Гадяцька «Просвіта»: доба піднесення та світло для народної свідомості (Частина 1)

Із 1917 року на Гадяччині, з ініціативи Олени Пчілки, просвітницький рух набирає обертів і явно пожвавлюється у всіх своїх проявах. Особливо активізуються культурно-громадські організації, що мають назву «Просвіта». Це був час піднесення національної ідеї. Вчителі та учительки гімназій та шкіл, лікарі, земські гласні розгорнули роботу через мережу «Просвіт», що засновуються одна за одною.

Найперші «Просвіти» зʼявилися у Бірках, Бобрику, Веприку, Лютеньці, Рашівці та Сарах і спалахували світлом для народної свідомості. Влаштовувались лекції літературного, політичного та економічного змісту, на сценах ставились спектаклі.

Перші сільські осередки та хати-читальні

Рашівське товариство «Просвіта» заснували 3 квітня 1917 року і його фундатором був Ф. Кобізький. Головою товариства обрано Михайла Заливчого, а писарем - О. Зеленську. (Як відомо, в Рашівці певний час діяло приватне училище сестер Зеленських, які закінчили інститут і атестувались як освічені і шляхетні панночки).

8 травня організувалася «Просвіта» у Петрівці. Голова товариства Г. Пащенко у своїй промові ознайомив односельців і односельчанок з історією та дійсністю рідного краю, найближчими планами здійснення земельних реформ. Хороші звістки надходили з осередку Сергіївки від А. Овсієвського про засновану хорошу бібліотеку, хату-читальню.

«Просвіта» в Хитцях повʼязана з імʼям Панаса Лахно, який з 1915 року працював священиком, організував аматорський співочий гурток і сільське споживче товариство та став головою правління цього товариства. Коли ж постала УЦР, то на Гадяцькому повітовому зʼїзді рад його разом із Борисом Оніпком обрали її членом. Довго в Хитцях жили спогади про Петра Миколайовича Крата, який у період Української революції разом із Оленою Пчілкою влаштовував Шевченківські вечори з доповідями і співом пісень на вірші Великого Кобзаря. Відомо, що у 1930-х роках він працював рибінспектором Гадяцького райземвідділу. У 1937 році заарештований РВ НКВС і розстріляний; місце поховання невідоме.

8 червня 1921 року мешканці Млинів Лютенської волості на своєму зібранні підтримали ініціативу вчительки Сечинової заснувати освітній гурток «Просвіту». Хутір Рудиків теж став маленьким гніздечком розвою просвітництва. Маючи щире бажання прийти на допомогу селянам, особливо молоді, котра жадала освіти, в Харківцях відкрили курси «Ліквідації неписьменності». Просвітницьку роботу вела О. Грабіліна. У групах навчали читати і писати, розповідали про славу наших предків, коротко ознайомлювали з історією та географією рідного краю. Жителі Цяцьчиного хутора, де глибоко закорінений родовід Олени Пчілки, до неї були дуже прихильні.

Видавнича справа: українське слово в маси

Олена Пчілка невтомно дбала про те, щоб «Газета Гадяцького земства» в кожну «Просвіту» надходила безкоштовно. У цей час приймаються передплати на українські часописи «Шлях» та «Рада», замовлення на придбання «Українського букваря» з малюнками в текстах Софії Русової, ухваленого «Товариством шкільної освіти» в Києві.

Зʼявляються нові книги так званого «гадяцького видання» із земської друкарні Михайла Слобідського, зокрема «Як жили українці і як хотять жити» та деякі твори Олени Пчілки. Адже ще від 22 листопада 1913 року на шпальтах «Газети Гадяцького земства» багатозначним курсивом повідомлялося про відстоювання права видруку книг рідною мовою:

До речі, друге видання «Зелений Гай. Вірші і казки» теж побачило світ у Гадячі в 1918 році. А бувальщина з учительського життя під назвою «Півтора оселедця» була надрукована третім виданням у її рідному місті і датована 1917 роком. А невдовзі для Гадяча сталася неординарна подія, про яку повідомлялося в «Газеті Гадяцького земства».

Земські діячі на підтримці відродження

З числа повітових земських діячів, які палко підтримували Олену Пчілку у її просвітницьких починаннях,  найбільше відомими стали Євген Чижов та Петро Новіков. Обдарований та здібний Євген Чижов здобув популярність серед широкого всеукраїнського кола освітян. Його знали «яко народовця, великого прихильника просвітньої праці». Він неодноразово делегувався у відрядження на засідання Крайового Земельного Комітету до Києва, де брав участь у його нарадах. Згадки про Євгена Чижова як земського діяча Гадяччини можна знайти у книзі Петро Одарченка «Видатні українські діячі» та мемуарах Віктора Андрієвського «З минулого. Від гетьмана до Директорії». (В 1917-1918 роках Віктор Андрієвський був губернським комісаром освіти на Полтавщині).

Явно помітною постаттю громадського діяча часів «Просвіти» став Петро Новіков, який сприяв редакторській праці Олени Пчілки. Незважаючи на загальний світогляд «подвійних стандартів» гадяцького земства, повітовий комісар Новіков зазначав, що він «по своєму роду з діда прадіда - українець» і послідовно впроваджував у життя постанови Центральної Ради. Саме йому судилось із 20 листопада 1917 року відповідати за редакцію «Газети Гадяцького земства». Велика підтримка «Просвіти» відчувалась від члена Української Центральної Ради С. Романюка та Бориса Оніпка з Рашівки, якого обрали Головою селянського зʼїзду у Гадячі.

Українізація гімназій та місцевої освіти

Одним зі світлих замірів «Просвіти» стала українізація гімназій на теренах місцевої освіти. Олена Пчілка взялася за цю справу з властивою їй жвавістю та завзяттям. Знайшлися і однодумці, палкі прихильники щодо прийняття нового учбового плану: вчителі Гадяцької чоловічої гімназії Всеволод Корнилович Сеферовський, Михайло Павлович Негеєвич та інспектор міського училища Клочко-Жовнір. Але тут бракувало учителів, які могли б усі предмети гімназіального курсу викладати українською мовою. До того ж українізація в Гадячі зустріла явний супротив тих, хто ставився «більш помірковано» до мовного питання і процес нововведення в освіту уповільнився. Найкраще вдалося організувати місцевою «Просвітою» навчальний процес в Рашівській українській гімназії, де її поставили на шлях нових педагогічних вимог часу. І в цьому неабияка заслуга Степана Дрозда, який очолив склад спеціально створеної фахової комісії.

Сила живого слова: лектори та агітатори

Агітатори від «Просвіти» сіяли на народному полі своє палке слово для слухацької свідомості. Промовці дбали про зміст доповідей і форми викладу, поширюючи вплив державотворчих ідей. На зборах громад провідну роль лектора взяв на себе народний учитель Григорій Бутович, який був озброєний потрібною для народу інформацією та правдивим відчуттям тогочасних реальних умов. Його прізвище можна зустріти в архівному документі далекого 1888 року, де він числиться серед іменитих людей, які складали культурний осередок зі світу передової думки нашого краю. Григорій Онуфрійович Бутович виступає з лекціями в Броварках та навколишніх селах, виголошуючи популярні доповіді, викликані необхідністю того часу.

Активну лекційну діяльність у Бірківській волості розгорнув художник і мистецтвознавець Никанор Харитонович Онацький. Наведемо коротку біографічну довідку. Народився в сімʼї козака-хлібороба поблизу Бірок. Закінчив Гадяцьке повітове училище. Під час революції займався культурно-освітньою роботою. Свої дописи друкував у часописі «Рідний край».

Прихильно до земляка поставилась Олена Пчілка, котра редагувала «Рідний край». У Бірківській волості його поважали як оратора, котрий докладно розповідав про виборче право та Установчі Збори для селянства і давав конкретні відповіді на подані запити. Громада йому щиро дякувала.

Центральний осередок гадяцької «Просвіти» та Шевченківські вечори

Та наймогутніше «Просвіта» розправила свої крила у Гадячі, де була заснована 7 квітня 1917 року іде набула певного обличчя громади. Кількість її прихильників стрімко зростала. 18 червня відбувся зʼїзд Товариства як загального зібрання, на якому організували Спілку, де виконавчим осередком повинна стати Рада. 19 червня надзвичайні Загальні Збори відповідно до затвердженого Статуту у координаційну Раду «Просвіти» вибрали 5 осіб. До членського складу увійшли: Олена Пчілка - головою, Віктор Злотчанський - товаришем голови, Григорій Апостол - писарем, Ісидора Борисова - скарбником і Петро Лесів - просвітським урядовцем. 26 серпня Загальні Збори вибрали своїм почесним членом Архієпископа Парфенія Левицького. Ці розрізнені рядки з хронологією дат читаються як суцільний текст історії «Просвіти». Власне, завдяки «Просвіті»  маленьке місто стало політичним осередком національно свідомих сил гімназійної молоді.

Високим злетом піднялось орлине крило молодої громади гуртка українознавства, що виявилось справжньою творчою лабораторією юних талантів. Це була велика масова організація з чоловічої та жіночої гімназій, Технічної школи, Педагогічних курсів. Головою гуртка обрали Василя Якименка.

Особливо славились літературно-музичні вечори на честь Тараса Шевченка, влаштовані гуртком українознавства. Світлиця чоловічої гімназії, прикрашена портретами Михайла Драгоманова, Миколи Лисенка, Бориса Грінченка процвітала вінками, плахтами, намистом та прехорошими гадяцькими вишиванками. Світлиця Великого Кобзаря, споруда якої була однією з найкращих у Київському учбовому окрузі. Із юним запалом виголошували доповіді Василь Якименко, Петро Одарченко, Лука Апостол.

Декламували Шевченкові поезії гімназистки Ірина та Ася Грюнфельд, Євдокія Потурнак, курсист Олекса Грабенко, що навчав дорослих грамоти у школі на Заярі. У відділі співу виступала Лідія Гамалій, прекрасний голос якої був відомий гадяцькому громадянству. Вона зачаровувала слухачів піснями «На городі коло броду», «Не вернувся із походу», «І се село, і то село». Урочисто відзначався своїм мистецьким виконанням хор під керівництвом К. С. Діхтярьова. Та велика слава і дяка складалась В. Г. Барабицькому за якнайкращі хорові співи «Заповіту» та «Ще не вмерла Україна».

Уродженець Володимирської губернії, вихованець Петербурзької академії мистецтв Сергій Каташов, для якого Гадяч став рідною домівкою, додавав останній акорд до Шевченківського вечора - виставу «Жива картина». Він брав також під свою оруду художню оздобу покоїв і яток для продажу книжок та карток.

Поява Олени Пчілки на Шевченківських святах викликала велике захоплення гімназистів та гімназисток. Її сильна вольова натура, її високий патріотизм з неймовірною силою впливали на гадяцьку молодь. То був час яскравого спалаху національного самовизначення українців, коли слава «Просвіти» Гадяччини стояла у високому зеніті.

 Джерела:

1. Рідний край: журнал Гадяцької «Просвіти», 1917-1919 рр.
2. «Газета Гадяцького Земства». За матеріалами збірника оригінальних випусків газети у 14-ти томах. (За ред.О.Новікова; репринт. видання).
3. «Газета Гадяцького Земства» від 22 листопада 1913 р.

Примітка: У матеріалі використані ініціали і прізвища, передруковані з «Газети Гадяцького земства» 1917 року.