Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Вівторок, 3 Грудня 2024 року
«Говорити про Зозулю, як про волонтера, не варто, без усіх людей які мене оточують і допомагають. Без них я б не зміг стільки всього зробити»
«Говорити про Зозулю, як про волонтера, не варто, без усіх людей які мене оточують і допомагають. Без них я б не зміг стільки всього зробити»

«Говорити про Зозулю, як про волонтера, не варто, без усіх людей які мене оточують і допомагають. Без них я б не зміг стільки всього зробити»

Про мого співрозмовника не чули хіба що малі діти, адже він не лише активний волонтер сьогодні, а й відомий ініціативний та наполегливий громадський активіст протягом усього свого життя. Пенсіонер, в минулому директор Гадяцької гімназії імені Олени Пчілки, заслужений учитель України, член журі літературно – мистецької премії імені Олени Пчілки …

Під час нашої розмови його телефон не стихав – то надходили сповіщення про перерахунки коштів на відкриті збори, то лунали дзвінки від партнерів із запитаннями або проханнями від військових. Він розповів чимало історій, які не всі можна публікувати, але ми одностайно зійшлися на думці, що всіх їх точно варто зберегти для нащадків, аби вписати в новітню історію України. Але про все по порядку. До вашої уваги інтерв'ю із Олександром Зозулею.

З чого все починалося

— Олександре Олексійовичу, ви один із активних волонтерів міста. І мені відомо, що займаєтеся ви цим вже досить давно. Можете поділитися що вас спонукало до такої діяльності?
" Це дійсно так. У 2013 році, після виходу на заслужений відпочинок, з’явився час для реалізації власних планів та проектів. Працював над розвитком туристичної та краєзнавчої роботи у Гадяцькому історико - краєзнавчому музеї. Це мені було цікаво та дало можливість разом із однодумцями втілити багато власних задумів у життя рідного краю. Змінювалися завдання, напрямки, інтенсивність роботи, проте завжди намагався робити свою роботу відповідально, допомагати своєму району і місту ставати кращим та привабливішим у туристичному плані. Якось я познайомився з небайдужими жителями міста, членами громадської організації «Народна Рада», яку очолював Олександр Сиваш. В той час вони піднімали питання благоустрою та розвитку міста, відповідальності влади за обіцянки та за виконані справи. Зрозумів, що хочу бути разом із ними і приєднався до організації. Після вторгнення росії у 2014 року організація включилась у волонтерську роботу допомоги воїнам, це і були мої перші кроки на цьому шляху. "
" Нове бачення цієї діяльності довелось з'явилося після 24 лютого 2022 року. Друзі-волонтери вступили до добровольчих формувань самооборони, мені ж, за віком, там місця не було, тому прийняв рішення виконувати роботу, яку вважав потрібною. Коли почалося повномасштабне вторгнення, як ви пам'ятаєте, у місті була паніка. Влади на місцях не виявилося і люди намагалися якось самоорганізуватися. Тоді на Заярі, для оборони, зібралась група добровольців, які обрали мене її керівником. Разом ми вирішували такі питання як: чергування в мікрорайоні міста, робота на блокпосту, чергування у районній лікарні та допомога закладу в охороні та супроводі з інших міст ліків, надання допомоги евакуйованому населенню з Сумщини та інші. Я щиро вдячний усім, з ким довелось працювати в той час, відчувати їх підтримку, бачити бажання захистити рідний край, допомогти іншим. Це був час, коли жителі Заяру, керівники установ, магазинів та інших структур, були сповнені рішучості не допустити ворога на свою територію. Але оскільки це було неофіційне формування, то з часом групу довелось розпустити. Значна частина її учасників знайшла себе у різних військових формуваннях. За станом здоров’я і віком піти воювати я не міг, тому почав волонтерити. До цього мене підштовхнув дзвінок з Полтави, від команди «Точка нуль» ГО ЕДІСОН КЕМП, з проханням виконати волонтерське доручення в облаштуванні КПП на межі колишніх Липоводолинського та Гадяцького районів. Тож я залучив своїх друзів і ми виконали це завдання. Далі були інші справи, прохання, завдання. Довелось їздити по території області, а для цього, у військовий час, потрібен підтверджуючий документ. Його я отримав від ГО «Полтавська організація інвалідів війни, Збройних Сил, учасників бойових дій та силових структур». І з того часу коло волонтерської роботи значно збільшилося. "
— Розкажіть детальніше, будь ласка, з чого починалася ваша волонтерська діяльність після 24 лютого 2022 року.
" Спочатку були поїздки в екопарк «Ковалівка», що неподалік Полтави. Возили корм для тварин евакуйованих з Харківського зоопарку Фельдмана. В цій справі велику допомогу надали жителі села Сари, у мене до них особлива повага та відношення, вони справжні! Потім допомагали жителям Охтирки. Через тиждень після її звільнення ми поїхали туди з величезним вантажем допомоги харчів, одягу та будівельних матеріалів, який зібрали із Наталею Липівець та іншими активістами. Під час таких поїздок виникали нові зв’язки та знайомства. Ми і сьогодні підтримуємо дружні зв’язки з Головою громади міста- героя Охтирки Павлом Кузьменком та багатьма її жителями. Потім я почав співпрацювати з кількома підприємцями, які виділяли гроші на придбання необхідних речей і продуктів для військових, або давали автомобілі для перевезення допомоги військовим. Іноді мені висловлювали зауваження щодо моєї співпраці з деякими людьми, та я мав на це відповідь: «Якщо не подобається результат чиєїсь роботи – то ставай на його місце і роби краще». Після Охтирки був Харків. Мій учень, сам вчитель, Андрій Рябко став до лав підрозділу «Кракен» і створив там БО БФ «Мандрівник». Тож ми надавали їм допомогу сільгосппродуктами, речами. Там, під час флешмобу з тридцятиметровим прапором, познайомився з поляком Анджеєм Мордарськи. Зійшлися у поглядах, світобаченні, домовились про співпрацю. Разом з ним, створили Міжнародний Україно – Польський волонтерський екіпаж, разом їздили з гуманітарною допомогою до воїнів, не лише гадяцьких, у багато підрозділів. Анджей щиро вірив в Україну і допомагав її жителям та захисникам, переконував робити це інших. Він умів швидко знайти спільну мову з людьми, з особливою увагою ставився до літніх людей і дітей, для них у його кишенях завжди знаходилось місце для цукерок. Пам'ятаю, як довелось бути свідком його сварки на митниці із полькою, котра не хотіла пропускати нас із товаром, який ми купили у Польщі і везли в Україну. Товар був подвійного призначення і на той час підлягав особливим правилам його ввезення, які змінились напередодні. Вона вказувала йому: «То не наша війна», на що він твердо відповів: «Якщо не ми, то хто? Завдяки українцям, росіян зараз немає тут, у Польщі. Інакше зараз, поруч з тобою стояв би і керував тобою російський варвар, вказував як жити і що робити. Тож будь вдячна Україні.» Він, як і я, не любив лицеміства, був щирий, відкритий до людей. Я дуже шкодую, що він пішов з життя. У нас залишилось багато незавершених справ. "
— З ким ви співпрацюєте із місцевих громад?
" Це залежить від того що треба, куди і коли, яка саме потрібна допомога. Залучаємо голів та жителів Лютенської, Великобудищанської, Петрівсько-Роменської, Сергіївської, Краснолуцької ОТГ, жителі міста та сіл Гадяцької ОТГ, села Бодаква Заводської ОТГ, міста Зіньків, Полтава, Харків, Чернігів, селищ Опішня, Липова Долина … Практично скрізь є небайдужі люди, які активно надають волонтерську допомогу і, не рекламуючи цього, збирають кошти, речі, продукти, готують їжу, плетуть сітки або виготовляють засоби обігріву. З такими людьми ми і контактуємо, іноді вони передають продукцію та речі нам і ми доповнюємо цим свої вантажі, а іноді - ми з напарником Віталієм Сивашем допомагаємо організувати їм передачу іншими шляхами і з іншими волонтерами. Маємо добрі зв’язки та постійну підтримку в громадах сіл Сари, Харківці, Красна Лука, Середняки, Сватки, Розбишівка, Березова Лука, Рашівка, Лисівка, Лютенька, Веприк, Бобрик, Вельбівка та багатьох інших. Тісна співпраця з волонтерами групи «Гадяцький борщ» та «Лариса і Ко». Сьогодні на території колишнього Гадяцького району сформована мережа надійних і відповідальних людей, які готові в потрібний час надати всю необхідну допомогу. Це друзі, знайомі, колишні учні, керівники організацій, установ, власники торгових точок, сільськогосподарських та лікувальних закладів, патріоти та небайдужі до потреб воїнів жителі, які самі того не усвідомлюючи, працюють волонтерами. Я щиро вдячним кожному і кожній з них! Тому і писати про Зозулю, як про волонтера без цих людей не варто, адже сам по собі я не зміг би робити стільки важливих справ. "
— А як ви оцінюєте організацію волонтерської діяльності у Гадячі загалом?
" На мою думку, у нас немає чіткої організації у роботі. В громаді є сильні, відповідальні волонтери-активісти та волонтерські групи, вони ініціюють потужні збори, роблять великі закупівлі, організовують і доставляють допомогу, але при координації зусиль, виокремленні головних завдань та цілей, разом ми всі могли б робити ще більше. "
— Що, за увесь час свого волонтерства, ви вважаєте найуспішнішим проектом?
" Для мене вони всі успішні, якщо вдалося хоч комусь допомогти. Адже коли вчасно і якісно зробив свою роботу, якою б складною вона не була, і повертаєшся додому втомленим, але щасливим, що ти зробив щось хороше для людей, комусь допоміг – то це найкраща нагорода і задоволення. Про мене багато ходить чуток: і хороших, і не зовсім. Але я впевнений, що ті, хто говорять не уявляють що я роблю, як і якою ціною мені це вдається. Пропоную таким «спеціалістам» з’їздити з нами – шукають причини та відмовляються (сміється – прим.авт.). "
— А як до вашої такої емоційно і фізично насиченої праці ставляться в родині? Чи не намагаються відмовити?
" Цікаве питання. Спочатку було досить важко. Та тоді, у лютому, гадаю, всім було важко та боязно. Дружина хвилювалась і не розуміла мене до того часу, допоки ми разом почали возити вантажі на Харків і Полтаву. Коли вона на власні очі побачила той нелегкий шлях, дізналася де я буваю, познайомилася з тими людьми, з якими я комунікую, то інкше почала все сприймати. Сини також підтримують мене. Найперше, вони взяли на себе практично всю домашню побутову роботу, адже я часто в дорозі, а вони працюють тут, у Гадячі. Також допомагають фізично з вантажами, адже після травми я став ще більш обмежений у навантаженнях. У нашій родині є ще один волонтер, яким я неймовірно пишаюся. Це моя теща, якій вже 93 роки, але вона теж не сидить без діла. Вона розбиває і чистить горіхи, які приносять люди для ЗСУ. І за свою працю вона навіть отримала грамоту від Полтавської волонтерської організації. Я залишаюся переконаним, що лише коли ми ВСІ, будемо робити щось, хоч по-троху, а не чекати, що хтось інший зробить чи мірятися хто більше зробив – лише тоді буде якийсь результат. "
— Що за історія із вашим «волонтерським позивним»?
" Моє авто, на якому я зараз працюю, було придбане завдяки Анжею. І він, коли реєстрував його, дзвіком з Польщі запитав: «Як же ми його назвемо?». Вирішили дати ім'я «Птах», бо я ж Зозуля. То так разом із авто у мене з'явився неофіційний позивний. За ним мене знають далеко за межами громади. По волонтерській діяльності в Україні є ще один «Птах» із Києва, ми з ним якось зустрілися, познайомилися і обмінялися футболками на пам'ять. "
— Чи можете розказати про свою співпрацю із Національним видавництвом дитячої літератури «Веселка»?
" Я познайомився із керівником та працівниками цього видавництва ще коли працював директором у гімназії, ми почали співпрацювати. В результаті цієї співпраці було багато успішних проєктів, зокрема «народилася» музейна кімната у школі (на той час вже гімназії), також за моєю пропозицією «перенесли» літературно-мистецьку премію імені Олени Пчілки Національного видавництва дитячої літератури «Веселка» до Гадяча. Я вже понад десять років є членом журі цієї премії. На початку повномасштабного вторгнення я звертався за підтримкою до дирекції видавництва і вони надіслали нам дві посилки із книгами, які я потім виставляв на аукціони, а виручені кошти витратили разом з командою «Гадяцький борщ» на потреби ЗСУ. "
— Мені відомо, що ви передали якийсь незвичний подарунок до ювілею видавництва.
" Так. Я отримав запрошення від видавництва бути присутнім на святкуванні дев’яностої річниці від дня створення видавництва. Їхати із пустими руками в гості я не звик. Виникла ідея виготовити пам'ятний подарунок у вигляді розмальованого тубуса від снаряду. Волонтерка Лариса Рудченко, працівниця Гадяцької бібліотеки імені Лесі Українки, допомогла втілила цю ідею в життя і нанесла чудовий малюнок. Пізніше ще один оригінальний виріб виготовили і працівники Гадяцького заводу «Горизонт» на чолі із директором Євгенієм Гончаровим. За дизайнерською розробкою Олексія Сиваша вони за допомогою лазерної різки металу зробили муляж снарядної гільзи з українською символікою. Цей сувенір ми відвезли на інший ювілей – 10-річчя Національної гвардії України. Були і інші цікаві роботи, які взяли участь в аукціонах у Гадячі та Полтаві. "
— Олександре Олексійовичу, які маєте плани на майбутнє?
" Сьогодні в планах найважливіше – українська перемога. Маю бажання її побачити і відчути, тому працюю з друзями, наближаючи цей час. То потім будемо розбиратися з усім іншим. Є величезне бажання - жити краще. Але треба щоб всі в країні цього хотіли і щось для цього робили. І не лише в інтересах своїх і своєї родини, а в інтересах всіх українців і країни в цілому. Всім потрібно усвідомити, що навіть після перемоги нам буде тяжко. По-перше, те, що Європа і світ прийшли нам на допомогу , дають величезні кошти, то звісно добре, але ж вони колись попросять ці борги повернути. По-друге, маємо розуміти, що у нас є і буде найзамінованіша країна на найближчі століття. У нас знищені поля, ліси, водойми, промислові об’єкти, пам'ятки культури, а щоб відновити це - знадобляться чималі ресурси і час. А по-третє, і це я зрозумів ще працюючи в школі, з країни виїжджає молодь, тут вони не мають достойної заробітної плати на життя, не бачать можливостей для реалізації свого потенціалу. Потрібно викорінити корупцією, надати молоді можливість розвиватися, реалізовувати свої ідеї та плани. Сьогодні для того, аби залишатися в Україні, потрібно бути патріотом, а щоб бути патріотом - треба щоб країна гідно цінувала кожного і кожну. Це взаємопов'язані речі. "
— Яким ви уявляєте майбутнє Гадяцького краю?
" Це мирний край «Лагідної краси». «Околиця тут гарна, горизонт широкий… , побачите вже таку Україну, що « українішої» й нема…» Леся Українка. Маємо створити дійсно об’єднану Гадяцьку територіальну громаду, у якій всі жителі усіх населених пунктів матимуть змогу та можливості жити гідно і достойно. А одним із варіантів соціального, економічного та культурного розвитку Гадяцького краю, бачу розбудову, розширення та покращення його туристичної привабливості. Ми живемо в чарівному куточку України, у нас багато чудових місць, які мають мальовничу природу, чи якесь історичне значення. "
— Олександре Олексійовичу, щиро дякую вам за вашу працю, за підтримку ЗСУ, за віру в перемогу і в краще майбутнє нашого краю. Миру вам і здоров'я!
Авторка статті
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
0
Долучитися може кожен і кожна, хто поділяє наші цінності та вірить у Перемогу України!
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС УКРПОШТИ
61565

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Передплатити

Стрічка звісток