Наталія Герасько - сильніша за біль. Незламна мати героя.

Про неї та про її сина Сергія Пирогова із Рашівки ми вже писали у березні в одному із випусків газети. У квітні Сергій загинув, будучи вірним своїй присязі до кінця.

Наталія Герасько народилася і виросла на півночі росії, але доля привела її в Україну, де вона випадково дізналася, що має полтавське коріння. Сьогодні вона допомагає українській армії й відстоює честь сина-героя, продовжує його справу в ім'я незалежності країни, яку він так любив.

Перші випробування на стійкість і витривалість

Переїхала до України Наталія Герасько за рекомендацією лікарів, які діагностували у новонародженого Сергійка проблеми із легенями і радили змінити суворий північний клімат на помірний. Її рішення не підтримав чоловік, батьки теж не забажали покидати своє місце проживання, але вона не злякалася майбутніх труднощів.

Тож боротися за виживання сина і за своє існування Наталії довелося одразу. Після переїзду в Україну вона почала працювати на свинофермі. Не маючи відповідного одягу і грошей, щоб купити його, жінка навіть взимку працювала у тоненьких колготах, які, як згадує сама, «одного разу зняла разом зі шкірою». Всі зароблені гроші витрачала на ліки та вітаміни для сина, якого помістили у місцевий санаторій для лікування хворих легень.

Почуття гідності і небажання показувати свою слабкість не дозволяли Наталії скаржитися чи зізнаватися у своїх труднощах. Тому тривалий час ніхто і не знав про реальну життєву ситуацію в родині. Так було, поки Наталія не втратила свідомість просто на робочому місці. Лікарі повідомили тодішньому голові колгоспу, що жінка знесилена від недоїдання. Відтоді, за розпорядженням голови, їй регулярно виділяли молоко, яйця, іноді м'ясо.

Виховання дітей у справедливості

Син одужав, Наталія Герасько вийшла заміж. Після аварії на ЧАЕС, де її чоловік був ліквідатором, у них народилася довгоочікувана донька.

Досить сильна і самодостатня жінка і дітей виховувала такими ж. Вчила справедливості, чесності, гідності.

На виховання доньки найбільше впливав саме Сергій. Він всюди брав її із собою, а тому вона слухалася його навіть більше, ніж батьків.

За словами Наталії, всі односельці знали, що вона за своїх дітей «голову могла відірвати».

Допомога тим, хто на фронті

Коли почалася війна і син пішов добровольцем на службу, Наталія дуже хвилювалася. Йому вдалося пережити Іловайський котел, вціліти і під тиском матері не продовжувати контракт. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, вже увечері 24 лютого Сергій приїхав із Польщі, аби взяти до рук зброю. Жінка знала, що відмовляти його немає сенсу.

Наталія Герасько зробила вибір, про який не шкодує і зараз, – допомагати і підтримувати сина з усіх сил і всіма можливими способами. Через своїх односельців, рідних, знайомих, друзів із азербайджанської діаспори, в якій знали і поважали її тата, їй вдавалося діставати спорядження, ліки й різну гуманітарну допомогу для підрозділу, в якому служив її син. Їй вдавалося те, що не під силу багатьом волонтерам, – придбати авто чи прилади нічного бачення. Вона щоразу передавала сотні кілограмів овочів, фруктів, солодощів, консервації, кави та різних смаколиків для усіх побратимів, які були поряд із Сергієм. Усі вони знають і поважають її нині.

«Материнське серце все відчуває»

За кілька днів до загибелі Сергій прислав матері незвичне повідомлення.

Кілька наступних днів Наталія намагалася додзвонитися до сина. Наполегливо писала і дзвонила йому та командиру.

А командир відповів, що Сергій на позиції, все добре і він як тільки вийде, то одразу звʼяжеться з нею. А вже на похованні зізнався, що вони одразу були майже впевнені у загибелі Сергія, але хотіли дати матері ще кілька днів надії, адже й самі ще сподівалися знайти його пораненим, але живим.

Дні минали, як в тумані. Сергія оголосили зниклим безвісти. Почалися безкінечні дописи в інтернеті й дзвінки із проханням знайти його.

Коли Сергій перестав виходити на зв'язок, донька зі своїм чоловіком забрали Наталію до себе. Вони знали відчайдушний характер матері та усвідомлювали можливі наслідки хвилювання для її здоров'я.

Сьогодні пані Наталя надзвичайно вдячна рідним за підтримку і турботу. Кілька разів її стан був критичним і її рятували медики.

Через багато років після розлучення колишній чоловік намагався налагодити стосунки із Наталією і спробувати жити разом. Але вона не погодилася.

«Хто добре знав мого сина, ніколи не скаже про нього щось погане»

У селі знають про сильний характер жінки. Хтось поважає її за це, хтось заздрить її стійкості, а хтось – щиро любить і підтримує.

Наталія Герасько каже, що часто доводиться чути докори, мовляв син загинув, а вона продовжує готувати випічку і продавати її.

Виборювати честь і повагу серед односельців до сина-героя жінці доводиться і після його смерті. Коли повідомили, що загинув Сергій Пирогов, у селі оголосили траур. Але навіть того дня, коли його тіло було в рідній домівці й тривала підготовка до поховання, у селі знайшлися особи, які влаштували гучні гуляння і негідно та нецензурно висловлювалися про героя.

Згорьована жінка знайшла в собі сили підняти органи місцевого самоврядування, надати резонансу цим подіям і зробити все, аби винні були покарані і по совісті, і згідно закону. Хтось із покаянням і вибаченням прийшов до Наталії. І вона, маючи велике серце, пробачила. А хтось - зараз чекає на рішення суду.

Пані Наталія висловлює вдячність усім, хто прийшли провести її сина в останню путь, усім, хто згадали його хорошими словами, старості села і голові ОТГ за повну організацію і оплату поховання. І всім, хто від самого Гадяча і до рідної хати схиляли голови і складали квіти у живому коридорі пам'яті.

Життя після втрати

У Сергія лишилася донька, яку Наталія Герасько лагідно називає «Сергіївна» або «кровиночка».

Любов і піклування про внучку тримають жінку на цій землі. Хоча, як вона сама зізнається, засиджується на могилі сина і просить його забрати до себе.

«Фантом» - позивний Сергія

Пані Наталія планувала також піти на фронт, просила, аби її взяли, але отримала категоричну відмову.

Наталія Герасько каже, що остаточно її переконали товариші сина по службі, коли вказали, скільки всього вона може дістати, купити, зробити будучи тут, у тилу. А там, на фронті, хіба що їсти готувати могла б.

Навіть після загибелі Сергія Пирогова побратими не залишилися без допомоги від нього і його матері. Наталія Герасько залишила хлопцям квадроцикл сина, на якому він евакуював поранених і 200-х.

Також вона віддала на їхні потреби 2 автомобілі, один із яких спільно із друзями Сергія поремонтували, перефарбували та обладнали РЕБами.

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом.