«Не говоріть російською до мене» – вірш Ірини Москаленко

Не говоріть російською до мене

Не говоріть російською до мене -

Вже толерантність вичерпано вкрай,

Не мовте, як поріддя те скажене,

Що чорним пеклом робить всякий рай.

Не говоріть огидною для мене,

Бо «пушкіни» - то геть не аргумент,

Я видираю з голови щоденно

Слова чужі, як віковий цемент.

Мені колись їх лагідно вливали

З липкими одами на честь вождів-катів,

«Братерства» цукром щедро посипали -

Гірчить у горлі від таких медів.

Не говоріть московським чужослів’ям,

Не бійтесь викидать слова з пісень,

Ця мова додає жаху катівням,

Де українців знищують щодень.

Не говоріть отим «мєждународним»,

Який в житті в останню чули мить

Невинно вбиті часточки народу,

Що рідною воліли говорить.

Не говоріть на змішанім наріччі,

Яке кричить про велич без підстав,

Не забувайте наслідків трагічних

Наказів, що на ньому хтось віддав.

Не говоріть каральною до мене,

Бо не забуті Буча та Ірпінь,

Там мову пам’ятатимуть смертельну

Не те що люди, а й дрижача тінь.

Не користуйтесь мовою «сусіда»,

Це мова бездуховності й смертей,

Голодомору мова й геноциду,

І вироків до розстрілу людей.

Не пізно ще второпати різницю -

Зростати із болота чи з ріллі,

Допоки світ ще бавиться в зіницях,

Поки живем ще на своїй землі.

Ірина Москаленко