Інструменти участі: вони є, але їх наче й немає

Інструменти громадської участі

Не так давно, готуючись до лекції-обговорення про інструменти громадської участі, яку ми провели у дворику медіа «Рідний край. Газета Гадяцького земства», я спіймав себе на одній простій, але важливій думці. Під час підготовки презентації я спробував розставити ці інструменти за пріоритетністю — і зрозумів, що це практично неможливо. Кожен із них важливий і є свідченням того, що демократія справді може працювати, адже громадяни можуть впливати на щоденне управління громадою — через консультації, петиції, громадські слухання та інші механізми.

І це, своєю чергою, зміцнює довіру до влади, оскільки люди відчувають, що їхню думку справді чують і враховують. Це знижує соціальну напругу та допомагає уникати конфліктів. Крім того, жителі володіють унікальними локальними знаннями й досвідом, які надзвичайно корисні під час планування розвитку територій, складання бюджету чи організації послуг. Часто саме вони першими помічають проблеми, які залишаються невидимими для чиновників.

На жаль, у Гадячі ми досі можемо говорити про відкриту та щиру співпрацю органів місцевого самоврядування з громадою радше як про мрію, ніж про реальність.

Але повертаючись до інструментів участі, серед них є один, який особисто мені найбільше імпонує — це бюджет участі, або громадський бюджет. Саме тому хочу пояснити, чому цей механізм такий важливий і чого ми наразі насправді позбавлені.

Бюджет участі – інструмент демократії

Бюджет участі — це інструмент, завдяки якому жителі громади можуть самостійно пропонувати свої ідеї: від ремонту тротуарів чи облаштування дитячих майданчиків до будівництва велодоріжок чи інших важливих ініціатив. Потім ці ідеї виносяться на голосування. Проєкти, що отримують найбільшу підтримку громади, реалізуються коштом місцевого бюджету. Умови конкурсу, сума коштів та порядок голосування мають бути чітко прописані у положенні або у статуті громади.

Постійна та прозора робота цього механізму — це не просто залучення людей до ухвалення рішень. Це реальні зміни саме там, де вони справді потрібні, і, найголовніше, — об’єднання людей довкола спільної справи.

Інструменти участі не працюють: шість головних причин відсутності діалогу з владою

Читаючи це все, ви можете запитати: чому ж тоді органи місцевого самоврядування так часто уникають або ускладнюють роботу цих механізмів, адже вони корисні і для влади, і для громади?

Що ж, я виокремив шість причин, які, на мою думку, є найімовірнішими:

Страх втрати контролю. Деякі посадовці побоюються, що активна участь громадян може ускладнити ухвалення рішень і поставити під сумнів «єдину правильну» позицію влади.

Брак знань і досвіду. Часто посадовці просто не знають, як правильно організувати слухання чи консультації, як працює бюджет участі або електронні петиції.

Недовіра до громадян. Побутує уявлення, що жителі некомпетентні, неактивні або легко піддаються маніпуляціям. Через це влада не хоче «ділитися повноваженнями».

Формалізм і бюрократія. Навіть якщо інструменти участі передбачені статутами громад чи законами, їх часто використовують «для галочки» — без справжнього діалогу чи реального впливу людей на рішення.

Конфлікти з приватними інтересами. Активна громада може почати ставити питання щодо розподілу бюджету, виділення землі чи корупційних ризиків.

Небажання звітувати. Інструменти участі вимагають прозорості рішень, публічних пояснень і відкритих даних, а багатьом посадовцям простіше діяти «тихо» — без зайвих запитань.

Водночас хочу підкреслити: у відсутності або непрацюванні цих інструментів є й наша спільна відповідальність. Небажання брати участь у житті громади, виправдання браком часу, зневіра, песимізм або страх конфліктів і тиску — усе це лише полегшує владі можливість ігнорувати думку людей.

Чесно кажучи, я щиро й по-доброму заздрю тим громадам, де влада й мешканці змогли дійти згоди та разом розвивають дієві демократичні механізми. І я справді сподіваюся, що одного дня і ми перейдемо від розмов про можливості людей впливати на органи місцевого самоврядування — до конкретних рішень і дій.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.