Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
П’ятниця, 8 Листопада 2024 року
Остання крапка
Остання крапка

Остання крапка

Спогади про Віталія Іванова, полеглого захисника із Веприка

Вони без слів домовилися один одному посилати крапку телефоном. В цій маленькій крапці вміщувалося усе їхнє життя. З неї день починався, і нею ж день закінчувався. Вся увага концентрувалася саме на ній, вона була сенсом життя і надії. Вони - це мати і син, «одне ціле», - так говорять односельці…

Віталій Іванов народився 29 липня 1999 року і був меншою дитиною в сім’ї. Для всього села він був улюбленою дитиною. Мама Віталика, Світлана згадує про сина зі сльозами на очах, а однокласник Сергій розповідає чому загиблий був для нього авторитетом.

Дитинство та шкільні роки

— Пані, Світлано, розкажіть, які риси характеру Віталій проявляв з дитинства?
" Віталик був дуже ніжним. Навіть, коли я ходила вагітна мені всі говорили, що буде дівчинка, також і на УЗД показало, що дівчинка. Він був таким тендітним, милим, маленьким. Риси обличчя у нього були дівочі. Всі говорили: «Яка гарна дівчинка». Мабуть за цю красу та високий зріст і взяли його до Спеціального батальйону Почесної варти Першої Президентської бригади ім.Гетьмана Петра Дорошенка. Часто хворів, тому пішов до школи лише у 7 років. Пам’ятаю, як поїхали з ним на море, майже без грошей, щоб Віталій подихав морським повітрям, зміцнів. Усі діти на атракціонах бавляться, а він усе розумів - брав мене за руку і вів «йодом дихати», безкоштовно, подалі від спокуси. Вже коли подорослішав, часто говорив, що забезпечить мені достойну старість… Світлана пригадує, що Віталик був дуже працьовитим з самого дитинства. Він завжди рано вставав і перед школою допомагав поратися по господарству. А в 13 років, коли у господарстві з’явилася корова - повністю займався нею. Сусіди обожнювали Віталика, який завжди намагався допомогти та підтримати. Мене колись сусідка перестріла і говорить: «Боже, Свєта, який у тебе Віталик гарний хлопець». Допомагав іншим город садити й постійно керував хлопцями, щоб зробили на совість. Про шкільні дні Віталія згадує його однокласник, Сергій Верещака. Він говорить, що хлопець намагався бути справедливим до всіх. Віталій ставився завжди до всіх, як до рівних. Він ніколи не любив конфлікти, усе хотів залагодити мирним шляхом, не ділив людей і завжди говорив правду. Мав свою думку і якоюсь мірою був навіть психологом. Тому і залишався «душею» компанії, навіть після того, як пішов служити. "

Повномасштабне вторгнення та служба в ЗСУ

— Світлано, що Ви пам’ятаєте про початок вторгнення, як Віталій потрапив на фронт?
" Коли росіяни були у Веприку - він постійно був зі мною на зв'язку, хвилювався, телефон з рук не випускав. Постійно говорив: «Мам, біжіть у погріб. Скоро щось буде». Спочатку був на обліку у Черкаській області, там його не брали служити, бо був дуже молодий. Коли знявся з обліку, подзвонили з Гадяцького військкомату і вже наступного дня він був там. Його хотіли відразу забрати, але Віталик дуже просив, щоб йому дали можливість ще побути вдома, допомогти мені, хоч картоплю посадити. Але потім я приїхала з базару і він мені повідомив, що в понеділок 2 травня його забирають. Я просила його не йти, але він говорив: «Якщо не я, то хто, мамо?» "
— Де він спочатку служив?
" Його спочатку забрали в Київ, пообіцяли, що буде в тій роті, де він служив, але потім щось пішло не так. Був під Ірпенем, рив окопи, потім його перекинули ближче до кордону з Білоруссю. "
— Що він розповідав про свою службу?
" Вони стояли у лісі. Віталик відправляв мені фото, показував, як там жили орки. Їм наказали окопатися, сказали, що вони будуть там зимувати. Тож хлопці повністю там облаштувались, провели інтернет, світло. Всі гроші, які отримували витрачали туди. Заготовили дров на зиму. Але потім, в листопаді надійшов наказ відправлятися на Донецький напрямок в район Кліщіївки. "
— Ким служив Віталій?
" Він був стрільцем-санітаром у Окремій Президентській бригаді ім.Гетьмана Богдана Хмельницького. До них в Київ приїздили спеціалісти НАТО і навчали їх за відповідними стандартами. Віталик розповідав, що підійшли до нього і запитати чи боїться крові, але попри те, що він сказав «дуже боюся», його взяли санітаром. Він рятував життя іншим. "
— Як змінилося ваше спілкування із сином після того, як він пішов на війну?
" У нас був такий «ритуал»… Оце я вранці прокидалася і повинна була хоч крапочку відправити, що жива. Боронь Боже, забути її поставити - одразу ж телефонував, хвилювався. Навіть коли були обстріли - біг шукати інтернет, щоб подзвонити. Спочатку присилав тільки крапочки, а коли пішов на війну, то вже й «сердечка» відправляв і «поцілунки»… "

Світлана розповідає, що молилася кожен вечір, щоб Бог зберіг їй сина. Материні молитви відчував і Віталій, адже часто говорив, що лише вони рятували його у складних бойових обставинах.

Кохання всього життя

З коханою дівчиною Віталій познайомився в соцмережі. Женя, як і він, обожнювала тварин. Фото дівчини з кішечкою Луізою (по-домашньому Лузя) зразу ж привернуло увагу хлопця. Віталій був готовий одружитися з дівчиною і не раз про це казав матері.

Йому дуже подобалася Женя. Вони познайомились в інтернеті, а бачилися лише один раз у Києві, коли він був у відпустці. Сама дівчина із Сум, але приїхала до нього на зустріч до столиці. Я йому пізніше говорила, чому він не відправив мені фото із тієї зустрічі, а він сказав, що йому було зовсім не до фото. Віталик один раз побачив Женю, і зрозумів, що це кохання всього життя.

Одного разу Віталій попросив найдорожчих для нього жінок – кохану дівчину і маму підтримати одна одну і поспілкуватися телефоном. Тоді вони проговорили понад дві години.

Ми з Женею і зараз спілкуємося, я її вважаю своєю дитиною, - розповідає Світлана.

Для молоді із села історія кохання Віталія стала справжнім взірцем.

Війна не завадила Віталію покохати. Можливо, навіть посилила бажання створити свою сім’ю. Про щирість почуттів молодих людей говорить і те, що навіть через рік після смерті Віталія, наречена приїздить до його мами. Віталик робив усе, щоб ці відносини були міцними, - розмірковує Сергій Верещака.

У рік, коли загинув Віталій, однокласники планували зустрітися на 5-річчя з дня закінчення школи.

Пройшло 5 років, як ми закінчили рідну школу, - продовжує Сергій. Віталик дуже хотів нас усіх зібрати на ювілейну зустріч. Вона припадала на війну, і він говорив, що не знає, як воно буде далі, тому взявся за організацію цієї зустрічі сам. Та не судилося зустрітися так, як він мріяв, хоча на останню, прощальну зустріч, однокласники зібралися з усіх куточків країни…

Остання крапка

— Як загинув Віталик?
" 14 грудня 2022 року о 5.30 він прислав останню крапочку. Зателефонував, попередивши, що висувається на позиції і пообіцяв вийти на зв'язок увечері. Я чекала дзвінка, але він так і не подзвонив. Віталик нас просив не телефонувати нікому з керівництва протягом трьох днів, якщо його не буде на зв’язку. 16 грудня ми дізналися, що Віталик загинув того ж дня, коли зник зв’язок. Від артилерійського обстрілу під Кліщіївкою. Віталика ховали через тиждень після смерті, 21 грудня, у закритій труні. Весь похорон організувала місцева громада. Я навіть не знаю, що там і як все відбувалося. Староста Сергій Федусенко сказав, що вони про все подбають "
Авторка статті
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
0
Долучитися може кожен і кожна, хто поділяє наші цінності та вірить у Перемогу України!
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС УКРПОШТИ
61565

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Передплатити

Стрічка звісток