Петро Гузь - кобзар із Лютеньки

Гузь Петро Іванович, народився 19 ( 7). 10. 1895 року у селі Лютенці Гадяцького повіту. Бандурист , автор дум і пісень. Походив із селянської родини У віці трьох років втратив зір унаслідок хвороби. З п`ятнадцятирічного віку навчався в кобзаряМ. Кравченка. Грав на ярмарках і весіллях, виконував українські народні думи зі старого кобзарського репертуару. Учасник Миргородської капели бандуристів,з  якою мандрував Україною, друг багатьох миргородських кобзарів. Бував у Миргороді у О. Сластьона, Їздив із концертами на Харківщину, Чернігівщину, Кубань.

Автор і виконавець «Думи про Христового», у якій ішлося про трагічні події – спалення села Лютеньки, батьківщини повстанського отамана Леонтія Христового та самого Петра Гузя. Виконував пісню «Розмова Шевченка з дубом» на слова миргородського поета Якова Доленка. Автор пісень «Ночі темної», «Про героїв, що полягли за свободу», «Про Лютеньку та Христового». Остання пісня була заборонена радянською владою., тому ніде не публікувалася. ЇЇ фрагменти подає Іван Чайка в документальному романі «Дзвони над Лютенькою»:

Із города, із Зінькова військо наступало,

І на це село Лютеньку вся вина лягала.

І так його обступали трьома сторонами,

Четвертою сам Христовий стояв з козаками.

Загін їде, не минає, він січе, рубає,

І на це село Лютеньку дуже налагає…

Через хутір на ліс темний там лежить дорога,

Біжать люди без перерви у гай якомога.

Загорілася Лютенька, горить і палає,

А жителів у Лютеньці нікого немає.

Усі жителі лютенські під Сарами скрились,

Вісімсот дворів згоріло, пішов дим за хмари,

І не треба тій Лютеньці і страшної кари.

І не треба тій Лютеньці і страшного суду.

Тут немало й так пропало невинного люду…

П, Гузь співав також пісню про голод «НІ зернини, ні макухи». Популярними були його сатиричні й гумористичні та гумористичні пісні. Кобзарював протягом сорока літ. 1939 р. – учасник республіканської наради народних співців. Помер П. Гузь 2 травня 1959 року.