Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 17 Квітня 2024 року
«Хай живе життя!»
«Хай живе життя!»

«Хай живе життя!»

West Media Forum

«Хай живе життя!» – ці три слова з листів Лесі Українки, що стали гаслом цьогорічного West Media Forum, який відбувся в Луцьку, змусили редакцію нашої газети по-іншому подивитися на події минулого року. І наважитися розповісти історію відродження газети для  майже 150 медійників з усієї  України. В кулуарах цю подію визначили як «Медіа чудо - 2023». Пропонуємо нашим читачам текст  промови нашої журналістки Світлани Новікової.

У листопаді 2022 року вийшов спеціальний  випуск газети “Рідний край. Газета Гадяцького земства”. Саме під такою назвою за часів Української Народної Республіки, коли гостро стояло питання існування самої української державності, земство краю випускало місцеву газету, де протягом 1917-1918 років легендарна українка Олена Пчілка працювала редакторкою.

 

Після початку повномасштабного вторгнення, коли ще не вивітрився сморід горілого від спалених під Гадячем російських танків, коли ще свіжі були в нашій пам’яті спогади про організацію спротиву російській армії  місцевими мешканцями, який згодом увійде в історію під назвою «Гадяцьке сафарі», а вже група небайдужих гадячан, земляків Олени Пчілки поновила роботу газети. Це була наша відповідь на російську агресію, на бажання росії знищити нас як націю.  І це видається нам дуже символічним.  

Ми не знаємо, скільки ще часу даровано цій газеті, чи вийде у нас втримати і розвивати її надалі в сучасних економічних реаліях,  чи вистачить знань і вмінь, а часом і сил, але соромно нам вже не буде ніколи.

І знову ми, як і 100 років тому, в змаганнях за долю нації, і знову слово покликане розбудити українську свідомість. І знову саме з Гадяча лунає слово родини Драгоманових-Косачів, щоб тут, у Луцьку, відгукнутися гаслом Viva la vida! Хай живе життя! 

 

Дивний ми народ, дивна нація…

Імена цієї родини проривалися до нас з нелегкими потугами. Але їхнє слово для нас сьогодні актуальне, як ніколи. І тому відродження газети “Рідний край. Газета Гадяцького земства”  просто необхідне. “Ніщо не зупинить ідею, час  якої настав…”, – згадуються слова провідника української ідеї Степана Бандери.

 

Уперше ім’я Олени Пчілки як редакторки газети з’являється у примірнику 1917 року під № 52. А дещо пізніше, в № 55 цього ж року подано стенограму земського зібрання від 8 березня 1917 року, в якій докладно пояснюються обставини, за яких Олена Пчілка була запрошена на редакторську посаду як громадська діячка в українській журналістиці, за плечима котрої вже був досвід редагування часопису “Рідний край” (1905-1916 рр.). Запрошена до слова, вона виголосила докладну промову, сміливо звернувшись до гласних: “Я буду говорити по українському, і дозволу на те не прошу, бо се було б образою для моєї рідної мови і мого рідного краю… Бо ми ж знаходимося посеред України - у Полтавщині… Ви знаєте, хто я, знаєте моє “українолюбство”, – і я ні від своїх думок, ні від своєї рідної мови не відцураюсь. Цілий вік я писала по українському і тільки так згодна писать у вашій газеті”.

І газета стала україномовною, змінила свою назву (від 14 грудня 1917 року газета Гадяцького земства почала виходити під назвою “Рідний край»).  Почали з’являтися матеріали про політичне та громадське життя, діяльність місцевих осередків товариства “Просвіта”, про українізацію навчальних закладів. Олена Пчілка формувала навколо себе спільноту, до роботи долучалися кращі інтелектуальні сили повіту. І друковане слово змінювало свідомість гадячан! Рівень впливу друкованого слова було піднято на неймовірну висоту. І редакторка газети Олена Пчілка, непересічна, різнобічно обдарована українка   постала берегинею Духу нації.  Того Духу України, який буде зображений на обкладинці журналу Time у 2022 році.

 

І зараз у цей нелегкий час громади Гадяччини потребують такого друкованого органу, в якому українолюбство у всіх його проявах стане наріжним каменем.  “Рідний край. Газета Гадяцького земства” – це відгук на життєві процеси краян. У нас є постійні рубрики “Боронимо рідний край” (в якій наші журналісти пишуть про захисників Гадяччини, відвідуючи їх у зонах бойових дій з волонтерською місією, про волонтерів, які створили найбільший на Полтавщині волонтерський хаб), “Край” (де друкуємо місцеві історичні матеріали, краєзнавчі розвідки, генеалогічні дослідження), унікальну рубрику “Пам’ять серця”, в якій вшановуємо пам’ять земляків у стилі есею. У рубриці “Змінотворці краю” ми висвітлюємо успішний досвід територіальних громад, громадські ініціативи, пояснюємо, як євроінтеграційні процеси впливають на кожного з нас та що потрібно змінити, щоб на місцевому рівні їх прискорити. А такі назви рубрик, як “Звістки”, “Оповістки” ми запозичили у газети часів Олени Пчілки.

Редакційний колектив бачить газету як таку, що формує порядок денний Гадяччини

Але як зараз, так і тоді праця газетярів в умовах воєнного часу була надскладною. Несправедливі звинувачення на свою адресу, штрафи, арешти, заборони переслідували українську газету постійно. Витрати на видання досить часто перевищували надходження коштів від читачів та благодійних внесків. Нарікання на зміст і мову, прискіпливе “копирсання” в сюжетах і фактах, різноманітні поради, як догодити перебірливим інтелігентам, – здається, що з тих часів нічого для редакторів та авторів  не змінилося. Але редакторка Олена Пчілка мудро відповідала: “Взагалі, становище таке сутужне, що треба до нас мати більше добрости і вибачливости! Робимо, що можемо! Хто може робити краще – нехай робить!”. Про труднощі матеріальних збитків, пов'язаних із видавництвом, пізніше у спогадах Олена Пчілка писала: “Я з місяця в місяць докладала своїх грошей і живилася надією, що становище таки покращає. Боляче було і матеріально, і морально, але не вистачало сили кинути й видання припинити”.

 

 Був і у нас період, коли газета була на межі закриття, грошей залишилося на друк одного випуску, можливо останнього. Ми сиділи і згадували слова нашого головного донатера, однодумця, друга  Анатолія Дементія, який з перших днів війни пішов добровольцем захищати рідний край: “Повірте, те, що ви робите, не менш важливо для незалежності України ніж тепловізор чи квадрокоптер. Тепловізор врятує життя кількох людей, а просвіта мільйони. Тож працюйте, дівчата! Вибудовуйте  стратегію, вчіть наших дітей українолюбству, вчіть мислити, інакше я не знаю, за що ми тут стоїмо”.

 

У цей складний момент руку підтримки з Луцька до Гадяча простягнула нам CID Media Group в особі Наталії Пахайчук. Її слова: «Ваші 500 примірників — це 500 відданих читачів, готових віддавати власні кошти та терпляче чекати випусків. Чи багато цифрових медіа володіють такою відданою аудиторією? А враховуючи, що куплений примірник читає уся родина, його часто передають сусідам та знайомим,  можете сміливо множити число прихильників на два», — вдихнули у нас енергію надії та сміливості продовжувати цей шлях. До справи пошуку джерел фінансування газети долучилася пані Наталія,  а усі знають, коли  Наталія Пахайчук щось захоче, хто її зупинить?

Після восьми місяців роботи без заробітної плати, під час війни, постійних блекаутів, не маючи видавничого та журналістського досвіду, ми нарешті знаходимо свого донора — «Європейський фонд за демократію», який у дуже короткий проміжок часу надає нам фінансову підтримку, і ще одна Наталія Наталія Клочан вміло проводить нас через складності написання нашої першої грантової заявки. А допомогу у забезпеченні журналістським обладнанням і не тільки  надає Богдана Стельмах із Волинського прес-клубу.

Небайдужі гадячани відродили газету Олени Пчілки, а українська медіаспільнота допомогла її втримати

Як тоді, так і зараз на шпальтах  газети йде літопис подій, спогадів та думок наших захисників. І вже  роздуми сучасного штаб-сержанта Анатолія Дементія про важливість національної свідомості у боротьбі проти ворога будять свідомість наших земляків: “Держава – це ми! Суспільний запит – це ми! Якщо є суспільний запит на камеді - буде камеді. Якщо буде запит на дрони-камікадзе – будуть дрони-камікадзе”. Звідти, з самого пекла наші військові транслюють важливі меседжі тим, заради кого вони стоять на смерть. І газета стає провідником цих посилань. Я добре пам’ятаю зустріч під Куп’янськом з нашими військовими. Волею долі я пробуду разом з ними один вечір, одну ніч і один ранок. Спогади про цю зустріч залишу у матеріалі “Один вечір перед боєм”. З щирим подивом і захопленням опишу розмову бійців про побудову нової, кращої України. А вранці побачу, як їх постаті розтануть у ранковому тумані, коли вони будуть вирушати на позиції туди, де йде бій за наше майбутнє.

 

«Україна прокинулася, українці приходять до національної свідомості! Зламалася крига, що сковувала наше життя. Подивіться, яким великим потоком ринуло на Україну почуття національної свідомості! Такого руху не сподівалися ні вороги, ні друзі України”, — це слова не із сучасності, як можна було б подумати… це слова Олени Пчілки, яка щиро раділа процесам повернення до української ідентичності. Саме знання своєї культурної спадщини, національного та родового коду, завдяки яким ми  зберігаємо свою ідентичність, проходячи через століття з війнами, соціальними потрясіннями та відносно спокійними періодами свого існування лягають в основу матеріалів рубрики «Край». Ми проводимо власне генеалогічне дослідження і з захватом відкриваємо для себе, що родовий  код дозволяє передавати та зберігати  унікальні риси роду. Алгоритмами дослідження ділимося з читачами на шпальтах газети у циклі матеріалів «Родовий код».

 

У “Рідному краї. Газеті Гадяцького земства” Олена Пчілка силою свого сміливого і влучного публіцистичного слова намагалася неупереджено висвітлювати  найважливіші проблеми українства тих буремних років. Генеральною темою в газеті була тема піднесення українського руху, політичного і культурного відродження України доби Центральної Ради. Неодноразово Олена Пчілка в редакційних статтях висловлювала критичні погляди на окремі рішення, прийняті Центральною Радою. Зокрема, критиці було піддано нею Угоду між Центральною Радою та Російським Тимчасовим Урядом. Вона заперечувала це чіткою позицією: “Залежність від Петербурзького Уряду ніякої щирої волі не дасть”. Ми особливо цінуємо ту незалежність, яку отримали завдяки фінансовій підтримці військових на початках відродження газети, що дало нам можливість проводити неупереджені журналістські розслідування, в тому числі про  нагородження  представників місцевої влади, які викликали обурення жителів громади та військових на фронті.

 

Олена Пчілка була надзвичайно принциповою у культурно-громадських сферах людського життя, з категоричністю суджень сміливо вступала в суперечки з приводу українських питань, закладаючи в Гадячі міцні основи у змаганнях за долю нації. Так сталося і з газетою “Рідний край». Перед натиском вагомих аргументів Пчілки відступала навіть влада. У рідному місті знали її характер, хтось відсторонювався від неї, дехто навіть боявся, але всі  поважали. Якось на святкування Дня Шевченка в Гадяцькій гімназії, вже після більшовицького перевороту, до зали увійшли представники радянської влади і розпорядник свята встигнув заховати жовту сторону прапора. Олена Пчілка розгорнула прапор, щоб видно було обидва кольори. Тоді комісар Крамаренко порвав прапор. У відповідь на цей вчинок Пчілка голосно почала вигукувати: «Ганьба Крамаренкові!» (із спогадів Петра Одарченка, «Мені 100 років»). На знак поваги до Олени Пчілки встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку, в якому вона працювала редакторкою. Зараз у ньому працюємо ми, а на стіні в одному з кабінетів висить портрет Олени з написом «Велика редакторка слідкує за тобою».

 

Сьогоднішнє гасло «Хай живе життя»!  — це посилання нам усім, нащадкам славного роду Драгоманових-Косачів, посилання про нашу неодмінну Перемогу!

 

Тож Viva la vida! Хай живе життя! 

Автор статті

Стрічка звісток

Ковальов Віталій
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Пинчук Віталіна
Газета