Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Субота, 20 Липня 2024 року
Фрагменти спогаду
Фрагменти спогаду

Фрагменти спогаду

Спогади про одного із наших Героїв

Про Віталія Волкова говорити в минулому часі просто недоречно. Для мене він

закарбувався у двох часових вимірах.

Ось безжурний юнак хвацько мчить на велосипеді вулицею Крутьок на консультацію –

скоро вступні екзамени до медичного навчального закладу. Трішки не зібраний. Поспіхом

відкриває зошит і … не знаходить ручки. А в очах – пустотливі лелітки. Чомусь

запам’яталась його довірлива посмішка “через плече”, якою ладен обійняти цілий світ.

Пройшли роки. Я стала його пацієнткою. Це вже був змужнілий медбрат швидкого виклику

допомоги. Злагоджена оперативність, миттєва чіткість у прийнятті правильних рішень, що

засвідчувало про високий професіоналізм медика. Лише колишня посмішка перейшла у

теплий погляд, в якому безмежжя осяйного світла і блакиті. І все це – Віталій Волков.

Своїм єством він був наш, сарський і жив власним життям разом із нами. Ходив із косою

по ранніх росах, впорядкував міжряддя сільського городу,  брав у руки молоток чи

викрутку.  От тільки помріяти разом із вербами над ближнім ставом обмаль часу. Все

кудись поспішав. Мов ніколи і не перепочине. А зустрічаючи односельців, мов між іншим,

зауважував: “Вам треба регулярно пити енцефабол. А Ви не забувайте слідкувати за

підвищеним кров’яним тиском”. Це вже у Волкова від матері патологічна професійність.

Що ж тут скажеш? До Віталія можна було зі своїми бідами телефонувати в будь-який час.

Не запитував, хто його турбує і надавав потрібні консультації. Для нього просто була “її

величність Людина”. В Святому Письмі сказано, що ті, хто приходить в цей світ у білому

одязі, наділені милосердям. І проголошена сентенція не підлягає ніякому сумніву. Та

Віталія Волкова щедро обдарувало ще й безмірною любов’ю до людей. І раптом 19

вересня 2022 року. На Донеччині від ударів російської авіації загинув фельдшер виїзної

бригади Віталій Станіславович Волков. В той день накрив Гадяччину чорним крепом і впав

на Сари тяжкою вагою: його не стало. Висока зоря  життя яскраво спалахнула у небі і

лишила по собі золотий метеоритний слід. Кажуть, що смерть не вибирає. Це не правда.

На цей раз вона з дивовижною точністю вразила кращого із кращих – нашого Віталія. Але

помилилась! Такі, як Віталій Волков не помирають. Вони просто відходять у благодатне

безсмертя. Олександр Явтушенко, Артур Дрючевський, Іван Переваруха… Та це вже інші

історії.

Постскриптум: продовження спогадів про Віталія Волкова читайте в наступних випусках

газети.

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Газета
Недовіс Олександр
Газета
Дейна Ганна
Орлова Ірина