- 435
- 435
Павло Чижевський: державотворець і реформатор із Ціпків
Павло Чижевський: провідник ідей незалежності та державного розвитку
6 вересня виповнилося 164 роки з дня народження Павла Чижевського – видатного діяча нашої історії, нашого земляка. Він був не лише державотворцем, а й винахідником, міністром фінансів та активним пропагандистом Української Народної Республіки у світі. Його ідеї в сфері економіки та державного будівництва значно випереджали свій час, і багато з них лише сьогодні знаходять шлях до реалізації.
Завдяки зусиллям дослідниці пані Валентини, докторки історичних наук, професорки, завідувачки відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С. Грушевського НАН України ми можемо детальніше розглянути ті концепції Чижевського, які мали на меті розбудову сильної, незалежної України.
Він мріяв про соборну Україну, успішну державу й докладав до того свої організаційні й розумові здібності. За словами друзів, він був невгамовною людиною, творцем, винахідником, котрий все будував плани на майбутнє. Його віра в незалежну об’єднану Україну була непохитною. Його публіцистична спадщина й донині продовжує бути актуальною.
Павлу Івановичу Чижевському (1860-1925) поталанило народитися в час системних змін у захланному російському суспільстві. Долею Павлу судилося зустрічатися й співпрацювати з такими ж талановитими й поведеними на українській справі людьми, як і він сам.
Знайомство з Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою, Михайлом Грушевським, Сергієм Єфремовим, Євгеном Чикаленком, Петром Стебницьким, Олександром Лотоцьким, Симоном Петлюрою, Віктором Андрієвським, В’ячеславом Прокоповичем, Олександром Шульгіним і багатьма іншими українськими діячами того часу формували його світогляд й спрямовували громадську діяльність.
Проте, він, як громадська людина, й сам, - за словами Євгена Чикаленка, – «дошпортувався до всього». А відтак, - також впливав на них неординарними думками, відданістю українській справі й непохитною вірою в економічні й державотворчі спроможності українця, як господаря на своїй землі.
«Інтеграл» Чижевського: сатиричний погляд на політичні омани
Павло Чижевський був не тільки неординарною особистістю, а і людиною з почуттям гумору. Свої фейлетони він підписував псевдонімом «Ціпківець». Це була не просто данина моді, а своєрідне просторове пам'ятне маркування. Під його гостре перо потрапив Володимир Винниченко.
У статті «Інтеграл» він звертається до читача з запитанням – «Чи знаєте ви що таке інтеграл?». Й намагається дати відповідь.
«Та й справді знак її не нагадує ні плюса, ні мінуса, ні скобки, ні кореня, а хиба людину, яка дуже помилилася чи прибрехалася і через те дуже стурбована, навіть стеряна. Ноги їй підігнулися, голова схилилася, спина трохи скрючилась, подібно французькому б ( ∫), тільки дуже витягнутому.
Подібно постаті Винниченка тоді, коли він довідався, що треба було орієнтуватися на большевиків, коли він орієнтувався на меншовиків, коли він побачив, що пошився (скидаю свого жовто – блакитно колірового студентського кашкета, низько кланяюсь і прошу вибачення) у дурні… і сам себе почав стьобати як відома гоголівська удовиця» (1).
Критикує він і тих політичних діячів, які піддалися спокусі розтрати державних коштів, називає їх «державними котами».
«Кіт державний призначається, щоб урядувати в державі, але найбільше він улюбляє злизувати вершки з ріжних смачних річей, які тільки знайдуться в державі й не втечуть від його ласого язика» (2).
Павло Чижевський про власність і працю як основу незалежності
Увірвавшись ще молодим юнаком в українське політичне, національне й культуро творче річище, Павло Чижевський віддано служив справі національного й економічного визволення українців. Запорукою свободи, незалежності й успіху вважав «силу власности». Бо саме власність убезпечує людину від залежності, надає широкі можливості для культурного розвитку й спонукає до широкого пізнання світу та закономірностей його розвитку. Але наявність власності сама по собі не приносить успіху, а лише постійна й наполеглива праця дає людині задоволення від здійснюваного й наснагу до новизни, що в сукупності й веде до успіху.
Сам Павло Чижевський був успішною людиною, мав чудову родину: дружину, чотирьох дітей; але не хотів жити в чужій країні, за її правилами й настановами. Державі, яка упокорила його рідний край й визискувала його природні багатства, залишаючи людей бідними й упослідженими.
У статті «Україна і Москва» він писав:
«Україна, як і більша частина інородницьких частин, які входили до складу колишньої Російської імперії, слугували тільки предметом експлуатації й імперіалістичних жадань пануючого московського племені» (3).
І ось із цими «імперіалістичними жаданнями» й боровся Павло Іванович тими способами, які йому були доступні й можливі до реалізації.
Місцеве самоврядування як фундамент міцної держави
Найважливішими проблемами, які могли б посприяти підвищенню життєвого рівня населення він вважав:
- створення кооперативів, завдяки чому стала можливою з одного боку співпраця людей, а з іншого, - кооперативний рух створював економічне підґрунтя для розвитку освіти й культури
- наділення селян землею
- впровадження системи самоуправління, яка формувалася б від найменшого села й до центру
Таку систему управління він називав федералістичною.
Спеціально роз’яснював: «Федералістичною не в змислі бажання чи потреби федералізуватися з Московщиною, Польщею, або іншою якою державою, а в змислі федералізації внутрішнього життя самої української Держави» (4).
Вважав, що міцною може буде не та держава, де все централізовано й зосереджено в руках незначного числа малознаних людьми осіб, а «на широкому місцевому самоврядуванні». І в цих уявленнях про державний устрій він якраз і був прибічником Михайла Драгоманова, з яким познайомився ще в юності. В праці «Основи української державности» він ретельно описав як мало б працювати самоврядування в українській державі й за зразок брав «земські установи», які стали на Лівобережній Україні своєрідним і оригінальним управлінським явищем.
Павло Чижевський про подолання розриву між містом і селом для єдності України
Роздумує він й над питанням про ставлення меншостей до українського руху.
«О скільки можна покладатися на українські меншости в процесі будування української держави – не можна з певністю сказати, бо енергійну отверту боротьбу за українське відродження провадили до цього часу тільки Українці» (5).
За його уявленнями майбутня Україна мала б складатися як конфедерація різних населених одиниць.
«Насамперед повинно було б знищить принципіяльну ріжницю між містом, містечком і сільською громадою, які б великі чи маленькі вони не були» (6).
Як відомо, російські більшовики заклали міну уповільненої дії – різницю між містом і селом не лише вкорінили на економічному й соціальному ґрунті, а й утвердили в свідомості людей наративи «вищості міської культури й недолугості сільської», домінанти російської мови – мови міста й української – упослідженої сільської.
Селянство як рушійна сила української нації
На відміну від інших тогочасних політичних діячів, які описували українське селянство як несвідоме, малокультурне, Павло Чижевський став поодиноким політичним діячем, який дав виключно оригінальне й історично підтверджене визначення ролі українського селянства як такого.
«Селяне були у всі часи, і майже скрізь, верствою громадянства, найбільш придатного до державного будівництва. І це цілком зрозуміло, бо ґрунтом для існування держави є земля, територія; нема землі – нема й не може бути держави» (7).
Про інші верстви населення він наголошує, що вони «не так міцно прив’язані до місцевости чи до землі, а через те не так міцно пов’язані з державою».
Роздумуючи про історичні умови, які склалися на селі між великим власником і селянином, він влучно робить висновок: «Коли селянин не почуває, що земля приватного власника була пограбована у його, селянина, - коли приватна земельна власність не досягає розмірів величезних латифундій, - спільна праця коло державного будівництва є можливою і навіть корисною» (8).
Роздумує він і про «національну свідомість селянина». «Свідомість широка, ота єдність і національна і економічна, і політична, захопила все наше селянство! І за те ми повинні бути вдячні почасти «московським большевикам», почасти нашій дрібній інтелігенції».
І далі Павло Іванович детально пояснює свій висновок: «Українською кров'ю укріплено свідомість українського селянина; українською кровю сцементовано почуття економічної, політичної і національної єдности: економічної – бо селянин впізнав спільність своїх економічних інтересів, політичної, – бо він наочно побачив, що тільки міцна політична організація дасть змогу йому одбитися від чужинців й захистить від них добро своє й життя; національної, – бо він наочно пізнав свою окремішність» (9).
Павло Чижевський: надія на селянство й трагедія українського народу
І навіть тоді, коли вже було зрозуміло, що Україна окупована російськими більшовиками, УНР програла у військовому протистоянні, він сподівався, що доля незалежної України буде залежати від українського селянства – «як воно схоче, так і буде». Й так воно й сталося. Саме українське селянство Наддніпрянщини найдовше чинило опір московській сваволі, й за те його найдужче покарано – голодоморами. Голод у 1921 році, але то була лише прелюдія до найжахливішого злочину - Голодомору 1932 - 1933 років.
Але про те Павло Чижевський уже не дізнається, як і про те, що його кохана дружина, ота, колись юна й віддана дівчина з сумними очима, яка поїхала разом із ним у Сибір, Софія, теж помре в ті страшні часи. І навіть могили не залишиться, бо тоді хоронили у спільних ямах. А в Полтавському архіві не залишиться й записів про смерть тих страждальців. Більшовицькі варвари зруйнують і той Хрестовоздвиженський собор у с.Підставки, Гадяцького повіту (зараз Роменського району, Сумської області - ред.), в якому 17 січня 1882 року вінчалися Павло і Софія.
Це був один із найвеличніших соборів у всій окрузі. Він мав 12 куполів. Найбільший дзвін важив 105 пудів. У 1936 році собор був дощенту зруйнований совєтською владою, а все церковне майно розграбоване. Але про те злодійство ні Софія, ні Павло вже не могли дізнатися. Із-за далеких світів їхні душі спостерігали за тим, які злочини чинилися «на їхній, не своїй землі».
Анонс
Незабаром вийде друком книга Валентини Піскун «Павло Чижевський. На службі громади, з вірою в Україну». (Київ: ТОВ «Видавництво «Кліо», 2024. 160 с.), де можна буде детальніше дізнатися про життєвий шлях Павла Івановича Чижевського, його родину й винаходи.
Джерела:
- Ціпківець, Інтеграл, «Воля», 1920, т.2, ч.2, с.87
- Ціпківець, Державні коти. «Воля», 1920, т.2, ч.2, с.174.
- П.Чижевський, Україна і Москва. ЦДАВО України, ф.3877, оп.І, спр.19, арк.2.
- Чижевський П. Основи української державности. Відень-Київ, Вид-во «Наша воля», 1921. С. 4.
- , с. 24
- , с. 28
- Там само. С.14
- Там само. С.16
- П. Чижевський, Основи української державности, с.20.
Довідково:
1.У Гадячі вулицю Паризької Комуни переназвали на честь родини Чижевських.
2.У селі Ціпки на фасаді будівлі місцевої бібліотеки відкрили меморіальну дошку міністру фінансів Української Народної Республіки (УНР) Павлові Чижевському та його синам-офіцерам Армії УНР Григорію і Миколі.
Відеоподкаст:
