Окупаційна «Гадяцька газета» 1943 року випуску.
«Я добре пам'ятаю друкарню ще з передвоєнних років» (продовження)
Я побачила невелику, криту черепицею хатину. Це була німецька друкарня, розташована біля міського цвинтаря, неподалік від будинку гадяцького священника. Через місяць німцям вдалося частково налагодити роботу і ми перейшли у свій цех. Вони завезли ще три реали зі шрифтом і найняли на роботу нових робітників. Серед них було кілька чоловік із колишнього штату друкарні.
Під час війни в Гадячі виходила окупаційна газета. Вона мала назву «Гадяцька газета». Мені і зараз бачиться той листок розміром в 1/8 стандартного аркуша з орлом і свастикою в правому куті.
Пригадуються і деякі німецькі звернення до жителів міста: «Ми, німецька армія, принесли вам свободу. Ми звільнили вас від більшовицького ярма. Ви повинні бути нам за це вдячні!». Часто друкувалися об'яви військового коменданта з погрозами розстрілу за порушення комендантського часу, імена страчених партизанів, різні накази. Деякі матеріали до цієї газети доводилося набирати і мені, здебільшого пропагандистського характеру замітки, розпорядження німецької адміністрації міста. Фактично, безпосередньо з німцями ми справи не мали - у нас був керуючий А. У. Павленко і чужий нам майстер, який наглядав за роботою. Його прізвища я не пам'ятаю. Головну друкарську машину вони запустити не змогли через брак електроенергії, тому газета друкувалася на тискальному станку вручну. Вона виходила двічі на тиждень тиражем 450 примірників. Щоб мати менше клопоту, німці взяли в набірний цех не досвідчених спеціалістів, а дівчат-підлітків. Тоді у друкарні працювало шість чоловік у набірному цеху, троє в друкарському, двоє в різальному. В цілому, було задіяно десь до 18 чоловік, включаючи прибиральницю і сторожа. Звичайно, що в текстах траплялося багато помилок, тому тексти перевіряв коректор з редакції. Розраховувалися з нами продуктами. В районі німці запровадили карточну систему, і ми отримували по картках крупу і хліб (200 г на добу).
Особливо важкою стала зима 1942-1943 років. Коли починався робочий день, в цехах інколи стояла така холоднеча, що з рота йшла пара. Доводилося працювати одягненими. Ми брали нахололі свинцеві літери мокрими від фарби руками, і від цього пальці інколи судомило. На роботу ми виходили у вівторок, четвер і суботу, працювали по 8 годин на добу. Вугілля під час війни коштувало дуже дорого, та його і мало доставляли у Гадяч. Тому груби топились торфом. У Веприку, на болотах його копали полонені, а потім вантажними автомобілями привозили і скидали в збитому з дощок кособокому сараї. Він понуро височів на тому місці, де знаходяться нинішні гаражі. Траплялося, що торф крали навколишні жителі через виламані задні дошки.
Приміщення нагрівалися повільно. Ближче до обідньої перерви в цехах ставало трохи тепліше, і ми знімали свої кухвайки. Тут, біля палаючих груб, чоловіки влаштовували «перекури», та і жінки час від часу підходили погрітись.
Кожна зверстана газета повинна була пройти цензуру. Коли перший відтиск був готовий, майстер направляв мене до призначеного німецькою адміністрацією цензора за дозволом. Я чомусь скручувала аркуш в трубку і прямувала до однієї жінки, цензора. Без її підпису газета в друк не йшла. Вона жила в будинку по праву сторону від дитячого садка № 2, трохи в глибину двору. Це була вже літня жінка, викладачка німецької мови в одній із шкіл міста. Як правило, вона брала у мене газету і пропонувала з півгодини погуляти біля будинку. Назад я отримувала аркуш із резолюцією «До друку», з числом і її власним підписом.
«Гадяцька газета» виходила більше року, до середини 1943 року.
Гадяч радянські війська звільнили 10 вересня 1943 року. Запеклі бої тривали кілька днів, потім німці відступили. Чотири дні по тому друкарня відновила свою роботу. Призначений Полтавським управлінням поліграфії директор Кошуба В. А. зібрав нас і офіційно повідомив про відкриття друкарні. В моїй трудовій книжці самою першою стоїть дата 25 вересня 1943 року.
Я пам'ятаю, як відкопували шрифти. Вони пролежали в землі цілих два роки. Чоловіки вносили їх в набірний цех відрами і висипали в купу під стіною. Частина складачів набирали матеріали для нової газети, а я з двома жінками займалася розбором змішаних шрифтів. Робота виявилася складною. Майже два місяці ми цілими днями сортували літери і наповнювали ними каси.
Перша післяокупаційна газета «Будівник соціалізму» № 1 вийшла 1 жовтня форматом 1/4 друкованого аркуша, тиражем 650 примірників.
Під час бойових дій в місті була пошкоджена електростанція, і тому працювати доводилося при гасових лампах. Пізніше електростанцію відремонтували, і світло стало надходити більш-менш регулярно. І все ж таки гасові лампи ще довго являлися невід'ємним атрибутом нашої роботи.
В кінці 1944 року мене наказом директора перевели з почасової роботи на «від виробітку». Відтоді я могла виконувати складні завдання, що гарно оплачувались. А через рік мені присвоїли третій розряд складача вручну.
Якщо мій стаж роботи рахувати з початку 1940 року я пропрацювала у гадяцькій друкарні майже 40 років. Останній запис у моїй трудовій книжці такий: «Звільнити з роботи у зв'язку із виходом на пенсію. 05.03.1979 рік».

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити