Остання крапка
Вони без слів домовилися один одному посилати крапку телефоном. В цій маленькій крапці вміщувалося усе їхнє життя. З неї день починався, і нею ж день закінчувався. Вся увага концентрувалася саме на ній, вона була сенсом життя і надії. Вони - це мати і син, «одне ціле», - так говорять односельці…
Віталій Іванов народився 29 липня 1999 року і був меншою дитиною в сім’ї. Для всього села він був улюбленою дитиною. Мама Віталика, Світлана згадує про сина зі сльозами на очах, а однокласник Сергій розповідає чому загиблий був для нього авторитетом.
Дитинство та шкільні роки
Повномасштабне вторгнення та служба в ЗСУ
Світлана розповідає, що молилася кожен вечір, щоб Бог зберіг їй сина. Материні молитви відчував і Віталій, адже часто говорив, що лише вони рятували його у складних бойових обставинах.
Кохання всього життя
З коханою дівчиною Віталій познайомився в соцмережі. Женя, як і він, обожнювала тварин. Фото дівчини з кішечкою Луізою (по-домашньому Лузя) зразу ж привернуло увагу хлопця. Віталій був готовий одружитися з дівчиною і не раз про це казав матері.
Йому дуже подобалася Женя. Вони познайомились в інтернеті, а бачилися лише один раз у Києві, коли він був у відпустці. Сама дівчина із Сум, але приїхала до нього на зустріч до столиці. Я йому пізніше говорила, чому він не відправив мені фото із тієї зустрічі, а він сказав, що йому було зовсім не до фото. Віталик один раз побачив Женю, і зрозумів, що це кохання всього життя.
Одного разу Віталій попросив найдорожчих для нього жінок – кохану дівчину і маму підтримати одна одну і поспілкуватися телефоном. Тоді вони проговорили понад дві години.
Ми з Женею і зараз спілкуємося, я її вважаю своєю дитиною, - розповідає Світлана.
Для молоді із села історія кохання Віталія стала справжнім взірцем.
Війна не завадила Віталію покохати. Можливо, навіть посилила бажання створити свою сім’ю. Про щирість почуттів молодих людей говорить і те, що навіть через рік після смерті Віталія, наречена приїздить до його мами. Віталик робив усе, щоб ці відносини були міцними, - розмірковує Сергій Верещака.
У рік, коли загинув Віталій, однокласники планували зустрітися на 5-річчя з дня закінчення школи.
Пройшло 5 років, як ми закінчили рідну школу, - продовжує Сергій. Віталик дуже хотів нас усіх зібрати на ювілейну зустріч. Вона припадала на війну, і він говорив, що не знає, як воно буде далі, тому взявся за організацію цієї зустрічі сам. Та не судилося зустрітися так, як він мріяв, хоча на останню, прощальну зустріч, однокласники зібралися з усіх куточків країни…
Остання крапка
«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити