- 77
- 77
Феномен Олени Пчілки: говорили про розвиток Гадяча і його спадщину
Зазвичай визначні культурні події відбуваються у великих містах. Та 21 березня 2025 року саме Гадяч став місцем зустрічі представників та представниць влади, бізнесу, медіа, культури та освіти, які зібралися на круглий стіл «Культурний код нації: феномен Олени Пчілки у вимірах історії та сьогодення». Захід організували громадська організація «Рідний Край – Гадяччина» та редакція газети «Рідний край. Газета Гадяцького земства». У центрі обговорення — роль Олени Пчілки у становленні українського громадянського суспільства та історичний потенціал малих міст Лівобережної України.
Захід розпочався із виступу тріо бандуристок «Live Strings» і включав чотири панельні дискусії. Учасники й учасниці — як офлайн, так і онлайн — з різних куточків України ділилися своїм баченням постаті Олени Пчілки, її впливу на розвиток українського культурного простору та національного відродження.
«Трансформація, яку ми переживаємо сьогодні – це трансформація спротиву»
Офіційна частина заходу розпочалась із вітального слова Світлани Новікової, головної редакторки видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства».
Зустріч у Гадяцькій дитячій бібліотеці має особливий сенс — саме тут, у листопаді 2022 року, був презентований перший спеціальний випуск відновленої газети, яку понад сто років тому редагувала Олена Пчілка.
– Це був момент надії, але й великої невизначеності, — згадала у своєму зверненні редакторка. — Чи виживе газета? Чи зможемо її розвивати в умовах війни?
Сьогодні ці сумніви розвіяні. Газета вистояла: обсяг зріс із чотирьох до дванадцяти шпальт, з’явилися кольорові обкладинки, здобуті національні премії та професійне визнання і навіть іронічні звинувачення у «грантожерстві». Але найголовніше — газета стала голосом культури спротиву.
Світлана Новікова переконана, що такого результату, команда досягла саме завдяки Олені Пчілці:
– Саме вона пояснює нам, що означає бути українцями та українками, як потрібно діяти в умовах невизначеності, дає чітку відповідь, чому боротьба за мову та культуру є боротьбою за збереження держави.
Трансформація, яку ми переживаємо сьогодні – це трансформація спротиву.
У своєму зверненні редакторка окреслила головні питання, які учасники обговорюватимуть під час зустрічі: що таке культура спротиву, у чому феномен Пчілки, чому її вплив відчутний сьогодні, і чи достатньо ми робимо, щоб виховати нове покоління в україноцентричному світі.
— Запрошую до розмови. Разом осмислимо цю силу, — завершила пані Світлана.
Панель 1: Культура і війна: як мистецтво стає інструментом спротиву
Тетяна Терен: Гадяч як символ сили та культурної спроможності
Першу панельну дискусію відкрила Тетяна Терен — українська журналістка, кураторка літературних програм і книжкових проєктів, письменниця з Києва. Вона є авторкою одного з найвідоміших проєктів Українського ПЕН (англ. PEN Ukraine, від англ. PEN, «ручка», абревіатура від англ.Poets, playwrights, Essayists and Novelists, «поети, драматурги, есеїсти, романісти») — українська громадська організація, створена з метою захисту свободи слова та прав авторів, сприяння розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництву. Входить до мережі національних центрів Міжнародного ПЕН) — «Мереживо». Особливо приємно було вітати її в Гадячі, адже Тетяна — наша землячка, родом із сусіднього Зіньківського району Полтавщини.
У межах проєкту «Мереживо» команда Тетяни Терен відвідувала малі міста й районні центри України, знайомилася з місцевими громадами та організовувала культурні події, створюючи простори для живого діалогу й культурної взаємодії.
Під час однієї із поїздок журналістка побувала у Зеленому Гаю — місці, де колись стояв маєток Олени Пчілки, що приймав у своїх стінах видатних українських діячів та діячок. Те, що сьогодні від нього залишилися лише сліди, справило на неї глибоке враження.
– Ми втратили надто багато культурної спадщини через радянський та імперський вплив, — говорить пані Тетяна. — Це викликає сум, але водночас це є потужним закликом до дії: ми зобов’язані зберігати, відновлювати й розповідати свою історію.
На її думку, Гадяч — яскравий приклад спроможності малих міст. Інтерес до класичної української літератури зростає, і Гадяч має чим поділитися.
– Твори Олени Пчілки перевидають одразу кілька видавництв. Я особисто брала участь в обговореннях у книжкових клубах Києва, де говорили саме про її творчість. Це унікальний шанс — розповісти про людей, пов’язаних із Гадячем, і нагадати про такі важливі віхи, як Гадяцька угода, — підкреслила Тетяна Терен.
Навіть якщо матеріальні свідчення минулого втрачені, пам’ять про них жива. Зелений Гай, як переконана письменниця, може стати місцем культурної сили — простором, де оживає історія. Навіть без збереженого будинку на маєтку, тут можна створити мистецько-інформаційний простір, присвячений Лесі Українці та Олені Пчілці. Пам’ятник, криниця, річка, літній театр — усе це потенційні локації для літературних читань, вистав і мистецьких подій.
— Гадяч має величезний потенціал, — наголосила Тетяна Терен. — Важливо працювати системно: створювати інформаційні матеріали, залучати туристів, співпрацювати з дослідниками.
Вона також зазначила, що окрему увагу варто приділяти міжрегіональній співпраці. Зіньків, Решетилівка — приклади інших малих міст із унікальними традиціями, які можна й потрібно об’єднувати в єдину культурну мережу.
Погляди Тетяни Терен підтримав і продюсер 1+1 media, засновник проєкту «Реальна історія» Акім Галімов. Нещодавно він зі своєю командою також побував у Гадячі і на YouTube-каналі проєкту зовсім скоро вийде відео про наше місто.
— Я був вражений і природною красою, і глибиною історії Гадяча, — зізнався Акім Галімов. — Саме з таких локальних історій і складається велика історія України.
Гадяч має величезний туристичний потенціал, і є багато можливостей для розвитку цієї сфери. Знаю, що зараз у вашому місті актуальне питання встановлення пам’ятника Олені Пчілці. Це дуже важлива ініціатива, адже українська історія має бути відображена в наших містах. Олена Пчілка — постать, яка однозначно заслуговує на вшанування. Її пам’ятник може стати не лише символом культурної спадщини, а й туристичним магнітом для Гадяча.
Панель 2: Провінція як осередок культурного життя
Євгенія Нестерович: Як створити культурний міф Гадяча?
Наступну дискусію розпочала Євгенія Нестерович — культурна менеджерка, критикиня та письменниця зі Львова. Євгенія Нестерович народилася у Гадячі.
– Коли я навчалася у Львові й говорила, що родом із Гадяча, мої викладачі мали різні асоціації: хтось згадував Драгоманова, хтось – Олену Пчілку, хтось – Панаса Мирного. Для мене це стало приємним відкриттям: маленьке містечко знали та визнавали далеко за його межами, – зазначає Євгенія.
Україна – велика за територією країна з численними мегаполісами. Разом з тим у нас розгалужена мережа малих містечок, особливо в центрі та на Слобожанщині. Вони часто сприймають себе меншовартісно порівняно з великими містами. Проте це абсолютно несправедливе самоприменшення, адже навіть районні центри України за розміром співмірні з європейськими містами, які сміливо подають заявки на звання «Європейської столиці культури».
– Розмір міста чи кількість населення — не основний критерій його культурної ваги. Це важливо для мене, бо з погляду світогляду я вірю в локальний патріотизм як осердя ідентичності людини. Місця, в яких ми виростаємо, їхні міфи, культура — усе це формує нас, — говорить Євгенія Нестерович.
На думку критикині, Полтавщині в цьому сенсі дуже пощастило і пані Євгенія часто порівнює Україну із Грецією:
– У нас дуже помітний елліністичний дух, і не випадково Котляревський обрав саме «Енеїду» для свого переспіву. Наші міста нагадують античні поліси — малі, але з сильною особливою ідентичністю.
Згодом, працюючи в культурних проєктах, Євгенія Нестерович зрозуміла, що найбільш перспективним є все автентичне. Місто може стати брендом, якщо його історія і спадщина живі. Важливо не просто мати будівлі чи інституції, а підтримувати й розвивати культурний наратив.
У Гадячі ця історія жива, і є багато ентузіастів та ентузіасток, які її бережуть. Навіть попри втрату багатьох історичних будівель, у нашій крайовій міфології існують місця, які залишаються важливими. Наприклад, «ходити до Лесі» (тобто у Зелений Гай) навесні по проліски — це вже своєрідний сформований ритуал серед місцевих людей. Ми, мешканці і мешканки Гадяча, у цьому контексті говоримо просто «Леся», хоча й вона відома людина з національного культурного канону.
Відсутність інституційної підтримки не означає, що ця спадщина не має своєї цінності. Навпаки, це показник її стійкості та перспективності. Якщо вона жива навіть без великих інвестицій, то при грамотному підході вона може розвиватися ще активніше.
Як приклад, Євгенія Нестерович наводить досвід польського міста Сейни, в якому діє фундація «Пограниччя». Це місто із населенням лише в чотири тисячі осіб, стало міжнародним культурним центром. Там працюють митці і мисткині, проводяться майстер-класи, створюються культурні проєкти. У Сейнах зберегли дух мультикультурного середовища, і це стало їхньою сильною стороною.
Гадяч також має всі шанси розвиватися як культурний центр. Він має багату історію, яка починається ще до козацької доби. Зараз важливо об’єднати всі ці історії, сформувати цілісний міф міста й представити його сучасним аудиторіям — як українським, так і міжнародним.
Це можна робити через туристичні ініціативи, культурні резиденції, мистецькі проєкти. Але для того, щоб люди приїздили, потрібні інфраструктурні рішення, зокрема, дороги. Саме розвиток інфраструктури сприятиме тому, що культурні ініціативи не залишаться локальними, а привернуть увагу ширшої аудиторії.
Культурний туризм і розвиток локальних брендів можуть стати сильним драйвером для місцевої економіки. Важливо усвідомити, що наш регіон цінний не лише своїми природними ресурсами, а й культурною спадщиною.
Панель 3: Виховання української ідентичності: від спадщини до сучасного осмислення
Наталія Шепель: Олена Пчілка на сцені. Монолог, який стає діалогом
Однією з найяскравіших культурних подій останніх тижнів у Гадячі стала моновистава-дослідження «ПЧІЛКА» луцького театру «ГаРмИдЕр». Постановка вразила глядачів і глядачок не тільки незвичним форматом, а й глибоким переосмисленням образу Олени Пчілки — не лише як громадської діячки, а й як жінки зі своїми переживаннями, сумнівами й болями.
На сцені образ Пчілки відтворила акторка Наталія Шепель, яка спеціалізується на сучасному прочитанні історичних постатей через театральне мистецтво. Вона розповідає, що пошук матеріалу для моновистави був інтенсивним. Власне, було складно розповідати про людину, чиї твори за сто років ніхто не упорядкував.
– Нам потрібно було викликати емоцію захоплення цією людиною, для того, щоб потім почався більш деталізований пошук інформації про неї. І як на мене, діалог тут спрацював дуже ефективно, тому що всі відгуки потім після вистави були про те, щоб більше дізнатися ким вона була. Тобто це наше запитання, яке звучить протягом всієї вистави, – зазначає Наталія Шепель. – Ми дійшли до висновку, що цей монолог має проходити крізь мою особисту історію. І наразі кожен, хто бажає пізнати Пчілку, переживатиме цей внутрішній монолог. Це стане діалогом, коли людина буде розповідати іншим. Це саме так працює, бо через емоції ми можемо пізнати постать глибше.
Справжньою перемогою, за словами Наталії Шепель, стало те, що на моновиставу «ПЧІЛКА» приходить молоде покоління — навіть зовсім юні глядачі та глядачки.
– На виставу приходять діти шести-семи років. І їхня реакція — дивовижна. Вони усе розуміють, — ділиться акторка. — Це саме той випадок, коли театр здатен не лише розповісти історію, а й допомогти відчути її. Через емоції, через образ — людина починає шукати сенс, відкривати для себе постать, про яку раніше, можливо, навіть не чула.
Анна Сушко: Дослідження дитячої збірки Олени Пчілки «Годі, діточки, вам спать»
Серед виступів на круглому столі особливу увагу привернула презентація наукової роботи десятикласниці Гадяцького ліцею №1 імені Олени Пчілки Анни Сушко, яку вона представила разом із науковою керівницею Тетяною Бердник. Дослідження присвячене жанровому та тематичному розмаїттю творів Олени Пчілки для дітей.
— Творчість Олени Пчілки має потужний виховний потенціал, проте вона ще недостатньо вивчена, — зазначила юна дослідниця.
Об’єктом їхньої роботи стала збірка письменниці «Годі, діточки, вам спать», яка, за словами десятикласниці та її наукової керівниці, заслуговує на глибший аналіз і переосмислення у сучасному освітньому контексті.
З повчальною та виховною метою Олена Пчілка не лише писала власні твори для дітей, а й використовувала фольклорний матеріал, зібраний на Полтавщині, Київщині та Волині. Збірка «Годі, діточки, вам спать» є найповнішим виданням дитячих творів письменниці. У збірці переважають поетичні твори — загалом 43 вірші. Також сюди увійшли 11 оповідань і казок та 17 байок. Значну частину видання становлять фольклорні записи, що представляють різні жанри народної творчості. Через свої твори письменниця прагнула виховувати у дітей повагу до рідної мови, культури та національних цінностей. Вірші Олени Пчілки про природу навчають юних читачів і читачок споглядати й цінувати навколишній світ. Саме завдяки таким образам, у дітей починають формуватися перші патріотичні почуття: те, що вони бачать навколо, або про що читають у поезіях, — це і є їхня батьківщина.
Окрема тематична група віршів присвячена взаєминам між людиною та твариною. Вірші на кшталт «Доки мені, неборачку», «Вишеньки-сережки», «Котик-мурчик» сповнені тепла, гумору та емоційності. Вони вчать дітей співчуттю, турботі про менших та відповідальному ставленню до природи. У творах Олени Пчілки чітко простежується виховний елемент: авторка акцентувала на моральному розвитку дітей, важливості освіти, національної мови та культури. Особливо зворушливо звучать її поезії про материнську любов і родинні цінності, часто ідеалізовані, але щирі й теплі.
Окрім віршів, Олена Пчілка створила низку казок та оповідань з яскраво вираженим моральним змістом — серед них «Рябко», «Найгірші ворони-вороги», «Премудра повість», «Маріїне багатіння», «Мишача рада». У цих творах утверджуються цінності добра, справедливості, засуджуються жадібність і жорстокість. Її байки навчають дітей доброті, працьовитості й наполегливості, а спотиканки, шаради, загадки та сміховинки зі збірки «Годі, діточки, вам спать» не лише розважають, а й розвивають мовлення, логіку, пам’ять та увагу.
Панель 4: Майбутнє нації: від виховання до суспільної відповідальності
Інна Крупник: Новий зміст простору через стріткоди
У Гадячі стартував проєкт, який буквально дозволяє історії «заговорити» з перехожими. Команда газети «Рідний край. Газета Гадяцького земства» спільно з організацією «Історична платформа» працює над впровадженням стріткодів — спеціальних QR-міток на вулицях, які дозволяють мешканцям і мешканкам, а також гостям міста дізнаватися більше про його минуле, видатних постатей та важливі події, які тут відбувалися.
Керівниця «Історичної платформи» Інна Крупник пояснює:
— «СтрітКод» — це інструмент, який популяризує історію через вулиці. Ми маркуємо простір — і надаємо йому нового змісту. Людина з телефоном отримує швидкий доступ до історії, яку, можливо, ніколи б не дізналася з підручника.
Проєкт реалізується за підтримки очільниці відділу культури Гадяцької міської ради Лариси Труш. Її сприяння стало важливим компонентом успішного старту ініціативи.
Часто люди, гуляючи містом, не знають, на чию честь названа та чи інша вулиця або володіють лише поверхневими знаннями. Ця проблема стала підставою для створення цього проєкту. Його місія – об’єднати українців і українок навколо пізнання власної історії.
Особливістю проєкту є стріткод – табличка формату А3, уніфікована для всіх міст України. Проєкт розпочався із Києва, а нині таблички вже представлені у Вінниці, Полтаві та багатьох інших містах. Кількість табличок варіюється: у Києві їх понад 100, у Полтаві чи Вінниці – 20-30. У Гадячі також є такий стріткод, який розповідає про Олену Пчілку.
Функціонал дуже простий: людина бачить табличку, сканує QR-код і читає інформацію про особистість, на честь якої названа вулиця. Це зручний і доступний формат як для дітей, так і для дорослих, які не є істориками.
– Ми довго працювали над цією формулою, і вона надихає нас самих. На платформі є інтерактивна мапа, яка дозволяє знаходити розташування всіх стріткодів та отримувати про них інформацію, – розповідає Інна Крупник. – Макети табличок уніфіковані, але для кожного міста ми адаптуємо їх під місцевий дизайн-код. Наприклад, у Києві – один колір, у Гадячі – інший.
Також є різні формати подачі контенту: текст, аудіо, відео. Якщо людина не має часу читати, вона може прослухати інформацію або переглянути коротке відео. Для зацікавлення молодшої аудиторії використовують анімаційні ролики.
Інна Крупник зазначає, що було б корисно створити подібний проєкт не лише про постаті, а й про історію будівель. Це дозволило б місту розповідати власну історію через архітектуру.
– Окрім історичних постатей національного значення, проєкт розповідає про героїв сучасної російсько-української війни. Минулого року в Києві, Полтаві та Луцьку ми організували банерну виставку «Герої нашої України», присвячену загиблим захисникам, серед яких – Да Вінчі, Ростислав Миронов, Ратушний та багато інших.
Ми радо долучаємося до ініціатив щодо вшанування пам’яті видатних українців та українок. Наприклад, зараз працюємо над створенням тематичного мерчу з ілюстраціями наших художників, що зображують Олену Пчілку, Михайла Драгоманова та інші видатні постаті, – говорить Інна Крупник.
Володимир Демченко: Що ми залишимо після себе?
Коли наприкінці минулого року газета «Рідний край. Газета Гадяцького земства» оголосила національний збір коштів на встановлення пам’ятника Олені Пчілці в Гадячі, до ініціативи долучилося чимало небайдужих. Серед перших — підприємець і засновник компанії «Файберлінк» Володимир Демченко.
— Я просто поставив собі запитання: що я залишу після себе? — зізнався він і пояснив, що саме це стало особистим поштовхом підтримати ідею вшанування видатної українки.
Як розповів пан Володимир, це була не перша його участь у культурних заходах. У Полтаві він став одним із ініціаторів формату «Формація» — майданчика для обговорення майбутнього життя міста. Перша зустріч зібрала близько 150 учасників та учасниць: від митців і підприємців до істориків, урбаністів і громадських активістів. Те, що починалося як публічна дискусія, переросло у спільне стратегування розвитку Полтави.
Тепер підприємець допомагає розвивати ідею культурної спадщини в Гадячі. Бо, як наголошує сам, – «майбутнє починається з відповідальності — перед тими, хто був до нас, і перед тими, хто прийде після».
–На одній із зустрічей ми заговорили про Гадяч. Багато хто майже нічого не знає про його потенціал. Це наштовхнуло мене на думку: що я можу зробити, щоб змінити цю ситуацію? Моє оточення — це Києво-Могилянська бізнес-школа, інтелектуали, підприємці, діячі культури. Я можу бути своєрідним амбасадором Гадяча та привернути до нього увагу, – говорить Володимир Демченко.
На його думку, важливо створити цілісну стратегію. Щоб проєкт працював, необхідно зрозуміти, що таке Гадяч, у чому його цінність, які сенси можна розвивати. Лише після цього ми зможемо ефективно розподілити зусилля та реалізувати ініціативи.
Це питання стосується не тільки бізнесу чи громадських діячів і діячок, а й місцевої влади, освітян, культурних інституцій.
– Ми маємо зібрати всі ці групи разом, щоб спільно формувати майбутнє міста. Без фінансової підтримки культура швидко відходить на другий план, тому бізнес і влада також мають відігравати свою роль, – зазначив Володимир Демченко. – Я готовий зустрітися, обговорити та працювати над цими питаннями. Якщо правильно організувати цей процес, ми створимо основу для сталого розвитку культури, яка буде корисною для всієї громади. Нам потрібно діяти зараз, бо час іде, і якщо не ми, то хто?
Анатолій Дементій: Освіта, яка формує критичне мислення
До обговорення спадщини Олени Пчілки долучився боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Анатолій Дементій. Він поділився думками про те, що Олена Пчілка жила у подібні до сучасних історичні часи:
– Позиція Олени Пчілки була сформована в часи визвольної боротьби України проти російської імперії, точніше, проти більшовицької Росії.
Ще важливий аспект, який варто обговорити, як вважає пан Анатолій, – освітній. Потрібно формувати культурне середовище навколо дітей, щоб вони могли критично сприймати не лише ворожу пропаганду, а й будь-яку іншу, зокрема й українську. Це важливо і для розвитку критичного мислення.
— Діти часто сприймають світ емоційно. «Хочу — не хочу» стає критерієм дії. Але завдання дорослих — пояснити, чому важливо виконувати те, що не завжди виглядає легким, — пояснює Анатолій Дементій.
Віталіна Пинчук: Звіт про хід збору коштів на встановлення памʼятника Олені Пчілці у Гадячі
Один із ключових проєктів, над яким працює команда газети «Рідний край. Газета Гадяцького земства» — встановлення пам’ятника Олені Пчілці в Гадячі. Це не просто монумент, а символічний акт — вшанування її спадщини, визнання внеску у розвиток української культури та крок до глибшого усвідомлення національної ідентичності.
Авторка проєкту «Національний збір на пам’ятник Олені Пчілці в Гадячі» Віталіна Пинчук розповідає:
– Наразі вдалося зібрати 385 910 гривень, до збору долучилися 727 доброчинців. Багато хто підтримував ініціативу неодноразово. Географія донатів вражає: Київ, Харків, Рівне, Львів, Суми, Полтава, десятки населених пунктів Полтавщини, включно з рідною для Пчілки Гадяччиною. І навіть Донецьк.
Серед фундаторів і фундаторок — директори музеїв, історики, адвокати, студенти, ІТ-фахівці, пенсіонери, журналісти, волонтери й військові. Ініціативу підтримують університети, громадські організації, державні установи, а також українські діаспори за кордоном.
У Полтаві та Гадячі активісти та активістки провели низку благодійних заходів. До кампанії долучилися театри «На Павленках» (Полтава) і «ГаРмИдЕр» (Луцьк) зі своїми виставами. «Містохаб» у Полтаві організувало чотири заходи: літературні вечори, б’юті-зустрічі та тематичні події.
Волонтерські рухи провели цілу низку акцій на підтримку збору коштів. Серед фундаторів – Краснолуцька, Петрівсько-Роменська, Лютенська та Гадяцька територіальні громади. На виставу «ПЧІЛКА» від театру «ГаРмИдЕр» завітало 250 глядачів і глядачок, було зібрано 60 тисяч гривень. Завдяки активностям «Місто Хаб Полтава» вдалося зібрати майже 41 тисячу гривень.
Колектив Гадяцького фахового коледжу культури та мистецтв імені Івана Петровича Котляревського зробив кілька внесків на загальну суму 20 тисяч гривень.
– «Якби ми ставили пам’ятники таким українцям, як Олена Пчілка, можливо, війни й не було б», – зазначив Антон Шульга, наш фундатор і військовий, який нині боронить Україну на фронті. Ці слова – не просто емоційний відгук, а свідчення глибокого суспільного запиту на власні історичні маркери, на відновлення пам’яті про тих, хто формує нашу ідентичність. Якщо ми не створимо цю архітектуру самосвідомості, її місце займе щось чуже – російське, — зазначила Віталіна Пинчук.
Після круглого столу його учасники та учасниці взяли участь у нетворкінгу, під час якого продовжили обговорення та обмінялися враженнями.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Читайте також:
