- 495
- 495
Олена Пчілка і чорний гумор: переспів твору «Макс і Моріц» Ч.2
Жарт, іронія, сатира: як Олена Пчілка осмислювала гумор по-українськи
Са́ме Олена Пчілка першою здійснила спробу узагальнити відомості про жартливі жанри. В її етнографічно-літературному нарисі «Українська гумористика» знаходимо цікаві спостереження і думки. Авторка зазначає, що почуття гумору є рисою національної вдачі українського народу, «що сама оповідальна «манера» в нашого народу така, що дуже часто не може втриматись від того, щоб не положити хоч подекуди красок жартівливого гумору», навіть у «таких приповістках, що, здавалось би, зовсім не належать до обсягу «жартів»», скажімо, в оповіданнях про Смерть.
«Сміховини» Олени Пчілки не завжди є веселим жартом чи забавною грою слів. Це може бути іронія чи навіть глузування, повчальна історія, опис нестандартної події або ситуації, не зрозуміла нині нісенітниця, яка в ті часи здавалася потішною, як нині кажуть, прикольною. Вона фіксувала й переказувала фольклорні зразки задля збереження колоритного українського гумору, на ґрунті якого формувалася художня література.
Олена Пчілка не тільки активно записувала і переказувала зразки народної гумористики, але й створювала оригінальні твори. Про свої новації у п’єсах розповідала Омеляну Огоновському:
«В Кієві ж в 1881 р[оці] вийшов мій «жарт» «Сужена не огужена». Слово «жарт» ужито мною вперше замість слова «водевіль»; тоді се й мені здавалося смілим, — а тепер уже многі пишуть замість водевіль — жарт. І нічого!.. «Сужена» цікава тим, що се була у нас перша п’єса для сцени цілком з інтелігентного побиту, з інтеліґентними розмовами — по-українські». До речі, цей жарт до сьогодні ставиться у Київському театрі «Колесо» під назвою «Пристрастi дому пана Г.-П.» і користується незмінною популярністю вже більше 25 років.
Додам, що Ольга Петрівна Драгоманова-Косач грала на сцені, причому у головних ролях, у виставах, які організовувало Луцьке драматичне товариство. Її донька Ізидора Косач-Борисова описала й інший епізод: «…досі пам’ятаю, як наприкінці 90-х років у Києві виставляли п’єсу «Світова річ» Олени Пчілки, група акторів та аматорів і сама Олена Пчілка брала в ній участь. Вона грала матір героїні і мала великий успіх».
Тож і бестселер, насичений чорним гумором, у привабливому жанрі комікса, не випадково з’явився в орбіті інтересів Олени Пчілки.
Ситуаційна жорстокість і сміх у стилі Буша: як цього уникнула Пчілка
Однак гумор Вільгельма Буша навряд чи здався б дотепним сучасному читачеві, автор звертався до найпростішої форми комізму — ситуаційного гумору. Сіль жарту полягала лише в неприємному становищі, в якому опинявся герой: скрипалеві зламали скрипку та розбили обличчя, дітей-розбишак розчавило бочкою і подібне. В одній історії неслухняний хлопчик провалився в ополонку і перетворився на льодову брилу. Батьки принесли його додому, поставили біля печі, але потім... Фінал звучить приблизно так:
«Хлопчак перетворивсь на кашу,
Закінчуємо казку нашу».
У 19 столітті такі історії були звичними. Вони далеко не всім здавалися веселими, але через оптику протиставлення добрих і злих вчинків, через висміювання недоліків, усвідомлення невідворотності покарання, ці історії виконували виховні задачі. Згадаймо і деякі казки минулого, сповнені відвертого насилля й натуралізму, повчальний характер яких часто зводився до того, щоб налякати дитину і таким чином застерегти від небажаних наслідків.
За автографом бачимо, що Олена Пчілка не ставила собі завдання відтворити німецький комікс українською мовою. Вона робить не переклад, а переспів, і головну увагу приділяє художньому слову. Текст стає самодостатнім літературним твором, відповідно його обсяг, порівняно з оригіналом, збільшується втричі (це не виключало можливості використання ілюстрацій). В оповіді Буша описові функції великою мірою перебирають на себе його динамічні виразні малюнки, їх по 5–7 на більшості сторінок.
Отже, Марта, господиня,
Троє курочок держала,
Та ще й півня голосного
На хазяйстві в себе мала. <…>
Та Максим і Марко якось
Нагодились ненароком
І те Мартине хазяйство
Десь уздріли хижим оком.
Враз надумали халепу:
Узяли десь два шнурочки,
Посередині зчепили,
А до кінчиків шматочки
Хліба міцно прив’язали
Та й поклали у садочку;
А щоб потім посміятись,
Посідали на горбочку.
Кури, звісно, вже як кури,
Стали зараз хліб ковтати
Та і півник нахилився
Свій шматочок поживати.
З’їли кури по шматочку
Того хліба, та вже й годі,
Хтіли далі вже податись, —
Та й попалися в пригоді!
Бо у кожної в горлянці
Разом з хлібом — мотузочок
Десь застряв — і не пускає
Штучно зв’язаний шнурочок.
А надвечір як схотіли
Десь на сідало злетіти,
То на гільці й почепились, —
Так і мусіли висіти.
Український колорит замість жорстокості: переспів Олени Пчілки
Олена Пчілка зберегла сюжетну основу і структуру оригіналу. Було змінено імена героїв, низку характеристик і деталей, вся історія набула виразного українського колориту. Чого вартий спомин про згорілі вуса вчителя! І цей дух козацтва природним чином присутній у переспіві німецького першоджерела.
Ох, найбільше обіймає
Жаль за вусами отими,
Чорними, як чистий вугіль,
Кучерявими, густими.
Згинула краса колишня,
Навіть сліду не зостане,
Бо як вуса поголити, —
Мов млинець обличча стане! <…>
Чі вони ж про те гадали,
Що учитель їхній мусів
Лиш позбутися чуприни
Та козацьких гарних вусів?
Що́, коли б той вибух наглий
Та йому потрапив в о́чі?
І сліпий би він зостався? —
Чі були б вони охочі
І такий лихий учинок
Над учителем справдити,
Отаке страшне нещастя
Чоловікові вчинити?!
Хто їх знає, може хтіли
З ним лише «пожартувати»,
Бо як голови пустії
Трудно толку там добрати!..
Бачимо, що у переспіві зберігається традиційна манера письма Олени Пчілки, притаманна її творам для дітей, відчуваємо її доброзичливість, душевність, мудрість, навіть прагнення зрозуміти тих «збитошних» хлопців.
За відсутністю останніх аркушів переспіву, про фінал історії довідуємось з німецького першоджерела: хлопці, що заподіяли багато лихого, попадають у жорна млина, а їхні рештки йдуть на корм качкам. Така звістка нікого у селі не засмутила, постраждалі по черзі констатують, що зло справедливо покарано. Необхідний для жанру чорного гумору штрих додає кондитер, розмірковуючи наскільки людина смачна…
У перекладі російською — інший варіант (дозволю собі заримувати українською):
Ніхто не засмутився, та плакала вдова:
Шкода, що це не сталось раніш на рік чи два.
Олена Пчілка і чорний гумор у творі, де сміх перетворюється на моральну дію
Чим же вирізняється інтерпретація Олени Пчілки? Вона закорінена в українському фольклорі й сприймається як розгорнута сміховина чи приповістка, а в ній характерна оповідальна манера нашого народу, коли неможливо «втриматись від того, щоб не положити хоч подекуди красок жартівливого гумору». Це — повчальна історія, позначена різними відтінками гумору (у тому числі і чорного), а також іронії й сатири. Вона вчить основам доброчесного поводження, вчить розрізняти порядні й злі вчинки, цінувати працю інших…, а головне — співчувати. Авторка приділяє спеціальну увагу почуттям і думкам потерпілої сторони.
Шкода, що не маємо останніх сторінок автографа, цікаво було б прочитати мораль цієї історії від Олени Пчілки.
Якщо ж розмірковувати про мотиви звернення письменниці до хуліганських коміксів Буша, варто згадати, що зброя сміху і почуття гумору завжди рятували представників і представниць родини Косачів у складних життєвих ситуаціях. Їдка, подекуди й ущиплива іронія звучала в статтях Олени Пчілки, надрукованих у часописі «Рідний Край», коли її цькували за непохитну позицію й сміливі думки. Згадаймо, що її навіть називали «осою». Після тих перипетій, які довелося пережити Ользі Петрівні, особливо після жовтневого перевороту, звернення до чорного гумору виглядає як захисна реакція на виснаження, розчарування, зневіру; сміх і гірка іронія стають зброєю душі, а часом і її щитом, у боротьбі за самозбереження. Мимоволі пригадуються такі знайомі всім слова молодшої Косачівни: «Щоб не плакать, я сміялась»…
Читайте також:
