На фронті загинув український митець і доброволець Давид Чичкан

«Ми націлені на те, щоб змінювати реальність зараз… а не колись потім…», — Давид Чичкан, із фільму Олексія Радинського «Зсув».

10 серпня на фронті загинув відомий український художник і доброволець ЗСУ Давид Чичкан. Напередодні його було смертельно поранено під час російського штурму на Донбасі. Мистецька спільнота втратила важливу особистість, але ця втрата виходить далеко за межі культурного поля України — вона є важливою для Європи та світу, адже це ще одна історія (мистецтва), яка обірвалася. Чичкан продовжував і розвивав європейські художні традиції, водночас вибудовуючи власний критичний напрям у мистецтві. Його твори були не лише естетичним висловлюванням, а й невід’ємною частиною політично-соціального спротиву, який він здійснював через свою активістську практику. Він  був послідовним анархістом, стояв біля витоків антифашистського руху 2000х та загинув як герой, борючись за ті ідеї, яким був відданий у своїй творчості та житті .

Давида можна окреслити ширше: він був анархо-синдикалістом, антиавторитарним активістом і феміністом - не лише на словах, проте активним учасником соціальних протестів та активістом Майдану. У своїй роботі та публічній позиції він послідовно виступав за рівність, відстоював права жінок у патріархальному українському суспільстві, та водночас залишався відкритим до діалогу. Ще до війни він створював наліпки із закликами до єдності, зокрема: «Єврейство та українство, єднаймося, гуртуймося, готуймося! Нас кличе анархо-синдикалізм!».

Після початку повномасштабного вторгнення Давид пішов на фронт добровольцем, приєднавшись до батальйону антиавторитаріїв та анархістів.

Мистецтво Давида Чичкана: традиція, спротив і мрія про вільну Україну

Сьогодні Гадяч переосмислює себе та власну спадщину — зокрема крізь постаті видатних земляків: Михайла Драгоманова, Олени Пчілки, Лесі Українки та Панаса Мирного. У своїй творчості Давид Чичкан не раз звертався до Михайла Драгоманова та Лесі Українки, осмислюючи український національний рух за свободу, та вважав себе їхнім ідейним послідовником.

Окремим проєктом Давида стала серія «Гривні альтернативні» — художня інтерпретація українських грошей. Продовжуючи традиції Георгія Нарбута, Чичкан досліджував візуальні образи української культури в контексті державної символіки. Він створив альтернативну версію купюр із портретами видатних українських письменників, доповнюючи їх цитатами, які, на його думку, найкраще відображали їхні суспільні та політичні позиції. Зокрема, 200-гривнева купюра з Лесею Українкою містила фрагменти з її твору "Давня казка" (В мужика землянка вогка, В пана хата на помості...), в якому поетеса виступала проти соціальної нерівності, адже лише із соціальним визволенням можливе визволення національне.

Михайло Драгоманова у роботах Давида зображено у камені - міцним і непохитним разом із його висловлюваннями про потребу українців боротися за федералізацію імперій та переходу до "порядків безначальних", аби бути вільними людьми.

На іншій роботі з його серії «Слава Україні — Івану, Лесі і Михайлу слава» або «Альтернативна реальність» портрети Івана Франка, Лесі Українки та Михайла Драгоманова разом із прапорами та підписом: «екологічна, феміністична, соціальна, безкласова та бездержавна Україна». Радикальна свобода та рівність - це були його ідеалами для мабйтнього нашої країни, за які він віддав життя.

Давид Чичкан називав себе "рисувальником" та творив своє мистецтво передусім для робітників. Його відома робота "Леся Українка і стрічки її боротьби" (2021) знаходиться в колекції Дніпровської галереї "Артсвіт", яка співпрацювала з митцем роками, і до 20 вересня цю роботу можна побачити там у межах виставки "Дивлячись у розриви ІІ".

Мистецька династія, втрати культури та наша спадщина у продовженні боротьби

Давид походив із мистецької родини: його дідусь Леонід Чичкан та батько  Ілля Чичкан — відомі українські художники. У 2022 році роботи Леоніда Чичкана (1911–1977) були викрадені росіянами з музеїв окупованого Херсона. Імпеерські амбіції росії продовжують викрадати та знищувати українську культуру, і ми це можемо бачити  на прикладі навіть однієї родини митців. Це війна на знищення української культури, тому так важливо сьогодні розвивати і підтримути тих, хто її створює.

Хотіла б, що в недалекому майбутньому гадячани побачили твори Давида Чичкана, який актуалізував своїми творами постаті Михайла Драгоманова та його племінниці Лесі Українки, які є вагомими для нашої боротьби як в минулому, так і сьогодні.  Зустріч із сучасним мистецтвом має стратегічне значення для розвитку міста, адже митці не лише гостро відчувають і відображають сучасність, а й формують важливі суспільні наративи та вказують напрям у майбутнє.

Сьогодні соціальні мережі та українські медіа говорять про нашу спільну втрату. Та важливо навчитись й далі жити з цією пам’яттю, нести її в собі та передавати наступним поколінням. Давид залишив по собі щедрий спадок — численні роботи, у яких продовжуватиме існувати те, у що він вірив. Наш залишається берегти його і продовжувати втілювати в житті ідеї, які він відстоював у своїй творчості та захищав на фронті.

Війна триває вже дванадцятий рік, і ми втрачаємо не лише воїнів, а й митців, які гинуть на полі бою або стають мішенню під час обстрілів міст як цивільні.

Тож будучи солідарною із його переконаннями, я мрію про те, щоб уже сьогодні Гадяч став містом для митців — адже тут багато нашарувань історії, а сам простір пронизаний культурною пам’яттю та ідеями. Жоден мислитель чи художник не творить у відриві від місця, де він народився чи живе. Гадяч може згадати себе і надалі бути осередком культурної спільноти, де витворюватиметься наше спільне майбутнє - краще, за яке борються і віддають життя.

Тепер, коли в небі я бачитиму веселку, завжди згадуватиму кольорові стрічки Давида Чичкана, які він залишив нам у спадок.