Коноплі в колгоспах: важкі будні українських сільських жінок

Історія важкої праці жінок у колгоспах: коноплі були джерелом тканини, олії та тепла, але вимагали неймовірних зусиль

Дана публікація підготовлена редакцією "Рідний край. Газета Гадяцького земства"

В архіві Любові Іванівни Луць зберігся цікавий документ — тоненький учнівський зошит, де її тітка Ганна Самсонівна Хоменко 1922 року народження, вела облік своїх колгоспних трудоднів у далекому 1953 році. На кожен день — окремий рядок. Дитячим почерком виведені рядки: «мочила коноплі», «розставляла коноплі», «тягала коноплі», «вʼязала коноплі»... за цими словами ховається тяжка повсякденна робота української жінки у «найкращій країні світу». До вашої уваги матеріал-дослідження Ніни Бреус про важку працю жінок на селі, зокрема про вирощування конопель у колгоспах.

«Конопляні дні: важкі, мокрі, холодні, смердючі...»

Людина не вибирає, коли нынаїй приходити у світ Божий, чи місце, де жити. В який час прийшла, так і живе, пристосовуючись до життя. От і у жінок, які тяжко працювали в колгоспі не було вибору, іншого життя вони не знали...

Фото 60-х рр. ХХ ст. На фото зліва направо Прядко Мотря, Канівець Мотря, Шаповал Любов, Гречка Ганна, Кишка Явдоха, Запорожець Ганна, Офіцеренко Ганна, Приболовська Тетяна, Сидоренко Параска, Шаповал Настя, Прудиус Настя, Касян Марія. Стоять Серба Ніна і Мовчан Пріська. На задньому фоні бригадир Офіцеренко Федір Іванович. с. Броварки, Гадяцький р-н,Полтавська обл. Записано від Наталія Мариненко 1943 р.н.

На світлині зображені жінки, які сіли перепочити після важкої праці - замочування конопель. Конопляний день - так називали дні, коли працювали на заготівлі конопель. За ці дні була краща оплата, тому намагались обов'язково вийти на роботу. А робота ця була дуже важка. Спочатку вручну рвались високі стебла і за допомогою перевесла вони в'язались в горстки . Пізніше, на допомогу «прийшла» косарка, яка скошувала збіжжя, а жіночки вручну в'язали в горстки. На полі з горсток робили копи, де коноплі сохли. Коли висохнуть - вантажили на машину і везли замочувати в річку Шишчину (притоку річки Псьол). Впоперек вузенької річки клали горстки, а по боках складали вже вздовж, а зверху клали дерн, щоб коноплі були занурені у воду. Такі конструкції називались помоки.

Фото 1952 року, зроблене на р. Шишчина, притоці Псла поблизу с. Броварки. На фото колгоспниці готують до переробки коноплі.

Мочились вони так тиждень. Коли насіння і листя перегнивало і вільно знімалося зі стебел - коноплі готові до наступного етапу - тягти коноплі. Потрібно було, стоячи в воді, кожну горстку помити, щоб насіння і листя на ній не було і витягти з води на берег. А горстки важкі, мокрі, ще й коноплі смерділи після довгого перебування у воді. Потім на луках кожну горстку ставили для просушування. Коли висохнуть - складали в костри - великі стоси, які залишали до закінчення всіх польових робіт. Коли на полях все збиралося - жінки знову поверталися на луки. Потрібно було перев'язати нові горстки, які вже з двох сторін закріплювались перевесло і знову складалися в костри. Потім коноплі вантажили на машину, кріпили довгою колодою рубилем і мотузками, щоб костри не розсунулись. Потім одна жіночка з ланки везла коноплі в Бірки або в Лютеньку, на конопляний завод, де і розвантажувала сама. Ось такі були вони, конопляні дні: важкі, мокрі, холодні, смердючі...

Фото 50-х рр. с. Броварки. На фото ланка з Заглеївки: Мальованик Ганна, Шаповал Марія, Касян Варвара, Коротя Марія, Гречка Ганна, Шаповал Марія, Черевишник Марія, Міненко Наталка, Рябуха Тетяна, Гречка Уляна, Рябуха Пріська, Статива Наталка на фоні горсток (в'язка конопель) виставлених для сушіння.

Але і вдома кожен селянин на своєму земельному наділі висівав коноплі. Рушники і сорочки селяни мусили робити собі самі.

Місце, де росли коноплі, називали «підмет». Ось і моя бабуся Явдокія Яківна Мовчан сіяла коноплі, а маленька Наталка (моя мама) стерегла їх від горобців, які полюбляли конопляне насіння. Коли коноплі дозрівали, то руками виривали «плоскінь» і «матірку» (так називали чоловічі і жіночі рослини).

Фото 60-х рр. ХХ ст. На першому плані Ганна Іванівна Сидоренко (Шаповал), далі Удовиченко Марія, Рябченко Катерина, Бойко Пріська. З архіву Олександра Лук'яненко.

У кого поблизу не було води, то викопували копанки і замочували там рослини до того часу, доки не перегніють листя, потім мили їх, сушили, переносили на обійстя і за допомогою «терниці» (пристосування для перебивання конопель) відділяли «кістрицю» від волокна. Волокно в'язали у «жмені». Коли наставала зима, то на долівці босими ногами м'яли, щоб волокно м'яке було. Коноплі одягали на гребінь, розчісували гребінкою і пряли на прядці, виготовляючи нитку. Нитки намотували на «стільницю», потім на «мотовило», отримували довгі нитки, а потім їх змотували на «мотальниці» в клубочки. Потім перемотували на «цівки» (очеретяні трубочки), які використовували при тканні полотна.

Фото початку 70-х рр. ХХ ст. с. Броварки. На фото Офіцеренко Федір Іванович - бригадир, приїхав на «лінєйці», біля нього Серба Тетяна, Мироненко Явдокія, Луць Наталія, Папій Іван, Супрун Олексій, ліворуч - Офіцеренко Наталія. На задньому фоні гора конопель, які потрібно замочити в річці. Подоли спідниць в жінок мокрі, ноги босі, мабуть, відірвали від роботи для пам'ятного фото… Фото із архіву Василя і Наталії Серби.

З відходів «клоччя» пряли товсті нитки, з яких ткали рядна і утеплювали верхній одяг. Коли нитки вже підготовлені, в хату вносили ткацький верстат. Баба Явдоха ткала полотно, коли усі спали: лягали діти - мати тче, встають- мати тче. Все це потрібно було зробити до Великодня і винести верстат, вибілити хату. Влітку наткане за зиму полотно несли до р. Псьол і вибілювали. Потім шили і вишивали сорочки, рушники. Така ціна вишитої давньої сорочки чи рушника.

Учнівський зошит Ганни Хоменко із записами колгоспних трудоднів у 1953 році.

Полотно, олія і тепло: коноплі - основа для виживання на селі

Вирощування конопель після Другої світової війни було важливим завданням для колгоспників, адже з конопель багато чого можна було зробити корисного для відбудови повоєнного господарства: канати, різні види мотузок, мішки, грубу тканину для промисловості. Кістрицею утеплювали будівлі, з насіння конопель, яке називали «сімʼя», чавили запашну зеленкувату олію, використовували її у фармацевтиці. А селяни ткали з конопель полотно: тоненьке на святкові сорочки та рушники і грубе - на буденні. Шили чоловічий і жіночий одяг, фарбуючи полотно природними барвниками. З товстих ниток ткали грубі рядна, якими вкривались. Кістрицею утеплювали горища на хатах, перевеслами розтоплювали печі, смалили домашню птицю і свиней, а «сімʼя» додавали до соняшникового насіння і везли в олійницю, а звідти - жовто-зелену смачну і запашну олію, в яку вмочали свіжий хліб і посипали його сіллю. Це був жаданий смаколик для людей, які пам'ятали недавні голодні роки...