Мати-Донька: нитки долі – українське мистецтво в умовах війни

Саме у Луцьку ми з донькою відкрили для себе потужну енергію українськості, втілену у творчості Лесі Українки та Олени Пчілки. Мати, Ольга Петрівна Косач, навчала своїх доньок вишивати – за голкою тягнулася нитка, створюючи на полотні дивовижні візерунки.

Немов візерунки на полотні, складалися й слова у творчості Лесі Українки та Олени Пчілки. Слова, мов нитки долі, тягнулися крізь час, втілюючи думки, а їхній розмай створював дивовижну атмосферу любові – до української мови, до рідного слова, до орнаментів та до краси природи нашої землі.

У старовинній історичній частині Луцька, на розі вулиць Михайла Драгоманова та Кафедральної, стоїть двоповерхова будівля, де у 1891–1892 роках проживала родина Косачів. Нині тут розташований музей «Лесина вітальня». Ми з донькою вдивляємося у вікна, з яких колись визирали Олена Пчілка та її доньки.

Навскіс від цього будинку, високо на стовпі, здіймається бронзова фігурка кликуна на ім’я Вогняр. Він простягає чарівну паличку до ліхтаря, ніби запалюючи його… Світло Слова Великих Українок.

Мистецтво безмежності

Ми з донькою привезли до Луцька свої гобелени. З початку 1990-х років у Миколаєві, де наш рід мешкає з середини XIX століття, мені, тоді викладачці Миколаївського філіалу Київського державного інституту культури, було доручено створити та організувати напрям декоративно-прикладного мистецтва — художнє ткацтво (гобелен, килим). З першим набором студентів та студенток до нас прийшла й Рада Вронська. Так, нитка стала нашою спільною долею.

Миколаївщина, через своє географічне розташування, кліматичні умови та часті міграційні процеси, не має усталених у століттях традицій орнаментики та прикладних ремесел. Одним із найдавніших осередків життя у цьому регіоні було укріплення Вітовка, заснована за часів Великого Князівства Литовського князем Вітовтом. Це був південний форпост однієї з найпотужніших держав того часу. Вздовж берегової лінії — від Дніпра до Дніпро-Бузького лиману і Чорного моря — існувало кілька таких прикордонних поселень. Місто Миколаїв з’явиться майже через чотири століття після заснування Вітовки.

Південноукраїнський стиль: натхнення степу й скіфського золота

У 1990-х роках разом зі студентами та студентками чотирьох своїх «золотих» випусків я досліджувала історію Північного Причорномор’я та знаменитий скіфський звіриний стиль. Основною ідеєю було закласти перші кроки до формування південноукраїнського стилю в орнаментальних композиціях тканих і вишитих виробів.

Стрижнем цього стилю мали стати символічні декоративні форми, що передавали ритм і динаміку південного краю: хвилі степів, лиману, моря. Це — енергія природи у всіх її проявах: електромагнітні (сонячне випромінювання), повітряні (вітри безкрайніх степових просторів), водяні (хвилі Південного Бугу та Інгулу — Гіпанісу й Стіксу за Геродотом, Лиману та Чорного моря).

Взаємодія цих хвиль надихала майстрів на створення орнаментальних композицій у художніх тканинах — гобеленах та килимах ручної роботи. Ми ткали свої задуми на вертикальних кроснах і рамах, де лляні або бавовняні нитки основи натягувалися вертикально. За основою закріплювали картон із композицією виробу в натуральний розмір. І кольоровими нитками піткання поступово народжувалися наші гобелени.

Нам хотілося передати відчуття безмежних просторів степу, моря й неба, осмислюючи й переосмислюючи пластику скіфського звіриного стилю, втіленого в золотих і бронзових виробах з курганів північно-причорноморських степів. Ця ідея знайшла яскраве відображення в наших роботах: «З еллінського часу Північного Причорномор’я», «За мотивами скіфського золота», «Скіфські сузір’я» (Інна Черкесова), «Скіфія», «Надвечір’я», «Ольвійська рапсодія», «Кольорові ігри», «Скіфський півень», «Olbio», «Степ» (Рада Вронська).

Метаморфози лінії

Linea з латини означає «лінія» — графічний засіб створення форми на площині. У просторі лінія набуває тривимірності, перетворюючись на нитку (linum — лляна нитка).

Від малювання кольоровими нитками піткання по основі з лляних ниток Інна Черкесова переходить до лінії пером і тушшю у своїй ілюстративній графіці.

Рада Вронська розпочинає новий етап творчості, створюючи художні композиції у техніці ниткового дизайну. Волинь надихає на плідну працю: Рада презентує свої роботи на персональній виставці у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки. Складна техніка накладання відрізків ниток дозволяє створювати ефект адитивного змішування кольорів — тобто викликати відчуття третього відтінку без фактичної наявності нитки цього кольору.

У своїх роботах мисткиня майстерно передає образ берегині, відлуння античності, безмежність степових просторів, багатство емоційних станів і настроїв, а також витончену красу квіткових мотивів. Улюбленими образами в її нитковій графіці стали квіти ірису та лілеї. Особливе місце займають зображення грифона («Міфологічний охоронець») і метелика («Краса відродження»).

Тема берегині майстерно втілена у творах «Материнська любов», «Берегиня України», «Слов’янська берегиня» та «Ангел-Охоронець», де авторка передає образ жінки захисниці, хранительки роду та духовної сили. Під впливом книги миколаївської письменниці Віри Марущак «Пустеля. Голодомор. Південь України» Рада створила композицію «Життєдайні кульбабки», присвячену трагедії Голодомору.

Мати і донька: образи жіночої сили у графіці

Роздуми про місце людини в часі й просторі мисткиня втілила у триптиху «Плин часу», який складається з трьох частин: «Ріка пам’яті» (ліва частина), «Крізь простір і час» (центральна частина) та «Цикли відновлення» (права частина). Кожен із цих творів розкриває глибоку взаємопов’язаність минулого, теперішнього й майбутнього, відображаючи нескінченний рух часу та перетин людської долі з просторовими вимірами історії.

Авторська ілюстративна графіка Інни Черкесової на волинській землі розкриває тему жіноцтва родини Косачів. У Луцьку вона створила графічні портретні композиції «Вогнярка» і «Ластівка надії», в яких втілила образи Лесі Українки.

Подвійний портрет «Мати і донька» зображає Олену Пчілку та Лесю Українку з блакитною трояндою — символом романтичних мрій епохи Модерну. Це був щасливий час розквіту творчості Ольги Косач (з дому Драгоманових) та Лариси Косач.

Особливе місце займає ілюстрація «Руки Лесі Українки», що підкреслює силу й чуттєвість поетеси.

Для видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства» мисткиня створила ілюстрацію «Гордість жіноцтва України – Мати і доньки», де зобразила Олену Пчілку, Лесю Українку, Олесю Зірку, Оксану та Ізидору.

Серед інших важливих робіт — «Деметра і Кора-Прозерпіна» та «Метаморфози лінії», у яких відчувається глибока символіка і філософське осмислення зв’язку поколінь.

Вплітаючи в кожну лінію і нитку любов до України

Червоною ниткою крізь ці твори проходить головна тема — матері й доньки у житті суспільства різних епох. Так нитка у просторі та лінія на площині стали головними виражальними засобами творчих ідей миколаївських мисткинь, яких оберігають Волинь і Луцьк — місця, де плідно працюється й знаходиться натхнення.

Думки, ідеї, літературна спадщина великих українок — Олени Пчілки та Лесі Українки — глибоко впливають на художнє мислення, на філософське осмислення цінностей величної культури України.

В умовах страшних подій війни, коли українська земля залита кров’ю, зруйновані й знищені міста і села разом із жінками, дітьми, старими, — хочеться загоїти поранені душі красою мистецтва, зберегти пам’ять про видатних жінок української історії для майбутніх поколінь.

Поки дихаємо, поки мислимо — будемо творити, вплітаючи в кожну лінію й нитку нашу любов до України.

Слава Україні!