Підполковник Віталій Козер – взірець мужності й честі

Так не буває…

Такі не йдуть, залишаючи порожнечу тим, кого любили понад життя, залишаючи купу мрій і планів холодними сиротами на погибель, залишаючи побратимів без свого міцного плеча і характеру, залишаючи свою боротьбу, не поставивши залізної крапки в кінці.

Такі не йдуть, залишаючи за собою на цій землі пустку.

Тому Ви залишили замість себе свою любов, тепло, світло, жарти, мрії, плани, думки і поради, ціни яким не було і не буде, як немає ціни спогадам про Ваші очі, в яких грілося саме життя. Ви залишили як приклад своє унікальне вміння переймати від людей найкраще і плекати в собі, як небесний дар, вчитися все життя, зростаючи над собою вчорашнім, і при цьому навчати інших.

Ви залишили це тим, хто любив Вас і вчився у Вас жити, любити і боротися так, щоб ця боротьба завершилась помстою і перемогою.

Ви залишили спогади про себе, як живу воду. Вони перетікатимуть із дня в день, підживлюючи сенсами кожну подію і мить, даючи людям, як спраглим в пустелі, спасенний ковток у вигляді Ваших слів, порад і настанов, стимулів і мотивацій для руху вперед і стійкості до останнього. З Ваших світлин в душу кожного дивитимуться честь, сумління, вірність, справедливість, патріотизм і титанічна сила духу. Ви залишили так багато для того, щоб боротьба не була марною і переможну залізну крапку в кінці поставили Ваші побратими.

Спочивайте, пане підполковнику, хоча знаю, що не втомилися, бо були людиною неземної сили духу, особистістю, велич якої не може просто зникнути. Та, очевидно, коло Бога вже надто багато тих, хто Вас любив і поважав за життя, вони зачекалися. Ідіть до них! Там «гаї шумлять» – тож слухайте, «хмарки біжать» – милуйтеся і любуйтеся, нехай Ваша гаряча душа знайде мир і спокій, яких не мала на землі.

Світла Вам пам'ять, Віталію Івановичу!

Честь, пане підполковнику!