- 56
- 56
Мати-Донька: хліб духовний – Олена Пчілка та Леся Українка
Мати й донька — це зв’язок, у якому зберігається і передається мудрість поколінь. Як Деметра й Кора-Прозерпіна дарували людству хліб земний, так Олена Пчілка та Леся Українка стали творчинями хліба духовного, рятуючи Україну від забуття, зміцнюючи її культуру, мову й самосвідомість. Через століття ця спадкоємність оживе в сучасних історіях — у матерях і доньках, які творять і зберігають духовний код нації.
Ми пропонуємо читачам триптих «Мати-Донька», у якому три історії сплітаються в єдину нитку часу.
У попередньому випуску була надрукована перша частина – «Мати-Донька: хліб насущний» — про Деметру й Кору-Прозерпіну, які навчили людство сіяти й жати, і про сакральний сенс хліба, що єднає покоління.
Сьогодні вашій увазі друга частина – «Мати-Донька: хліб духовний» — про Олену Пчілку й Лесю Українку, які не дозволили стерти українську культуру.
Третю – «Мати-Донька: нитки долі» — про Інну Черкесов та її доньку Раду Вронську, які, рятуючись від війни, відкрили для себе новий вимір українськості, читайте у наступному випуску.
Мати-Донька: хліб «духовний»
Мати-Донька – Деметра і Кора-Прозерпіна надали людству хліб земний. В землю падає колос і з нього проростають сотні й сотні колосків, наповнених зерном. Цикл цей повторюється допоки існує земля і люди-творці на землі.
Люди творять аграрну культуру на землі, а свої почуття, думки вкладають у слова пісень, віршів, розповідей, приказок, легенд тощо. І передається це від пращурів до нащадків… Життя рухається і змінюється під дією нових думок, ідей, нових слів. І наповнюється ноосфера енергією духовності… Світло божої Мудрості наповнює голови людей, просвітлює мізки, мотивує до інтелектуальної діяльності, а світло божої Любові наповнює людські серця, дарує відчуття гармонії та краси…
І приходять у світ на благословенній землі України Мати і Донька, що плекають хліб духовний – Олена Пчілка й Леся Українка…
Олена Пчілка – Ольга Петрівна Косач з дому Драгоманових та її донечка Леся Українка – Лариса Петрівна Косач. Обдаровані талантом золотого слова, котре западає в душі, серця, у пам'ять нових і нових поколінь. Мати – зодчий світу для своїх дітей, творець родинного гнізда. Мати наповнювала простір своєї родини любов’ю, повагою та розумінням своїх дітей. Мати вчила ростити квіти та городину, читати, писати, творити, а ще – вишивати за зібраними нею візерунками народної творчості. Мати вчила розкривати свої природні здібності, шукати власний шлях життя і досягати повного втілення таланту у золотому слові поезії…
Мати була прикладом духовної сили, цілеспрямованості, важкої праці на ниві духовності. Олена Пчілка – невтомна трудівниця на шляху збереження української мови, культури, правдивої історії. Олена Пчілка високо підняла прапор національної свідомості… За це Олену Пчілку й називають матір’ю українського націоналізму — адже саме у Слові визначається глибина розуміння українськості.
Ольга Петрівна Косач, відома як Олена Пчілка, отримала свій псевдонім за невтомну працю в освіті й просвітництві. Вона прищеплювала любов до історії, етнографії, літератури та культури України не лише своїм дітям, а й цілому поколінню молоді. Її ім’я стало символом Берегині духовного хліба, що живить націю знанням і самосвідомістю.
Олена Пчілка виховувала своїх дітей у дусі пізнання світу через музику, літературне слово, працю на землі та вивчення мов. Завдяки цьому вони опанували кілька мов, що допомогло їм не лише виживати у складні часи еміграції, а й створювати власне культурне середовище.
Мати і донька – унікальний тандем Вогнярок
Хвороба старшої доньки Лариси, відомої під псевдонімом Леся Українка (1871–1913 рр.), спонукала Олену Пчілку шукати шляхи боротьби з недугою — як фізично (безліч лікувальних заходів), так і морально. Найголовніше, вона допомогла доньці повною мірою розкрити її унікальний поетичний талант і підтримувала її впродовж усього життя. Важко навіть уявити, скільки душевних і фізичних сил мати віддала заради порятунку Лесі, скільки часу присвятила плеканню та поширенню її поезії та прози, сповнених невичерпної творчої енергії.
Мати і донька – Олена Пчілка і Леся Українка – унікальний тандем Вогнярів, котрі розсівають темряву невігластва світлом мудрості, розуму й духовності.
Це світло підсилювалося й активним громадським життям ще трьох донечок Пчілки – Ольги, Оксани, Ізидори. І в ньому інтелектуальна та духовна праця стали обороною від бездуховності, зневіри, жорстокості, неправди у післяреволюційному часі тотального руйнування і знищення основ української культури, мови, доль людей, котрі були справжньою інтелектуальною, культурною елітою суспільства.
Розорені гнізда: доля Ольги Косач-Кривинюк
Ольга Косач-Кривинюк (1877-1945 рр.), за псевдонімом Олеся Зірка. Улюблена сестра Лесі Українки, яку вона називала ласкаво і ніжно «Лілеєю золоторожевою». Автори статті про Ольгу у Вікіпедії визначили її як українську письменницю, літературознавицю, перекладачку, викладачку, бібліографку, етнографку, членкиню Київської Просвіти, а за фахом лікарку. Олена Пчілка й уявити не могла, які тяжкі поневіряння випадуть у другій половині життя її донечкам! Мати прищепила своїм доням розуміння приналежності до великої мови і культури України.
Щасливе дитинство і юність у родинних гніздах, що творила для них мати, було знищено бездуховністю та невіглаством представників тоталітарної влади. Мати теж страждала від переслідувань та принижень. Від тюрми її вберіг поважний вік та хвороба. Вона пережила втрату рідних: сина Михайла, чоловіка Петра Косача, виплеканої геніальної донечки Лесі Українки. Боляче пережила руйнування нею зведених для щасливого життя її дітей та онуків родинних гнізд. Ці болючі зарубки на серці ятрили душу. Але реальність виявилася ще страшнішою у своїй бездушній жорстокості!
Ольга Косач-Кривнюк врятувала архіви родини, спромоглася вивезти їх за кордон і передати у надійні руки сестер Оксани та Ізидори. Але її доля була сумною. Війна розлучила її з чоловіком Михайлом Кривинюком та старшим сином Михайлом. Вони вже ніколи не побачилися… Ольга з молодшим сином Василем і сестрою Ізидорою потрапили до сестри Оксани у Чехію. Потім вони переїхали до Німеччини, де у таборі переміщених осіб Ольга померла від хвороби у Аугбурзі у 1945 році Так далеко від поховань рідних людей в Україні, США, Канаді…
Розсіяні на чужині: Оксана та Ізидора Косач
Оксана Косач-Шимановська (1882-1975 рр.). Четверта дитина у родині Косачів і третя донечка Олени Пчілки. Похована у Чехії. Її називають закордонною сестрою Лесі Українки та інших дітей Олени Пчілки. Оксану позиціонують як музикантку, перекладачку, викладачку французької мови. Остання її зустріч із мамою і рідними відбулася у 1912-1913 роках у Зеленому Гаю, Оксані більше не довелося бувати в Україні. У 1943 році побачилася із сестрами Ольгою та Ізидорою у Празі.
Найменша донечка Олени Пчілки – Ізидора Косач-Борисова (1888-1980). Похована у місті Піскатавей, штату Нью-Джерсі, США. Саме Ізидора стала прихистком останніх років життя своєї матусі у Києві та зберегла родинні архіви, ту частину, що вдалося вивезти сестрі Ользі. Хіба могла уявити мати, що її найменша донечка зазнає страшного утиску від влади, зазнає жаху репресій, осудження на 8 років, роботу на лісоповалі у Онезькому таборі (Онеглаг)?! Вона зусиллями сестри Ольги та своєї донечки Олесі була визволена звідти. А її чоловік, на жаль, загинув у Пінежських таборах Архангельської області.
Й досі невідома точна дата його загибелі та місце поховання… Судилося Ізидорі вирватися з «лап» тоталітаризму, опинитися на іншому кінці світу – дуже далекому від рідної України, від місць щасливого життя великої сім’ї Косачів… Ізидора пережила усіх своїх братів і сестер, стала свідком різних змін у суспільстві. Та вже ніколи не повернулася на рідну землю… І тільки у 1989 році Ізидору Косач-Борисову, через 9 років після смерті, було реабілітовано! … Вона зберігала архіви і пам'ять про життя своїх видатних сестер і братів, про матір – унікальну жінку, що стала Берегинею українства на віки.
Стерта пам’ять і нескорений дух: прорив української самобутності крізь час
«Острівець української самобутності, дивовижно згармонізований з довколишнім ландшафтом, перетворили на пустир. Стерлась й пам’ять про імена людей, які творили і плекали цю гармонію духу та природи». (с.57, Т. Скрипка, Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура).
Мрії та прагнення до ідеалу розбивалися об жорстокість матеріального світу, людську зрадливість, юридичні пастки та злочинні дії влади…
Їх хотіли стерти з людської пам’яті, але ці Імена, як Івікові журавлі, прориваються крізь час жорстокого замилювання брехливими «ідеалами», крізь руйнування старого світу й побудову нового, позбавленого духовності й культури, не укоріненого у прадавнину — мовою, орнаментами, національним строєм, технологіями аграрної культури.
Мислення, сформоване українською ментальністю, мова пращурів, збагачена тисячоліттями багатою синонімікою, музика, спів, література, поезія та мистецтво — усе це визначило унікальність видатної особистості, Берегині родинного раю Ольги Петрівни Косач-Драгоманової, відомої як Олена Пчілка, і стало основою для виховання її дітей.
Берегиня з державним мисленням: «Дуже мене непокоїть, що врадять на мирній конференції з нашою сердешною Україною? Чи таки вона зостанеться самостійною державою, чи знов піде під «крепкую московскую руку»? Увесь час про це думаю.» (с.47 Т. Скрипка, Родові гнізда Драгоманових-Косачів: їх устрій та культура).
Так передбачала патріотка України…
І ми у другій декаді 21 сторіччя теж непокоїмося цими думками. Крізь десятиліття ми спілкуємося і єдині у роздумах з великою, без перебільшення, інтелектуалкою, патріоткою України вільної, незалежної, соборної. Ми разом!
І летять у вічному Небі у Вирій Івікові журавлі пам’яті…
Читайте також:
