Навчання на БЗВП: нотатки з щоденника добровольця ЗСУ. Ч. 1

Транзитна Зона. День Перший. Найважче рішення у моєму житті

Це, можливо, найважче рішення у моєму житті. Зараз їду в Староград. За відчуттями це схоже на ті часи, коли я школярем їздив із Києва до Гадяча. Схоже, але інше. Там я рішення не приймав, просто слідував течії й не міг впливати на ситуацію. Тут же я вирішую і несу відповідальність за кожен свій крок.

Важко. Вночі майже не спав. Ранок був вкрай важкий. Але зараз, наче, більш-менш.

Я зробив цей крок. Вже зробив. Можу собою пишатися. Вперше в житті йду туди, де все невідомо. Дуже непросто змінити такий комфортний, налагоджений устрій життя на щось геть невідоме. Але сумніву щодо рішення немає. Просто так переживаються його наслідки. Дещо болюча сепарація виявилась. Але, може, так і треба було. Може, інакше ніяк.

Позаду — все, що було. Попереду — те, що буде. А зараз я наче в транзитній зоні. У фільмі «Матриця» була така сцена — біла залізнична станція, Mobil Avenue. Це символічний «лімб» — простір між двома світами, де ти вже не належиш колишньому, але ще не увійшов у нову реальність.

У богослов’ї «лімб» — це місце між небом і пеклом, стан «між», де душі перебувають у чеканні. У моєму випадку — це стан між цивільним життям і військовим. Я вже вийшов із комфорту, звичних маршрутів, роботи, але ще не на фронті. Стою, ніби на пероні, звідки ось-ось відправиться поїзд у нову реальність.

Хочеться вірити, що цей крок зробить мене сильнішим і допоможе вийти на новий рівень особистого розвитку.

6:30. Ранок, що розколює світ

Як і очікувалось, ранок був непростий. Прокинувся о третій ночі й більше вже майже не спав. О 6:30 задзвонив будильник, і від хвилювання стало трохи ніяково. Я плутався у звичних речах: у ранковому туалеті, одязі. Таксі викликати не вдалось, тож поїхав на своїй машині.

Поснідав у «Макдональдсі», але навіть їжа не лізла в горло. В роті все пересохло. Насилу доїв, бо знав: попереду дорога і просто треба набратися сил.

Мікроавтобус був жахливий. Некомфортний. Але мене це не надто хвилювало. Дратувала хіба що спека в салоні. А потім ще й жіночка в Пирятині підсіла з перегаром — довелося пересісти наперед, до водія.

Намагався не думати про Даника та Софію. Бо важко. Відволікався на музику та відео.

Зона коду: Староград

У Старограді (назву змінено з міркувань безпеки) нас зустрів побратим. «Нас», бо забрали мене не самого, а з ще одним новобранцем — Давидом. Він з Ірпеня, і у нього також у підрозділі служить знайомий.

По дорозі нам провели базовий інструктаж, купили посуд для їжі. І вимкнули стільниковий звʼязок. Тут ним користуватись не можна, тільки WiFi. Всі на «літачках».

Базовий табір.

Вже в таборі нас прийняв кремезний дядько на позивний «Грифон». Він тут головний. Провів додатковий інструктаж, пояснив правила поводження на базі. Паспорти, до речі, забрали. Пофоткали, взяли банківські реквізити.

Трохи про правила перебування тут:

- Користуватись можна тільки Signal або WhatsApp.

- Ніде й нікому не казати, хто ми, де ми, що робимо. Абсолютна анонімність.

- Видалити всі аватарки з соцмереж. Звісно, нічого туди не постити.

- Можна відеодзвінки, але тільки із суцільним фоном.

- Комендантська година: 23:00–6:00.

Вечеря. Культурний шок

Поки що всі тут не дуже балакучі, всі в телефонах. Враження, наче всі в очікуванні. Ну, воно, в принципі, так і є. Тут більшість чекає на БЗВП або переводиться в цей підрозділ з іншого.

Ми пропустили обід, а вечеря о 19:30. Я був голодний, капець.

Щойно повечеряли. Я в захваті. Їдальня — це приміщення, де всі разом сидять та обідають. Кухарі молоді, привітні, готують смачно, посміхаються. На вечерю було рагу з м’ясом та овочами і салат. Усе інше — шведський стіл, бери, що хочеш, скільки хочеш: соки, печиво, фрукти, чай, кава, навіть фільтр-кава. Усі привітні, ввічливі, вітаються, бажають приємного апетиту один одному, дякують кухарям.

Я попросив одного з хлопців показати мені, де можна помити посуд. Він провів мені цілу екскурсію по приміщенню, показав пральну кімнату та інше. Коротше, я ситий та задоволений. Там навіть антисептик на кожному столі стоїть. І не найдешевший. І навіть є книжки, щоб почитати.

Комфорт і невідомість

А сама дорога... По дорозі в їдальню — озера, ліс, гори, собаки бігають, граються. Люди сидять на столиках біля водойм, п’ють чай, спілкуються.

Коротше, клас.

Із того, що вже зрозумів: «завтикав» рушник та мочалку. Ложку, слава Богу, знайшов. Ще зарядку до навушників.

Тут у цілому все на дуже високому рівні. Комфортні будинки, усе є і: розетки, інтернет, шафи, вікна металопластик. Видно, що все зробили нещодавно. Навіть душові кабіни з бойлером є. А туалет — з унітазами та пісуаром.

Говорив із Софією. Вона наче теж норм, тільки втомилась дуже. Емоційно виснажилась. Але тримається. Завтра мама її приїде, допоможе трохи.

Попереду ніч. Сподіваюсь поспати. А, до речі, тут немає графіка підйому та відбою!

Якщо на БЗВП буде хоч на половину так, як тут, то я готовий.

Транзитна Зона. День другий. Конспірація та комфорт

Ніч була прогнозованою. Сусіди хропіли, і було трохи спекотно, бо закрили вікно, а обігрівач грів дай Боже. Але в цілому — норм.

Головна новина дня, мабуть, те, що у мого сусіда із Запоріжжя таке ж прізвище як у мене. Я був шокований, коли побачив це у його «Резерв+». Де б ми ще зустрілись, як не тут? Мабуть, це перший однофамілець, якого я зустрів у своєму житті!

Сьогодні прокинувся трохи пізніше — о 7:40. Поснідали, поговорив із Софією, попив кави, погуляв територією…

Зустріч із Психологом: «Справжній Профі»

Потім була зустріч із військовим психологом — Сашком. Суперкрутий чувак. Молодий, веселий, справжній професіонал. До повномасштабки він був цивільним психологом, а після став військовим. Видно, що він профі, хоча б по тому, що і як він говорить.

Розповів, хто він і для чого у війську, чим може бути для нас корисним, що робитиме з нами протягом служби. Якщо коротко: окрім того, що до нього можна і треба звертатись по допомогу, то ще будуть час від часу тестування, і він сам пропонуватиме зустріч за потреби.

Сьогодні Сашко допоміг нам зареєструватись у системі психологічної підтримки військових «Призма», і ми пройшли перші 10 базових опитувань. Для мене тут не було нічого нового: я й у цивільному житті робив таке саме, тому сенс і логіка мені цілком зрозумілі.

В цілому, дуже гарні враження від людей, що тут працюють. Від кухні до психолога. Всі роблять свою роботу добре, всі від цього кайфують. Це відчувається.

Місцеві умови та легенда

Вже другий день помічаю, що мені здаються знайомими обличчя багатьох людей тут. Не знаю, як це працює, але дивлюся на хлопців і розумію: він дуже схожий на когось, або я його десь колись бачив… Дивно, але це так.

Тут чимало будиночків: як старих, радянських, так і нових, сучасних. Ми якраз живемо в одному з нових. Є все для комфортного життя: ліжка, постіль, стіл, обігрівач, шафи тощо. Туалет із душем поруч, і вони теж цілком пристойні.

Проте тут дуже сильні вимоги щодо конспірації та конфіденційності. Стільниковим зв'язком користуватись не можна. Тільки Wi Fi від Starlink. До речі, він є по всій території завдяки підсилювачам сигналу. Стоять глушилки та якісь антени. Напевно, РЕБ та щось, що глушить зв'язок.

Усе замасковано, щоб не було зрозуміло, хто тут. Ніяких назв, імен, спілкування з будь-ким, хто не звідси. У будинках навіть вікна заклеєні плівкою, щоб було світломаскування вночі. Як тільки сідає сонце, тут жодного вогника.

Забезпечення та порядок

Ще тут чисто. Сортують сміття. Прибирають за собою скрізь. І не тому, що вимагають, а тому, що так хочеться. Я сам вже двічі чи тричі підмітав тут, бо не хочеться смітити. Коротше, за чистотою тут слідкують, і це добровільно. Є спортзал і баня.

Сьогодні бачив, як хлопцям видають забезпечення. Величезна коробка, десь кубічний метр, з усім, що тільки може бути. Навіть бронік і плити, каска та РПС. Я вже не кажу про взуття та одяг, якого вдосталь. Речей реально багато. Це добре. Чекаю, коли вже і мені видадуть усе.

Транзитна зона. День третій. ВЛК у пріоритеті та «Вольво» від ТЦК

Почну з відучора, бо ввечері нічого не писав. Сталося ЧП: увечері знайшов на собі кліща, що впився в ногу. Капець. Вчора трохи стресонув через це. Кліща дістав, зберіг, рану обробив. Добре, що він не встиг напитись крові й був на мені, скоріш за все, менше доби. Але превентивно, за рекомендацією місцевого лікаря-інфекціоніста, я все ж таки випив антибіотик.

6:00. Маршрут: ТЦК — ВЛК

Зранку прокинувся о шостій. Уже о сьомій нас чекали дві машини, щоб відвезти до Світлодарська (назву змінено з міркувань безпеки). Їхали вп’ятьох.

У ТЦК нас швидко оформили, зробили якісь записи й направили на ВЛК. На п’ятьох осіб нам виділили трьох працівників ТЦК, які відвезли нас у лікарню на їхньому бусі та всіляко допомагали нам у найшвидшому проходженні комісії. Вони казали, куди йти і що робити, розмовляли з лікарями, прискорювали процес як могли.

Відношення було максимально приємне. Я ніколи не думав, що мені працівники ТЦК будуть допомагати вирішувати мої проблеми. У нас скрізь був пріоритет як у військових добровольців. Йшли без черг. Результати аналізів були вже за пару годин.

Єдине, що мені стало зле після забору крові, бо вона в мене знову потекла, а натщесерце в мене може трохи запаморочитись голова, що і сталось. Посидів трохи, попив води, з’їв батончик — і стало легше.

ВЛК ми пройшли десь за три-чотири години. Половину цього часу ми просто чекали. Впевнений, якби не допомога ТЦК, це зайняло б не менше трьох-чотирьох днів.

Джип «Вольво» та людяність

Потім нас відвезли назад у ТЦК для фінального оформлення. Я був ще більше здивований, коли почув, як водій ТЦК питав у когось зі свого керівництва, чи треба нас погодувати. От цього я прямо не очікував.

Відношення ТЦК до нас було максимально дружнім, за що я їм дуже вдячний. У Світлодарську ми ще попили кави, зайшли в АТБ і поїхали назад на базу.

І ось як поїхали. За нами прислали джип «Вольво»! Ми швидко та з комфортом доїхали «додому».

Звісно, сніданок та обід ми пропустили, але хлопці на кухні радо нас нагодували. А після я заснув на годину десь, бо все ж таки виснажився за день.

Ввечері говорив із Софією майже годину. Добре, що є така можливість. Це дуже важливо і потрібно нам. Даник молодець, вже вдруге спить у садочку, сьогодні навіть їв.

Не знаю, чи встигнемо ми 10-го на БЗВП. Часу зовсім мало. Але все, що від нас залежить, ми робимо. Навіть якщо ні, то ми знайдемо, чим тут зайнятись.

На завтра планів наче немає. Будемо дивитись уже по ситуації.

Ну, а сьогодні ще в душ і спати.

Транзитна зона. День пʼятий: Дрони та «мультикам» на рік

Сьогодні було дві основні події, які остаточно закріпили враження, що ми потрапили у сучасну армію.

Перша подія — тренування польотів на дронах. Поки що у симуляторі.

Як виявилось, на території є навчальний центр, куди нас усіх (близько десяти людей) привели вранці після обіду. На вигляд це комп’ютерний клас, тільки на кожному столі замість зошитів — пульти керування.

Я ще вдома купив пульт і налітав годин із двадцять. Тому це мені дуже знадобилось. Інструктор із позивним «Скіф» помітив тих, хто літав до цього на симуляторі, нас таких було 3-4, але я впорався з цим краще за всіх. Літали вранці (10:00–12:00) та ввечері (15:00–18:00). Було весело: літали, вчились, жартували, слухали музику.

Удень мого сусіда однофамільця взагалі забрали на полігон літати на «Мавіку». Завтра їде Макс, а післязавтра маю я, якщо встигну. За планом, післязавтра у нас уже відправка на БЗВП.

Забезпечення: «Працюють на солдата»

Друга важлива подія за сьогодні — видача забезпечення. Нас, сімох хлопців, запросили у спортзал, куди привезли все необхідне. На кожного — по величезній коробці з усім, що може знадобитись. Там перелік із 20–30 позицій. Є все, і навіть більше.

Видають одразу на весь рік, тобто літні та зимові комплекти речей. Тому їх виходить так багато.

Щодо речей, можу сказати, що я приємно здивований. Вони і виглядають класно, і відчуваються якісно, і сидять гарно. Щодо розмірів — усе є. Якщо щось не підійшло, наступного дня привезуть заміну. Причому те, що є, відразу здавати не треба. Можна поміряти обидва варіанти й обрати той, що підходить краще.

Мені навіть пощастило, і зимовий комплект верхнього одягу дістався у «Мультикамі», а не у «Пікселі», як усім! Єдине, що заміню, — це зимові берці. Хочу на розмір більше під теплий носок.

А, ну і ще видали бронежилет із плитами та каску. Теж дуже достойної якості та вигляду. Навіть уже з балістичним захистом.

Коротше, речей купа. Нічого докуповувати поки не треба. Не бачу сенсу. Єдине, що варто зробити — перебрати все це, відкласти та відправити додому зимові речі. Вони на БЗВП не знадобляться.

Ще один важливий момент: нічого по закінченню БЗВП здавати не треба. Навіть каска та бронік зі мною аж до самого звільнення із ЗСУ.

Я дуже задоволений забезпеченням і ставленням. Усе підкажуть, розкажуть, навчать користуватись. Замінять, якщо треба. Тут відчувається, що всі працюють на солдата. Так і має бути у сучасній армії.

Завтра продовжимо літати в симуляторі, а післязавтра БЗВП. А я спати.

БЗВП: Кінець комфорту. Початок трансформації

Сьогодні на «транзитній зоні» мав бути звичайний останній день перед БЗВП. Але о 14:30 у чаті з’явилося повідомлення: терміновий збір на БЗВП. За тридцять хвилин метушні ми зібрались, завантажились у бус і рушили.

Дорога зайняла декілька годин. По дорозі прилетіла балістика. Але ми були далеко від цього, і нічого не чули. Це була перша згадка про реальну війну за межами нашої зони.

Замість комфорту — ліс

Коли ми в'їхали на територію військового містечка, я був вражений масштабами. Територія величезна. Стоять новенькі, але пусті казарми. Ніхто там не живе — небезпечно. Усе зосереджено в лісі.

Це був різкий контраст. Якщо на «транзиті» ми жили майже як на курорті, то тут усе зведене до базису виживання: туалет — дірка, душ — на вулиці (я там ще навіть не був), їдальня — це палатка зі столами, де всі їдять стоячи.

Нашій групі спершу запропонували більш «комфортну» палатку для трьох дівчат, які були з нами.

Але після того, як вони туди сходили, одразу попросились жити зі своїми, в іншій палатці. Я та ще двоє побратимів погодились помінятись із дівчатами місцями. Насправді палатки майже однакові. Різниця лише в тому, що у них ліжка двоярусні, а в нас — одноярусні. У нас живе десь двадцять людей, а у них — тридцять.

Перше покарання та нова ідентичність

З гарного: одягнув сьогодні форму. Вперше. Подобається. І не тільки мені.

Я переселився у цю палатку з двома адекватними побратимами. Бо тут не всі адекватні. Тут не тільки люди з нашого підрозділу, як це було на «Транзитній зоні». Тут всі підряд. Але, наче, всі або добровольці, або мобілізовані добровільно. «Спійманих» тут, наче, немає.

Із поганого: ми пішли з їдальні втрьох, за що вже отримали наряд на чергування — до пічки, підкидати дрова. Моя черга — з 4:00 до 6:00 ранку. Це перша військова «відповідь» на цивільну звичку.

У нашій палатці військові з різних підрозділів. Але нам заборонено називати свій. Є легенда-прикриття. Це зроблено виключно з міркувань безпеки. Фото та відео тут заборонено, але добре, що не забрали телефони.

Підйом о 6:00, відбій о 22:00. Вдень, коли тривога, спускаємось у сховище. Але за бажанням. Йдуть небагато.

Коротше, у порівнянні з «Транзитною Зоною», тут жах. Але я собі десь так усе це і уявляв. Скоріше був здивований умовами там. Ми, до речі, маємо туди повернутись після БЗВП.

На сьогодні це все, що встиг побачити. Завтра продовжимо.

БЗВП: Перші уроки дисципліни та вага АК

Цей день почався о 3:30 ранку. З наряду на пічку.

Десь о 6:30–7:00 почали прокидатись решта хлопців. Сьогодні була можливість поспати побільше. У них.

Потім був сніданок, а після — вільний час. Ми з «Квантом» ходили шукали собі заняття. Час для мене тягнувся ду-у-уже повільно. Об одинадцятій було відчуття, що вже ближче до вечора. Потім обід, а після я хотів трохи поспати. Але тільки приліг, як одразу викликали на шикування для отримання зброї.

Вага відповідальності

Ми отримали АК-47 та чотири ріжки. І тут почалось. Підгонка РПС (ремінно-плечова система), бронежилетів, касок, спорядження... Разів десять усе одягав та знімав із себе.

Відтепер треба ходити тільки зі зброєю. Скрізь і завжди. Тільки в душ та туалет можна без. Якщо проґавиш, можуть дати дерев’яний автомат замість справжнього, або й узагалі поліно. До речі, обід зайняв години дві. Поки дійшли, поїли, довго чекали своєї черги, йшли назад... Час, якого й так мало, вимірюється довгими очікуваннями.

Взагалі, зараз іде підготовка. БЗВП почнеться аж у понеділок. Але заняття вже починаються від завтра. Завтра на дев’яту в мене — такмед (тактична медицина).

Контраст і сепарація

В цілому, тут нормально. Але треба звикнути. Сильно відчувається, що я з іншим підрозділом. Тут зовсім інші люди. Відчувається різниця між підрозділами. У нас набагато краще.

Я навіть думаю переїхати до своїх у палатку. Але там місця немає, і взагалі у неділю всіх можуть розселити за принципом посад. Якщо не переселять — переїду. З нашими набагато краще.

Сумую за Софією, сином, Ріксом. Коли змінились умови, це відчуття дещо загострилось. На «зоні» це не так відчувалось. Треба звикнути та пройти це — це єдиний варіант і шлях. Чим я і займаюсь.

Словник Лео

БЗВП — бойове злагодження військових підрозділів, етап навчання перед відправкою на фронт.

ТЦК — територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (колишній військкомат).

ВЛК — військово-лікарська комісія, медичне обстеження для визначення придатності до служби.

СЗЧ — самовільне залишення частини, кримінально караний злочин у війську.

РПС — ремінно-плечова система, спорядження для носіння магазинів, гранат та іншого оснащення.

АК-47 — автомат Калашникова зразка 1947 року, стандартна стрілецька зброя.

Наряд — призначення на службу чи роботу (чергування, охорона, підкидання дров тощо).

Комендантська година — встановлений час, коли заборонено пересуватися чи залишати базу без дозволу.

Світломаскування — заходи для приховування світла вночі, аби не видати позиції.

РЕБ — радіоелектронна боротьба, система глушіння сигналів і захисту від ворожої розвідки.

Starlink — супутникова система інтернет-зв’язку, яку використовують військові.

«Мультикам» — сучасний камуфляжний візерунок MultiCam, універсальніший за стандартний «піксель».

Позивний — умовне ім’я військового, яке використовується для зв’язку та безпеки.

Такмед — тактична медицина, курс надання першої допомоги у бойових умовах.

Легенда-прикриття — вигадана офіційна версія для сторонніх, щоб зберегти конспірацію.

Шикування — організований збір особового складу для отримання наказів чи спорядження.

Продовження в наступному числі.