Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 29 Травня 2024 року
Один вечір перед боєм
Один вечір перед боєм

Один вечір перед боєм

У цій звичайній сільській хаті поблизу фронту вони пробудуть лише декілька днів, щоб потім вирушити на бойові позиції. Волею долі я буду разом з ними один вечір, одну ніч, і один ранок. Спогади про цю зустріч залишу тут.

Хата як хата. Благенькі меблі. На стінах висять дешеві паперові репродукції картин, прямо на підлогу кинуті ватяні матраци. Тут не заведено роздягатися, лягають усі як є. Та це не головне. Головне, що тепло. Грубка гуготить, по-материнськи намагаючись зігріти бійців. Уже підключений і працює Старлінк, біля вікна на чергуванні сидить радист Сашко. В сусідній кімнаті лунає сміх, а над моєю головою чути: «Я Діброва, прийом, прийом… Плюс». Мені стає жарко і я відсовуюся якомога далі від вогню. Всі, кого я зараз бачу і чую – добровольці: від столичного інтелектуала Валерія, до сільського розбишаки Сергія. Йому, Сергієві, пальця в рота не клади. Буває, що і з командиром лайки не минає. Та сміливості йому й на полі бою не бракує, тож нещодавно отримав заслужену нагороду.

За старим столом сидить командир роти, щось занотовує. Я підходжу і пробую завести розмову. Подумки картаю себе, що відвертаю людину від важливої роботи. Командир зиркає на мене, бачить мою розгубленість і йде на поміч: гостинно пропонує склянку чаю.. Ну як склянку, пластиковий стаканчик.

– Люди на війні змінюються, – розмірковує він, сьорбаючи маленькими ковтками гарячий чай. Я до прикладу, перестав усміхатися там, де я раніше усміхався. Важко веселитися, постійно знаходишся в атмосфері напруженості. Після перемоги доведеться навчатися багатьом речам заново. До розмови приєднується гадяцький захисник Анатолій і наша розмова починає набирати обертів. Яка вона, наша Україна майбутнього? Десь у глухому селі під гупання снарядів невелика купка українців гаряче шукає відповідей саме на це запитання. Ми повинні побудувати нову країну на новому суспільному договорі, де корупція неприйнятна, де права Людини і справедливість є найвищим благом, де замість відбудовування старої інфраструктури потрібно будувати геть принципово нове: нову енергетику і промисловість, нову прогресивну систему освіти, і так у кожній сфері. Я дивилася на них, і ледь стримувала почуття гордості: українці вміють дивувати світ і самих себе! Несподівано з’являється усміхнене обличчя Миколи, він простягає мені мандаринку, каже, що то від зайчика. Я ніяково усміхаюся і зразу перетворююся на маленьку дівчинку. З двору хтось мене кличе. Вискакую на голос і бачу старенького дідуся, який в тремтячих руках несе каструльку з борщем.
– Ой дівчино! Біжи, там моя баба десь застрягла, не може по слизькому дійти!
– Гукає старенький.

Я мчуся повз діда і на вузенькій стежці зустрічаю бабцю Надю, яка однією рукою тримається за паркан, а в іншій тримає пухкі оладки:
– Ось хлопчикам домашненького напекла, хай посмакують.
Уже в хаті баби Наді знайомлюся з її онучками – Наталкою та Лізою.
– Бабо, неправильно: не Новоніколаївка, а Новомиколаївка, – виправляє стареньку молодша онука Ліза, учениця місцевої школи. Усі разом згадують окупацію села, прильоти у жовтні на самісінький город, – Щойно сіла чистити бурак, як та-а-а-ак бахнуло! Мене зразу турнуло, в очах потемніло, у вухах задзвеніло, незчулася, як опинилася на землі. Дід мене ледь підняв, йдемо до хати, аж тут ще один снаряд у сусідське подвір’я. Так що я хочу сказати, нас з дідом не зачепило жодним осколком. Наче в сорочці родилися! Вікна, двері, вулики – усе посікло, а нас ні, не тронуло. Видать, не наш час… Отакі були у нас бураки! – згадує Надія Петрівна. Ніч проходить тривожно, я майже не сплю, чую як хлопці встають, збирають рюкзаки, майже фізично відчуваю їхню напруженість. Вони готуються до зустрічі з ворогом. Я щаслива, що мені випала честь бути хоч трохи корисною цим людям. Пора і мені. Сідаю в машину, попереду довга дорога до дому. В ранкових сутінках розчиняються постаті, колона вирушає на позиції туди, де йде кривавий бій за майбутнє України.

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Страшко Надія
Ященко Валентина
Дейна Ганна
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Новікова Світлана