Кобзарська слава Гадяччини

Супроводжували їх немилостиві вітри, а дощі мили та чесали їм голови. Вони ж співучим словом несли нев’янучі барви дум та рідних пісень, у яких відчувалась невгасима сила того народу, який спородив їх. Кобзарська слава жила разом із її носіями.

І хто не знав колись на Україні уславленого Федора Гриценка під іменем Холодного, який кобзарську гру народного епосу довів до грані кращих зразків справжнього мистецтва?  Це була “геніальна натура”, і про нього ходили в народі цілі легенди. Сучасники захоплювалися “скрипковим звучанням” його сорокап’ятиструнної бандури.

Мистецтву гри на бандурі  в Холодного навчалися миргородські кобзарі – Михайло Кравченко та Опанас Бар, які ділилися спогадами зі своїми сучасниками. Михайло Кравченко так інформував Гната Хоткевича про неперевершену віртуозність свого вчителя: “Я сам спеціально ходив перевірити. Він довго не хотів. А тоді бандуру положив під стіл – та як вшпарить! Лівою ногою баси б’є, а правою перебігає по струнах”.

Гнат Хоткевич, що приїжджав до Гадяча влітку 1904 року і зупинявся в родині Косачів, прагнув зрозуміти звукоряд настройки музичного інструменту Федора Холодного та вокальні дані його співу.

О.Сластьон і П.Мартинович були в довірливих стосунках з гадяцьким кобзарем і знали про нього набагато більше, ніж сторонні люди. “За експресією співу і витонченістю гри не було йому рівного; це був істинний артист і глибоко нещаслива людина, котрий не мав ніякого притулку. Ніяка погода не могла загнати його до людей. Він вважав за краще тремтіти і мерзнути на холоді, лиш би не звертатися ні до кого по допомогу”, – писав Опанас Сластьон.

Художник і фольклорист Порфирій Мартинович знав тимчасову адресу перебування Федора Гриценка (Холодного) у містечку Лютенька, записував від нього думи, як очевидець, залишив нам його портрет, зображений із притаманними лише йому аскетичними рисами обличчя та в характерній лише для нього позі.

Це був кобзар, “рівного якому не було й, можливо, не буде”. (за словами В.Мішалова). Вражав слухачів не тільки надзвичайно експресивною манерою співу, але й дивовижною технікою гри. “Бандурщик він без числа хороший, – казали про нього кобзарі. – І вже гра, вже гра! Своїм духом гра, та й годі!”

Ось  стислі рядки його біографії, що додають суттєві штрихи до цієї самобутньої кобзарської постаті. Народився Федір Федорович Гриценко у селі Глинське Опішнянської волості. У віці чотирнадцять років осліп. Навчався у кобзаря Дмитра Кочерги. Неповторно виконував думи “Про сестру та брата”, “Втеча трьох братів з Азова”, “Олексій Попович”, “Маруся Богуславка”, “Брати Самарські”.

Холодний, на відміну від інших, менш талановитих кобзарів, був такий бідний, що не мав змоги ні найняти собі поводиря, ні обзавестись притулком. Довгий час жив на Гадяччині у лютенських незрячих.

1814 р.- близько 1890 р. – це хронологічні рамки його життєвого шляху. Дати народження і смерті, між якими яскравий спалах незбагненного таланту, який випромінює тільки справжній митець.