- 289
- 289
Патріарху української енергетики — 90: життєві обрії Бориса Стогнія з Гречанівки
Світове ім’я в енергетиці, найближчий соратник легендарного Бориса Патона та людина, яка попри всі титули залишилася вірною кожному дереву в рідному саду на Гадяччині. Сьогодні ми розповідаємо про життєвий шлях Бориса Стогнія — вченого, мецената та справжнього патріота, який 18 березня відзначає свій 90-річний ювілей.
Борис Сергійович народився 1936 року в селі Гречанівка в родині вчителів. Його батько, Сергій Макарович, викладав історію та географію, а мати, Галина Іванівна, — початкові класи.
Зі спогадів Любові Хоменко (ексголови Гречанівської сільради):
«Сім’я Стогніїв була взірцем порядності. Спочатку жили при школі, у вчительській квартирі. Батько був широкоплечий, мав дуже добрі й мудрі очі, завжди посміхався. Мав велику пасіку. А мати була більш суворою, відповідальною та охайною — Борис Сергійович дуже схожий на неї за характером.
Коли збудували свій дім, господарство тримали чимале: кури, свині... Тільки корів не було. Їхній двір завжди буяв квітами — аж дух захоплювало! Сергій Макарович навіть у поважному віці їздив на велосипеді й щедро роздавав сусідам саджанці винограду та абрикосів. Казав: «Я, може, й не дожду плодів, а деревце виросте — і люди мене згадають».
У подружжя було троє дітей. Донька Любов стала економістом, молодший син Вадим (теж цьогорічний ювіляр — 75 років) — відомим науковцем і заступником Міністра освіти. Після смерті матері брати виявили неймовірну синівську відданість: щонеділі по черзі приїздили з Києва допомагати батькові по господарству, а на зиму забирали його до столиці».
«Батько завжди багато працював»: спогади дітей
Діти академіка — Оксана, Андрій та Сергій — згадують батька як людину неймовірної працездатності, яка водночас навчила їх любити життя у всіх його проявах.
Донька Оксана (кандидат технічних наук):
«Мої перші спогади — мені три з половиною роки, мама в пологовому, а ми з татом і дядьком Вадимом переїжджаємо у нову квартиру. Після гуртожитку вона здавалася мені величезною! Тато з братом наводили лад, а я крутилася під ногами. Пам’ятаю, якою смачною була тоді приготовлена батьком вечеря — та сама «товченка», я навіть каструлю ту пам’ятаю...
Батько працював фанатично: ми прокидалися — його вже не було, лягали спати — він ще не повернувся. Але вихідні належали нам. Ми жили в Академмістечку, поруч ліс. Взимку — лижі, навесні — проліски, медунка, конвалії. Тато дивовижно орієнтується в лісі. Він знає всі "грибні" місця: від Яшників до Лютеньки. І цю пристрасть до книг теж він нам дав — у нас вдома завжди були цілі шафи літератури».
Син Андрій (керівник фармацевтичних компаній):
«У відпустках ми ніколи не сиділи вдома. Їхали на море — неодмінно збирали колекції мушель. Їхали до бабусі в Гречанівку — йшли по суниці, з яких вона варила найкраще у світі варення.
Батько дуже тихий і спокійний, але з неймовірно міцним внутрішнім стрижнем. Він усього досягнув сам: сам подавав документи в КПІ, сам вечорами в бібліотеках готувався до аспірантури, пройшовши шлях від звичайного майстра на заводі. При цьому він завжди допомагав нам зі шкільними творами й домашніми завданнями. Наша родина — це про традиції. Ми й досі, як у дитинстві, намагаємося збиратися разом на Різдво та влітку на Полтавщині».
Садівник за покликанням
Окремою пристрастю Бориса Сергійовича стало садівництво. Після Чорнобильської аварії він придбав будинок на Лохвиччині (село Яшники), щоб вивозити дітей та онуків на оздоровлення.
Там він став справжнім «мічуріним»: навчився професійно щепити дерева. Місцеві й досі пересаджують собі «дички» з лісу, на які Борис Сергійович колись прищепив сортові живці. Його персики були легендарними — чотири штуки важили кілограм! Навіть минулого року, у віці 89 років, він власноруч полов город та доглядав за ставком, де розводить рибу для онуків.
Науковий олімп та шана земляків
Колеги по Академії наук називають його мудрецем. За 17 років на посаді академіка-секретаря він став ініціатором створення чотирьох наукових установ.
Світлана Антонова (головний спеціаліст НАН України):
«Він змінив мій погляд на роботу. Це були мої найкращі роки. Борис Сергійович ніколи не тиснув наказами, він давав влучні поради-приклади, які підштовхували до правильного рішення. Навіть зараз у свої 90 він не ходить, а «забігає» до Президії — швидкість мислення та легкість руху в нього вражаючі».
Земляки ж з Лютеньки та Гадяча знають його як мецената, який допоміг видати десятки краєзнавчих книг (зокрема «Віха», «Дзвони над Лютенькою») та разом із братом заснував музей «Земля Засядька», передавши туди цінні експонати.
Іван Чайка (краєзнавець, с. Лютенька):
«Попри високий статус — це людина надзвичайної простоти. Його називали «правою рукою» Бориса Патона. Він став меценатом багатьох видань про наш край. Наука ніколи не відпускає його серце, але він залишається палким шанувальником природи та запеклим грибником».
Борис Стогній у цифрах:
- 90 років життя, з яких понад 60 — у науці.
- 400 наукових праць та 36 патентів.
- 6 докторів наук, вихованих під його керівництвом.
- 7 онуків та 3 правнуки, для яких він — найкращий дідусь, що возить за грибами та вчить читати в 4 роки.
Щирі вітання Вам, шановний Борисе Сергійовичу! Многая літа достойному сину Гадяцької землі!
