Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 17 Квітня 2024 року
Історична основа статті Олени Пчілки «Марія-Магдалена, мати гетьмана Мазепи» у «Рідному краї»
Історична основа статті Олени Пчілки «Марія-Магдалена, мати гетьмана Мазепи» у «Рідному краї»

Історична основа статті Олени Пчілки «Марія-Магдалена, мати гетьмана Мазепи» у «Рідному краї»

Історія «Рідного краю». На зображенні Іван Мазепа. Автор Микола Підгорний. Робота знаходиться у Музеї Полтавської битви.

Знаковою подією для українського національного відродження й становлення вітчизняної журналістики стало видання часопису «Рідний Край». Задум його створення виник у середовищі полтавського гуртка Української демократичної партії, до якого входили Микола Дмитрієв, Панас Мирний, Грицько Коваленко, Григорій Маркевич, Олександр Русов та інші. Перше число часопису вийшло 24 грудня 1905 року у видавництві Г. Маркевича. Полтавські діячі взяли собі за мету «стати в обороні всіх трудящих людей і допомогти здобути добро й волю нашій країні, всій Україні». Це був політичний, економічний, літературний і науковий часопис. Як зазначив М. Степаненко, організатори «Рідного краю» «прагнули засобами слова і просвіти інформувати про суспільно-політичне й культурне життя, розбурхати національну свідомість українців, виховувати в них почуття національної гідності, пробудити інтерес до української культури, мови, літератури».

Першим редактором часопису був М. Дмитрієв, а з березня 1907 року – Олена Пчілка. Після заборони видання полтавською владою, Олена Пчілка перевела редакцію до Києва, де часопис виходив по 1914 рік, а впродовж 1915-1916 років у Гадячі. Окрім того, що Ольга Петрівна була редактором часопису, на його шпальтах було опубліковано чимало її власних статей: культурологічних, літературознавчих, лінгвістичних. 1912 року в сьомому і восьмому числах «Рідного краю» Олена Пчілка оприлюднила історичну розвідку «Марія-Магдалена, мати гетьмана Мазепи».

Перша російська революція 1905-1907 років лише на короткий період поклала кінець політиці заборони української мови й дозволила українцям організаційно об’єднуватися. Але в 1907 році закрили українські періодичні видання; з наказу прем’єр-міністра П. Столипіна була заборонена українська мова для публічного вжитку. У 1908 році вийшов Указ Сенату Російської імперії про шкідливість культурної й освітянської діяльності в Україні, «бо можуть викликати наслідки, що загрожують спокоєві і безпеці».

Як зазначив Дмитро Дорошенко, «російський уряд по-старому дивився на український культурно-національний рух як на перехідний щабель до державного сепаратизму України». Навіть знаменитий ліберал Петро Струве гостро критикував український рух за відсутність патріотизму та обстоював необхідність підтримувати ідею «Великой России». Багато росіян дивилися на діячів українського руху як на прибічників «зрадницького сепаратизму», як на мазепинців, що було для них синонімом зрадництва. Віхою цього протистояння став 1909 рік.

У 1909 році свідома українська громада відзначила 200-ліття виступу Івана Мазепи проти московського панування, ушанувавши пам’ять про гетьмана та видавши ґрунтовні історичні праці, присвячені цій постаті та його добі.

Російська імперія, з ідеологічних і політичних міркувань, гучно відсвяткувала 200 річчя перемоги Петра І у Полтавській битві помпезними урочистостями по всій території імперії і насамперед у Полтаві. Всі ці дійства були організовані з метою консолідації населення імперії навколо однієї ідеї й вірності престолу, а, отже, і зміцнення монархії. З пафосом урочистості описали тогочасні імперські видання, зокрема й газета «Киевлянин». Її редактор Анатолій Савенков очолював делегацію до Полтави від «Клуба русских националистов» з Києва. Цей клуб поставив перед собою мету «вести суспільну й культурну війну проти українського руху на захист основ Російської держави на Україні».

У таких умовах, коли російський націоналізм почав набирати шовіністичного забарвлення, Олена Пчілка написала статтю про матір гетьмана Івана Мазепи. Слід підкреслити, що наша визначна полтавка завжди відзначалася неабиякою громадянською мужністю і за царату, і в часи більшовицькі.

У своїй історичній розвідці крізь призму оповіді про Марину Мокієвську (у постригу Марія-Магдалина) письменниця почасти висвітлила й життєвий шлях Івана Мазепи, акцентувала увагу на причинах великого зриву гетьмана та його союзу з шведським королем Карлом ХІІ, «Мазепа заприсяг сам, що він прилучиться до Шведського короля не для своєї користи, а для добра України».

Олена Пчілка оповідає читачам про жахливий терор, розв’язаний московським урядом в Україні: «… московське військо, під проводом Меншикова, прийшло в Батурин і спалило се місто дощенту, заливши козацькою та селянською кров’ю всю околицю». Після Полтавської битви, як зазначила письменниця, «цар Петро бажав знищити близьких Мазепиних, всіх, до найменшого накоренка. … було позабирано та позасилано на Сибір, або замуровано навіки в темницях Соловецького монастиря на Білому північному морі всіх «мазепинців», – кого тільки знайшли: військових товаришів Мазепиних (навіть тих, що передалися Петрові в день полтавського бою), духовних особ, що співчували Гетьманові». Помста Петра І впала й на родину Івана Мазепи: доньку сестри гетьмана черницю Маріанну, небожа Андрія Войнаровського. Наголосила Олена Пчілка й на тому, що давній духовний український центр – жіночий Печерський монастир Вознесенський «у 1712 році по наказу Петровому було знято», а зведено кріпосні будинки Печерської фортеці. «Що сталося з монастирськими могилами, де шукати хоч би саме їх місце, – один Бог знає», – констатує Олена Пчілка, бо не має могили ігумені Марії-Магдалини.

Якими ж історичними працями користувалася Олена Пчілка, подавши такий екскурс до часу гетьманування І. Мазепи. На жаль, письменниця не вказала на джерела своєї розвідки, окрім посилання на «Архив иностранных дел, 1691 г. № 64» та працю Миколи Костомарова «Мазепа і Мазепинці». Безперечно, М. Костомаров був ученим світової слави, праці якого перекладено багатьма європейськими мовами. Ще за двадцять років перед написанням монографії вчений вважав, що «Мазепа домагався самостійності та свободи для своєї вітчизни». Але після розгрому Кирило-Мефодіївського братства та заслання М. Костомаров змінив свою думку. Мета його монографії про Мазепу – довести, що в сучасному становищі сепаратистські тенденції так само чужі українському народу, як і за часів цього гетьмана. «Відокремлення від Росії було його особистою справою, до якої довели егоїзм, честолюбство та погана вдача. Гетьман Мазепа, як історична особистість, не був представником ніякої національної ідеї». Тож Олена Пчілка, використала з монографії М. Костомарова лише багатий фактологічний матеріал, зібраний вченим, але висновки, щодо діянь гетьмана та його справжніх намірів, зробила власні. Можна припустити, що письменниця використала працю знаного вченого, громадівця Володимира Антоновича «Про козацькі часи на Україні», де І. Мазепа названий «щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю». Мабуть, Олена Пчілка опрацювала ґрунтовне, на підставі джерел, дослідження Федора Уманця «Гетьман Мазепа» (1897р.). За Уманцем Мазепа «великий патріот і відповідальний державний діяч … з царем Петром порвав, щоб визволити батьківщину з-під російського гніту. За мету мав вільну й незалежну Україну».

На нашу думку, письменниця могла ознайомитися із статтями нового покоління істориків: Михайла Грушевського, Степана Томашівського, шведського славіста Альфреда Єнсена, опублікованими 1909 року в 92 томі Записок Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Цей масив матеріалів стосується лихолітнього періоду в Україні 1708-1709 років й зокрема причин українсько-шведського союзу. Це наші припущення, щодо використаних Оленою Пчілкою праць фахових учених. Але вона, не історик, у короткій статті, яка власне присвячена висвітленню постаті Марії-Магдалини, змогла показати змагання українського козацтва на чолі з І. Мазепою за власну державність, а самого гетьмана називає «найвидатнішим діячем української історії».

Щодо самого фактологічного матеріалу до життєпису матері Івана Мазепи, то у статті Олени Пчілки є чимало неточностей. Але не вина в цьому письменниці. З часу написання розвідки минуло понад сто років. За цей період істориками віднайдено, опрацьовано, опубліковано великий масив документів і ґрунтовних досліджень. На їх підставі ми внесемо уточнення до розвідки Олени Пчілки. Дійсно предки по батьківській лінії Івана Мазепи належали до старовинної української шляхти, їхні корені сягають пізнього середньовіччя, коли Україна входила до складу Великого князівства Литовського. Й ще прапрадіду Івана Мазепи, лицарю Миколі, король Сігізмунд І у 1544 році надав лен (землю, хутір на р. Кам’янці, затим названий Мазепинці) за обов’язок відбувати військову службу. А вже 1572 року (за О. Пчілкою у цьому році прадід І. Мазепи отримав хутір) король Сігізмунд ІІ Август підтвердив для Михайла, Миколиного сина, право на ці маєтності і розширив їх, дозволивши їх передавати у спадок до дружини та нащадків чоловічої статі. Тож ці маєтності згодом і успадкував Іван Мазепа. Жіноча лінія гетьмана походила із старовинного українського роду Мокієвських, представниця яких Марина (за О. Пчілкою Марія) і була матір’ю І. Мазепи. Відомостей про неї обмаль. Як свідчать джерела, вона входила до Луцького православного братства. Щодо її участі у цьому братстві є документ, датований 1666 роком, коли минув рік після смерті чоловіка, батька Івана Мазепи – Адама-Степана. Коли Марина Мокієвська прийняла чернечий постриг теж однозначної відповіді немає. Відома російська вчена Тетяна Таїрова-Яковлєва зазначає, що це сталося одразу по смерті чоловіка. Український історик Богдан Кентржинський відмітив, що в джерелах про Марину Мокієвську від 1666 року був двадцятирічний пробіл, затим її ім’я з’являється уже як київської ігумені. Цей вчений також зазначив, що єдина збережена парсуна матері Мазепи походить не пізніше початку 1670-х років. Цей портрет Олена Пчілка подала у сьомому числі часопису. На портреті Марина Мокієвська зображена у типовому вбранні української шляхтянки, тобто вона ще не була черницею. Можливо, це сталося в середині 70-х років XVII століття, але за рік до вступу на гетьманство Івана Мазепи у 1686 році вона вже була ігуменею Києво-Вознесенського Печерського монастиря під іменем Марії Магдалини. Сучасний чернігівський історик Сергій Павленко за віднайденими документами зазначив, що Марія-Магдалина була ігуменею Печерського Вознесенського монастиря від 1683 року до останніх днів життя, померла наприкінці 1707 року. За Оленою Пчілкою це сталося, коли її син вже був гетьманом. Ще один важливий штрих до постаті Марії Магдалини – авторитет її був настільки високим, що вона одночасно була й настоятелькою Глухівського Успенського монастиря та Флорівського Київського на Подолі.

Слушно Олена Пчілка зауважила, що невідомо коли народився І. Мазепа, чи «1629 року чи 10 і навіть 20 літ пізніше». Бо точну дату народження гетьмана  встановив український історик діаспори Олександр Оглоблин тільки у 1959 році, посилаючись на віднайдений лист Пилипа Орлика. Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року. Помилково письменниця зазначила, що молодий Іван Мазепа навчався «в Київській Духовній Академії». У той час ця славетна школа Наддніпрянської України називалася Києво-Могилянською академією й була одним із найпрестижніших освітніх закладів у Східній Європі. В Духовну Академію її перетворили в 1819 році, щоб «служити твердинею обрусіння України».

На час написання Оленою Пчілкою розвідки усталеним було твердження, що Івана Мазепу підтримало лише кілька тисяч козаків. Нині С. Павленко, проаналізувавши джерела, встановив, що гетьмана України підтримало своїм життям, активною участю до сорока тисяч українців. Натомість «українська армія», яка підтримала Москву становила чотири тисячі.

За Оленою Пчілкою «полтавський полковник Пушкарь був на Петровому боці, – вільно пустив у Полтаву ще й те московське військо, що прийшло, і достачав йому всякий припас». Насправді полтавським полковником був Іван Левенець, прибічник І. Мазепи. Московські війська зайняли Полтаву 3 грудня 1708 року, оскільки Полтавського полку в місті не було. З січня 1709 року І. Левенець перебував під домашнім арештом, а його родина як заручники була вивезена до Харкова; в березні і самого полковника відправили до цього міста. Полтавський полк, як старшина, так і рядове козацтво підтримало І. Мазепу. Московський генерал К. Ренне 25 березня 1709 року сповістив своє командування, що Полтавський полк «заплутовал и пристал к Запорожцам». За підтримку І. Мазепи московські війська повністю знищили містечка південних сотень Полтавського полку: Маячку, Нехворощу, Кишеньку, Келеберду, Переволочну, Царичанку.

Отже, ми вказали на основні історичні неточності розвідки Олени Пчілки. Але вони аж ні стільки не применшують значення опублікованої письменницею 1912 року статті про матір Івана Мазепи – Марину (у чернецтві Марію-Магдалину). У часи чергового наступу імперського уряду на українську мову, друковане слово, освіту Олена Пчілка свідомо звернулася до героїчної доби козаччини – гетьманування І. Мазепи. Адже збройний виступ українського козацтва на чолі з І. Мазепою ще на півстоліття затримав повну інкорпорацію України Російською імперією. Письменниця висвітлила у статті яким було українське суспільство, зокрема становище жінки у XVII столітті, показала як Москва поступово прибирала до своїх рук Україну, вводячи у наші міста військові залоги, обкладаючи податками населення та змушуючи його до канальних робіт: будівництво фортець, укріплень тощо. Всі ці дії Московщини викликали спротив різних верств населення й призвели до великого зриву під проводом гетьмана І. Мазепи. Цей екскурс до історії України кінця XVII – початку XVIII століття Олена Пчілка здійснила щоб пробудити національну свідомість, показати й нагадати українцям, що був час, коли їх предки не корились поневолювачам, а збройно виступили за звільнення України від московського ярма. Не менш актуальною ця невелика Пчілчина стаття, але така ґрунтовна за змістом, є у наш час, для нинішнього українства. Сьогодні мужні патріоти, як і їхні пращури у XVIII столітті, у тяжкому двобої з рф, відстоюють територіальну цілісність, незалежність України.

 

— Стаття була надрукована у №6 від 24.03.2023.

Автор статті

Стрічка звісток

Ковальов Віталій
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Пинчук Віталіна
Газета