- 186
- 186
Із епістолярної спадщини…
Листам, як джерелу біографії Панаса Мирного, відводиться роль своєрідних документів. Епістолярна спадщина відомого літературного критика та мистецтвознавця Василя Горленка відкриває одну зі сторінок життя Панаса Мирного - його перебування у Вельбівці в літній період протягом років.
Письменник дістає із полтавських шухляд зшитки з варіантами «Повії», вирішуючи кардинально поставити твір на міцну соціальну основу. Для того в липні 1880 року бере двомісячну відпустку на службі і їде на рідну Гадяччину, де й віддається творчій праці. Виснаживши здоров'я службовою ретельністю, Панас Мирний неодноразово знаходиться на дачі в сосновому бору Вельбівки зі своєю сім'єю та небогою Катрею, працюючи над написанням своїх творів.
У закоханого в талант Мирного Василя Горленка було тонке чуття до художнього слова. Між ними зав'язалося цікаве листування, що в майбутньому перейшло у приязні стосунки. З листів виринає широкий спектр проблем адресатів: намір Горленка приїхати до Рудченків під Гадяч, перенесення візиту в інший проміжок часу, залагодження домашніх справ. Та тверда надія щодо цієї поїздки не покидає мистецтвознавця, пов'язана бажанням разом із письменником відвідати Лютеньку в пошуках українських старожитностей.
Виокремлені та розрізнені речення із текстів листів Василя Горленка у супроводі точних дат їх написання розширюють діапазон від найвідомішого до найпотаємнішого життя Панаса Мирного. Вони читаються як уривки із глибоких інформаційних джерел епістолярії.
12 серпня 1883 р.
«Днями я зустрів на найближчій залізничній станції Ольгу Петрівну Косач, яка їхала з Гадяча. Вона казала, що Ви приїздили до Гадяцького повіту, але що вона не зустрічалася з Вами. А ви були там в зв'язку з переселенцями?»
***
25 лютого 1888 р.
«Як вам здавсь нарис Пчілки? (Очевидно, йдеться про оповідання Олени Пчілки «Забавний вечір» («Зоря», Ч. 1-2 за 1885 р.). (Г. Д.). Посилайте туди високі творіння духу Вашого, Ви, вибрані Богом люди! Пишіть, заради творця, «Повію», безпорівняний зображувачу нашого життя.»
***
28 травня 1896 р.
«Як Ви живете, чи поїхали вже Ваші до Гадяча і коли ви самі туди збираєтеся ?. Захопіть, коли будете їхати в Гадяч, і опрацьовану «Згубу», і «Ліра», і інше, що є. З нетерпінням чекатиму нашої зустрічі і дуже охоче приїду, коли захочете до Вас у Гадяч, де я не був з давніх часів, коли ще гімназистом їздив на своїх конях до Полтави».
***
27 червня 1896 р.
«… Пишу вам до Полтави, вельмишановний і дорогий Афанасію Яковичу, щоб лист мій застав Вас, коли прибудете в перемогоносний град з мирної Вельбівки. Як жаль, що перебування там було зіпсуте для Вас хворістю ваших славних малят. Чи зовсім одужав «маленький руденький» до Вашого від'їзду? Останнім часом (що, очевидно, було і у Вельбівці) нам навдокучали безперервні дощі і погода із вересневим духом».
1 липня 1900 р.
«Черкніть мені, будь ласка, коли Ви будете в Гадячі? Гадаю, що коли приїду 10-21-го, то Ви вже будете там, вже облаштуєтесь, і я не стану «татарином». Із насолодою мрію про наші майбутні бесіди, прогулянки, купання, при гутірках про безцінну літературу. Невже раз на рік не можна дозволити собі розкіш таких одного-двох днів? P.S.О котрій годині відходить потяг із Лохвиці на Гадяч, звідки треба їхати і як знайду Вас у Гадячі чи Вельбівці (чий дім)?»
***
19 липня 1900 р.
«Саме лишень після 25 липня мені й можна буде вирушити у Вельбівські ліси. Я жадаю потрапити до Вас скоріше: чудові люди і чудові місця! Чого ж більшого бажати в світі?»
***
26 липня 1900 р.
«Гадаю все ж, що Ви раніше початку серпня не покинете Вельбівських хащ та надр і що, дасть Бог, «хвороба» Ваша протягнеться багато довше».
***
6 травня 1901 р.
«Щодо мене, то коли Гадяч і теперішнього міста буде філіальним відділенням родини Рудченків, то «клянусь одним днем творення» неодмінно вже відвідати береги Псла в цьому році!»
***
14 червня 1901 р.
«Розшукав я в старих актах, що в м. Лютеньки Гадяцького повіту, в Успенській церкві є ікона, писана Левицьким («Авраам і три странніх»). Свідчення моє підтвердилося. Чи немає у Вас когось поблизу Лютеньки, хто міг би зирнути на ікону і сказати: чи добра вона і, головне, чи не реставрована. Перш, ніж їхати із Гадяча і тягти туди фотографа, свідчення про це було б дуже важливе…»
