Клечана неділя та «віха»– спогади про українські традиції
Зелена неділя
Нещодавно християни відзначали свято Трійці, присвячене триєдності Бога. Його ще називають П'ятидесятниця, оскільки відзначається воно через 50 днів після Воскресіння Христового. В українських народних традиціях святкове дійство пов'язане із зеленню, піснями, дівочими ворожіннями, а тому Трійцю в народі ще називають Зелена неділя, або як казала моя бабуся - Клечана неділя. І довго я не могла зрозуміти яка це – клечана. Аж допоки бабуся не пояснила, що то від слова «клен». Адже на ці свята люди прикрашали свою оселю «клеченням» - листям клену, липи чи іншою зеленню. Так робили і в давнину, і в моєму дитинстві так робила моя бабуся, і я нині. І не просто кілька гілочок втикали у ворота, а щедро розвішували ту зелень по оселі. Ще пам'ятаю як ми нарізали пахучого явору і стелили на підлогу. А він такий зранку прохолодний і освіжаючий, коли зранку ступаєш на нього босими ніжками, ледве прокинувшись із теплого ліжка.
А ще у нас, у Лисівці, була (і є) традиція ставити «віху». Зараз мало хто таке робить, а років 20 тому така красуня на кожному кутку села стояла. Треба розповісти що ж то таке, бо у нашому районі, але в різних селах іноді люди про таке навіть і не чули.
«Віха»
На окраїні вулиці (або як говорять - на вигоні) народ збирався всією вулицею, зносили їжу та напої і накривали великий гуртовий стіл. Чоловіки завчасно готували довгу жердину (тонкий стовбур дерева, очищений від гілок) або з'єднували дві, щоб майбутня «віха» була вища, ніж на сусідній вулиці. Потім ту жердину прикрашали маленькими гілочками, квітами, яскравими стрічками, прапорцями, блискучими іграшками з паперу чи фольги – щоб і видно здалеку було, і щоб гарною була. «віха». Іноді на верхівку прикріплювали хрест. Піднімали «віху» і фіксували її вертикально, щоб вона надійно стояла. «Віха» у наших прадідів уособлювала собою праобраз «Дерева життя», що символізував триєдність всього сущого – Трійцю.
А далі розпочиналися веселі гуляння із частуваннями, піснями і танцями. Кожна вулиця оберігала свою «віху» цілу ніч. Адже компанії молодиків намагалася за викуп спиляти чи викрасти «віху» у якогось іншого гурта. Тож найстійкіші та найвідважніші навіть ночували у наметах біля своєї «віхи».
Малою дитиною мене не брали на такі забави до світанку, а коли мені було вже років 10 і ми родиною переїхали в новий будинок, то на новій вулиці чомусь не гуляли «віху».
А нам із подружкою Наташею, яка жила неподалік від моєї бабусі, ну дуже вже хотілося відзначити це свято за всіма традиціями. Тож ми затіяли гуляти удвох. Знайшли у бабусі у дворі старий стовпчик, прикрасили його гілочками і явором (на стрічки і цукерки ще не заробили) і вкопали у землю. Не висока вийшла «віха», зате своя. Далі ми накрили собі столик із вареними яйцями, цибулею, компотом і коронною стравою нашого дитинства – смаженим на кострі салом і запеченою картоплею.
Як ми «віху» фотографували
І так уже нам наша «віха» подобалася, що вирішили ми її сфотографувати:
- кажу я подружці.
- зітхає Наташа.
- вигукую я і ми дружно витягуємо «віху» із землі і волочимо її до Наташі додому.
Там її тато робить пам'ятний кадр і ми щасливі повертаємося назад до свого столика, де задоволено продовжуємо свої посиденьки. Залишилося небагато – дочекатися доки у фотоапараті використаються всі 36 кадрів і можна буде проявити плівку та надрукувати довгоочікувані фото. А для цього ще треба щоб були гроші і час, адже для такої справи треба поїхати у місто.
Що ж, нині технології дозволяють робити щосекундні кадри і одразу редагувати, видаляти, друкувати чи передавати їх на далекі відстані. Це добре, але ми малі, не маючи таких гаджетів, вчилися пам'ятати, цінувати і берегти кожну мить.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Стрічка звісток
- 19
- 82
- 233
- 144
- 240
- 56
- 184
- 266
- 309
- 252