Іван Мазепа: шість міфів, створених імперською пропагандою

Причини розриву із Петром І були очевидними: наступ царя на автономію Гетьманщини, знищення полкового устрою, перетворення козаків на солдатів московської армії та введення військових гарнізонів у міста.

Іноземні дипломати підтвердили законність та справедливість українсько-шведського союзу. Зокрема француз Шарль де Феріоль, наголошували: козаки були лише під протекцією царя, а тому їхній виступ проти московського гніту є законним і справедливим.

Та попри це, Російська імперія створила міф про «зраду Мазепи», аби принизити український національний рух. Але історія свідчить: його боротьба була прикладом для наступних поколінь, що не схилялися перед імперським тиском.

Міф 2. Чи прагнув Іван Мазепа віддати Україну Польщі?

У жовтні 1708 року Петро І звинуватив Івана Мазепу у підписанні договору з польським королем Станіславом Лещинським, що нібито передбачав передачу України Польщі. Ця теза, вигадана польською пропагандою й підхоплена Росією, слугувала для дискредитації гетьмана.

Французький просвітник Вольтер, який мав доступ до джерел Лещинського, не згадував про такий договір. Богдан Кентржинський підтвердив, що цей союз є міфом. Карл XII запевняв: Україна не буде передана Польщі, а права українців залишаться недоторканими.

Дослідження архівів українськими істориками Сергієм Павленком, Олександром Дубиною та Тетяною Таїровою-Яковлевою підтверджують, що Мазепа прагнув створити незалежне українське князівство за допомогою Швеції. Навіть у листі Петра І від червня 1709 року зазначено, що Іван Мазепа прагнув незалежності, а не підкорення Польщі.

Це доводить, що міф про «змову з Польщею» був інструментом імперської пропаганди для очорнення гетьмана.

Міф 3. Анафема Мазепі: політичне прокляття чи церковний суд?

Анафема, яку проголосили Іванові Мазепі в листопаді 1708 року, була більше політичним інструментом, ніж церковним рішенням. Російська православна церква на замовлення Петра І оголосила гетьмана «відступником» не за релігійні злочини, а за його політичний вибір – спробу вийти з-під протекторату Московії. Процедура анафеми порушувала церковні канони: рішення було ухвалене без соборного обговорення та під сильним тиском царя.

Вселенський патріархат ніколи не визнавав цієї анафеми. У 2018 році Константинопольський синод назвав її «засобом політично-ідеологічних репресій». Ба більше, Іван Мазепа залишався вірним православній церкві до кінця свого життя: він сповідався у священників Вселенського патріархату й був похований за християнським обрядом.

Російська пропаганда досі використовує анафему, аби очорнити Мазепу в очах віруючих українців. Але дослідження істориків свідчать, що анафема не мала жодних богословських підстав. Документ складав митрополит Рязанський Стефан Яворський. Він скомпонував текст анафеми таким чином, що її фінальне прокляття суперечило мотивувальній частині, яка складалася з переліку заслуг Івана Мазепи. І вже наступного дня після проголошення анафеми, Стефан Яворський написав проповідь, у якій передрікав Божий гнів на Московію за гріхи її правителя. Та й навіть сам Петро І визнавав: Іван Мазепа був «великой строитель оных был святым церквам».

 Міф 4. Чи справді Полтава відчайдушно оборонялася від шведів?

Російська історіографія стверджує, що оборона Полтави у 1709 році є прикладом героїзму гарнізону та містян, які мужньо захищали фортецю. Але чи це відповідає історичним фактам?

Полтава була стратегічним форпостом Гетьманщини, через який пролягали важливі шляхи. Після переходу Івана Мазепи на бік шведів, місто без бою зайняв московський гарнізон на чолі з полковником Олексієм Келіним, який складався з понад 4 тисяч солдатів.

Російські історики стверджують, що 2600 полтавців долучилися до «героїчної» оборони Полтави, не називаючи жодного конкретного імені. Натомість сучасні дослідники зазначають, що у фортеці, площею 40 гектарів, мешкало лише близько 2,5 тисяч осіб, серед яких були переважно жінки, діти та літні люди. Таким чином, твердження «2600 полтавців-захисників» є необґрунтованим.

Облога Полтави розпочалася 1 травня 1709 року, коли шведи та запорожці почали облогові роботи. Масових штурмів не було: Карл XII прагнув викликати московське військо на генеральну битву, а не знищувати фортецю. Міф про героїчну оборону Полтави походить із «Дневника Алексея Келина». Цей твір у середині ХVIII cтоліття написав Петро Крьокшин для піднесення російської військової історії.

Реальна роль Полтави полягала у її стратегічному значенні, а не в героїчній обороні. Полтавський полк підтримував гетьмана Івана Мазепу, а облога мала демонстраційний характер, спрямований на затримку московського війська.

Міф 5. Полтавська битва — велика перемога чи пропагандистський міф?

Полтавська битва стала основою для створення міфу про «велич» перемоги Московії. Петро І назвав її «неслыханною викторией», але визнавав, що вона була неочікуваною. Згодом цар запустив масштабну пропагандистську кампанію: створювалися карти, гравюри, медалі, картини та видання, які перебільшували значення битви й прославляли Петра.

Задля підтвердження «військового генія» царя були опубліковані два плани битви: «Боевые порядки» Людвіга Миколи Алларта та змінений Петром І варіант із фальсифікаціями щодо кількості військ і розташування фортифікацій. У газетах, книгах та медалях прославляли царя як рятівника, а шведського короля Карла XII – дискредитували.

Важливу роль у пропаганді відіграла церква. Феофан Прокопович у «Слові похвальному» назвав Петра «батьком вітчизни», порівнюючи його з біблійним Самсоном, хоча саме цар був ініціатором війни.

Міф про «велику перемогу» приховав чисельну перевагу московської армії над шведами, перебільшення втрат шведів і применшення втрат московитів. Полтавська битва стала не лише військовою подією, а й потужним інструментом формування імперського міфу.

Міф 6. Перша українська політична еміграція: жалюгідні банди чи визвольний рух?

Після Полтавської битви 1709 року почалася перша українська політична еміграція. Разом із гетьманом Іваном Мазепою та шведським королем Карлом XII до Бендер вирушили 50 старшин, 500 козаків Гетьманщини, понад 3 тисячі запорожців на чолі з Костем Гордієнком. Попри зусилля російської пропаганди дискредитувати емігрантів як «жалюгідні банди», ці люди стали основою українського визвольного руху.

Вигнанці у Бендерах не просто виживали, а закладали основи майбутньої боротьби. У 1710 році новообраний гетьман Пилип Орлик проголосив «Правовий уклад та Конституції стосовно прав і вольностей Війська Запорозького», відомий як перша Конституція України. Документ гарантував демократичні права та визнавав важливість Запорозької Січі.

Еміграція включала впливових діячів, таких як брати Герцики, Горленки, Мировичі та кошового отамана Костя Гордієнка. Ці люди представляли справжню еліту, а їхня боротьба за незалежність України була визнана Європою.

Українська еміграція використовувала свої дипломатичні й військові ресурси, укладала нові угоди зі Швецією та Туреччиною, плануючи звільнити Україну від московського гніту.

Події 1708-1709 років, зокрема Полтавська битва, стали полем для імперських маніпуляцій та створення міфів. Російська пропаганда століттями возвеличувала Петра І та принижувала Івана Мазепу, тоді як сучасні наукові дослідження розкривають правдиву історію.

Українська наука спростовує міфи, повертаючи справедливість гетьману Мазепі та його боротьбі за незалежність. Як зазначив історик Олександр Оглоблин, ці події, попри поразку, стали початком нового етапу розвитку української національної ідеї.

Статтю створено з використанням матеріалів виставкового проєкту Українського інституту національної пам’яті «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди»