- 345
- 345
Олена Пчілка і чорний гумор: переспів твору «Макс і Моріц» Ч.1
Олена Пчілка: історії з чорним гумором
У процесі підготовки до друку творів Олени Пчілки для дітей та юнацтва трапився рукопис, який вразив неочікуваним аспектом інтересів письменниці. Він зруйнував уявлення про Олену Пчілку як про представницю старої школи, схильної до романтизму, народництва й традиційної методики виховання молодшого покоління. Поступово окреслився інший образ: людини динамічної, сміливої в своїх творчих пошуках і ментально ближчої до нашого сьогодення ніж могло б здаватися.
Цей твір раніше не друкувався. До наших днів дійшла лише його чернетка, без повної атрибуції, без назви і закінчення. Текст виявився напрочуд цікавим, тож увійшов до 5 тому Зібрання творів Олени Пчілки разом із дивовижними фактами з історії його створення. Про них і про невідому творчу роботу письменниці наша коротка розповідь.
Автограф цього досить великого віршованого твору (44 аркуші) зберігається серед матеріалів архіву Олени Пчілки в Інституті літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України. Складається із «Заспіву», що починається словами «Всякі хлопці є на світі…» і семи історій, «Штук», як назвала їх авторка, тобто витівок.
Головними героями цих історій стали двоє капосних хлопців, які розважалися тим, що вигадували різноманітні способи знущання над односельцями та свійськими тваринами, скажімо: прив’язали шматочки хліба до шнурків і покидали їх курям, — пізніше хазяйка знайшла птахів завислими на гілці дерева; пошкодили опори місточка, розлютили шевця і так спрямували, щоб він упав у холодну воду, — наслідком стала його серйозна застуда; бабусі в ліжко підкинули купу хрущів, яких вона страшенно боялась; вчителю в люльку насипали пороху, і він її розпалив…
Німецьке коріння несподіваної історії: переспів Вільгельма Буша в українському варіанті
Під час розшифровки тексту автографа у мене виникав подив і неприйняття, нагромаджувались питання і подекуди навіть виникала думка: чи варто це подавати до друку?.. Ближче до кінця сюжет, як на мене, вже дійшов до межі прийнятного: пекар загорнув у тісто «збитошних» хлопців, що попа́дали в опару під час погрому його оселі, і засунув у піч... М’яко кажучи, якось зовсім «не педагогічно»… Тим паче від класикині дитячої літератури Олени Пчілки. Я була збентежена і не могла зрозуміти, що з нею трапилось…
У процесі підготовки коментаря пощастило знайти відповідь. У листі письменниці до Михайла Рудинського, написаного у квітні 1923 року, поміж всього іншого, йдеться про твори для дітей, створені нею останнім часом. Одне речення привернуло увагу (у цитатах й назвах творів зберігаємо правопис оригіналу):
«А дещо єсть і нове, — напр[иклад], перерібка (віршами) одного німецького твору, — про двох хлопців, — Буша, відомого автора».
За цією згадкою, з великим полегшенням, я з’ясувала, що віршований твір «Всякі хлопці є на світі…» не оригінальний твір Олени Пчілки, а переспів віршованого твору «Макс і Моріц. Історія хлопчиків у семи витівках» (нім. Max und Moritz — Eine Bubengeschichte in sieben Streichen), автором якого є Вільгельм Буш (1832–1908) — один із найбільш визначних поетів-гумористів та художників-карикатуристів Німеччини.
Ще за життя його було визнано класиком німецького гумору. Буш є автором понад 50 віршованих історій із власними малюнками і вважається одним із основоположників коміксів. Чи не найвідоміший твір Буша — ілюстровані історії про Макса і Моріца. Цей твір був написаний у 1863 році і виданий через 2 роки. Попри те, що педагоги багатьох країн вважали ці історії, насичені чорним гумором, посібником із хуліганства, звинувачували Буша в жорстокості і навіть садизмі, у рік смерті автора його головна книжка вийшла вже 56-м виданням, нечуваним на той час загальним накладом у 430 тисяч примірників. Нині вона перекладена на 280 мов і діалектів.
Від рукопису до надії: остання спроба Олени Пчілки залишитись потрібною
В електронній версії цієї статті ви зможете побачити осучаснені кольорові ілюстрації з книги В. Буша «Макс і Моріц. Історія хлопчиків у семи витівках», а в друкованій версії — чорно-білі, як і в оригінальному виданні 1865 року.
Отже, в останній період свого життя Олена Пчілка прагнула познайомити українську аудиторію з яскравим жанром, що поєднав слово та візуалізацію описаних подій (тоді в Україні з’явились перші кольорові ілюстрації дитячих книжок), ще й достатньо провокаційним за змістом. Цим твором захоплювались у світі, потенційно він міг стати успішним і в Україні.
Авторка, напевно, мала і свій комерційний інтерес, адже все майно Косачів, як і інших дворянських родин, з приходом до влади більшовиків було націоналізовано, тож письменниця на схилі літ мала подбати про своє забезпечення. У цей час їй було 73 роки. У листі до Михайла Рудинського Олена Пчілка порушує болючі для неї питання. Сподіваючись на допомогу, вона пише по-щирості, як є. Наступний уривок з листа напевно похитне впевненість декого у тому, що Олена Пчілка завжди була суворою й незламною, гордою й амбітною:
«Чі не можна було б видати щось нове, моє, — в Полтаві? Напишіть мені слівце про це. У мене єсть, кажу, і п’єс штук 10, і оповідання дитячі, у прозі й віршах. Тяжко думати, що, після праці на протязі півстоліття, тебе викинуть за борт, як щось нікому не потрібне! <…> Ви ж, може, спитаєте <…> які ж мої умови щодо видання моїх творів? — Ну, які ж можуть ставитися умови від того, хто не має ніяких прав, ніяких перспектив, ніяких відносин з видавничим світом?.. <…> скажу Вам так: нехай дадуть мені, що хотять; — я не можу становити від себе ніяких умов.
Цілком здаюся на Вас. Знаючи Вас, яко людину совісну, я певна в тім, що Ви не залишите без уваги й мого інтересу <…> Живу я не під тином, а в дочки, і не пропадаю з голоду (хоч і вона живе впроголодь), але все ж я потребую якихсь там своїх, хоч і малих, коштів, на що небудь, опріч хліба щоденного».
Не випадковість: як Олена Пчілка і чорний гумор співіснували з перших творів
Чому ж Ольга Петрівна Косач, яку знаємо як педагогиню, що закладала основи національного виховання, дбала про якісну лектуру для дітей, привабив чорний гумор, коли педагоги різних країн його засуджували? У пошуках відповідей склалась певна картина.
У різножанровій спадщині Олени Пчілки є чимало творів, написаних у гумористично-сатиричному ключі. Майже у кожному номері журналу для дітей «Молода Україна» друкувались сміховинки, жартливі загадки і віршики, прибадашки, переклади гумору інших народів. «Сміховини» друкувались і в її часописі «Рідний Край». Для родинного читання було створено низку байок і переказ сатирико-фантастичного роману Свіфта «Гуліверові мандрування».
Серед творів для дорослих — побутовий жарт (водевіль) «Сужена — не огужена!» і комедія «Світова річ», переклад комедії Миколи Гоголя «Одружіння», гумористичне оповідання «Поезія в стилю “модерн”» і сатиричне «Артишоки». В архіві письменниці є незавершені п’єси комедійного жанру. Елементи ж гумору чи іронії знайдемо у багатьох її творах.
Власне, й початком творчої біографії письменниці стало гумористичне оповідання про пригоди капелюшка; його, без відома юної авторки Ольги Драгоманової, вихованки пансіона шляхетних дівчат Агати Нельговської, надрукував її вчитель німецької мови у журналі «Fur die Jugend» («Для молоді») під назвою «Die Memuaren eines Hutes» («Спогади про капелюх»).
Продовження у наступній частині.
Читайте також:
