовах звернення: «Дорогі українці і українки!», жінки України беруть активну участь у захисті Батьківщини, і нас все менше дивують нові мовні форми на позначення їх військових професій: «солдатка», «офіцерка», «сержантка», «лейтенантка», «воїнка». З'являються нові слова, які раніше не використовувалися, наприклад, «програмістка», «депутатка», «маркетологиня», «менеджерка», «волонтерка». Це не тільки повертає мову до її історичних коренів, але й відображає сучасний стан суспільства, де жінки займають активні професійні та громадські позиції. Тому повернення до вживання фемінітивів підкреслює важливість гендерної рівності, а відтак - і відродження національної культури.

Тому важливо не зупинятися на фемінітивах, як позначеннях жіночих професій, це питання значно глибше, мова про роль жінки в українському суспільстві, про відродження давніх традицій, а значить - збереження української ідентичності.

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом.