- 347
- 347
Поліна Дем'янець: вчителька, яка врятувалася із концтабору «Аушвіц»
Учителька, яка врятувалася із пекла на землі
Насилля проявляється по-різному. Сьогоднішня війна демонструє, що зло стає міцнішим і людство, на жаль, не засвоїло попередніх уроків історії. Жага чужих територій, знищення собі подібних заради домінування однієї нації над іншою – за цим стоять криваві лідери. Заради власних амбіцій вони готові забрати мільйони життів, бо вважають себе розпорядниками чужих душ. Задовго до початку Другої світової війни пропагувалася ідея, що одна нація вища за іншу, не важливо, хто є меншовартісним: євреї, цигани, словʼяни – головне, щоб німецька нація була домінуючою. Недарма нині путіна порівнюють з гітлером. Російська держава ще до повномасштабного вторгнення вела активну пропаганду, яка була спрямована на приниження українського народу: образливі прізвиська, насмішки, знецінювання. Це зачіпало. Але ми мовчали. І як виявилося, історія не пробачає цих помилок…
Із давніх-давен нашим предкам доводилося відстоювати своє право на життя у протиборстві з тими, хто намагався це право відібрати. Тому тема дослідження історії рідного краю є завжди актуальною і важливою. Ми намагаємося дізнатися більше про людей, які проживали з нами поруч.
Тривалий час у Римарівській школі працювала вчителька, яка пройшла жахи німецьких концтаборів. Вистояла, не зламалася. Ми вирішили дізнатися більше про її життя. Ця стаття є нагадуванням суспільству про злочини проти людяності, про мільйони невинно загублених життів, а також способом збереження пам’яті про людей, які жили серед нас. Завдяки історії людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою.
Поліна Степанівна Дем’янець народилася у селі Бірки Синівського району Сумської області у сім’ї селянина-середняка. Наприкінці 30-х років ХХ століття сім’я переїхала до Римарівки Гадяцького району. Дівчина навчалася у Гадяцькому педагогічному технікумі, працювала вчителькою молодших класів у селі Сари, а з 1937 по 1940 рр. – у Броварках Гадяцького району.
Історія виживання Поліни Дем’янець у концтаборі «Аушвіц»
Друга світова застала Поліну Степанівну вдома. 27 вересня 1941 року в село ввійшли гітлерівські війська. 72 людини відразу було вивезено до Німеччини на примусові роботи. Серед них і 24-літня Поліна. В архівній довідці ДАПО (Державний архів Полтавської області – ред.) від 25 вересня 2001 року значиться, що 12 квітня 1943 року Дем’янець Поліна Степанівна була примусово вивезена до Німеччини, де працювала у місті Гальберштат у господарстві Бауера. Але через 3 місяці змогла втекти, її затримали і посадили до в’язниці міста Гляйвіц, що у Польщі. З 22 вересня 1943 року вона утримувалася у концтаборі міста Аушвіц (Освенцім). Особистий номер ув’язненої – 62597. Звільнена 9 травня 1945 року. За скупими фразами криється трагедія і розпач, горе і зневіра. Як їй вдалося вижити?!
У своїй автобіографії Поліна Степанівна розповідає, що 14 жовтня 1944 року групу людей у кількості 500 осіб перевезли з концтабору Аушвіц у Німеччину до концтабору у місті Хемніц, де вона пробула до 14 квітня 1945 року; далі транспортували у Чехію, до концтабору у місті Тепліц. 9 травня 1945 року полонені були звільнені радянськими військами. У вересні 1945 року Поліна змогла повернутися до Римарівки. Спочатку жінка працювала у колгоспі, а потім секретаркою у Римарівській школі. Згодом – вчителькою початкових класів. Так було до 1972 року.
На лист до Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцимі надійшла така відповідь від 29 жовтня 2001 року:
«У відповідь на лист Державний музей Аушвіц-Біркенау в Освенцимі повідомляє, що в частково збережених справах архіву Аушвіц такі дані про згаданого нижче в’язня Аушвіца К.Т. номером 62597 позначена жінка-в’язень (ім’я відсутнє), доставлена колективним транспортом до КТ Освенцим 17 вересня 1943 року. Останній запис у файлах 18 вересня 1944 року КТ Аушвіц II-Біркенау: інших даних про вищезазначених немає. Основа інформації: пронумеровані списки транспортів, що прибули до КТ Освенцим, файли Інституту гігієни СС».
Спогади доньки: що залишив у пам’яті матері концтабір «Аушвіц»
Донька Поліни Степанівни, Ніна Григорівна Статива, згадує:
«Маму часто запрошували на зустрічі в школи для того, щоб вона розповідала про Освенцім, табірне життя, але те все я не могла слухати, дуже важко було… Пам’ятаю лише уривки з розповіді про те, як кожного дня їх муштрували біля бараків, гнали на роботу, годували гнилими овочами, бруквою. Також я запам’ятала одну історію, коли ранком мама прокинулися, а сусідка, яка спала біля неї, не встає. Мама почала її будити: «Пані, вставайте…». Але жінка була вже мертвою.
Мені мама порадила прочитати книгу Антона Хижняка «Тамара», бо в ній писали про те, що пройшла вона…Коли мама у 1945 р. повернулася до Римарівки, її вага становила 42 кг».
Після закінчення війни Поліна Степанівна Дем’янець вийшла заміж за місцевого жителя, змінила прізвище на Левун, народила чотирьох дітей. У 1972 році вийшла на пенсію та разом із сім’єю переїхала до Гадяча, де і проживала до самої смерті. Померла 28 грудня 2004 року.
Поліна Степанівна пройшла нелегкий життєвий шлях, дивом врятувалася з концентраційного табору Аушвіц, у якому було загублено 1,1 млн людей, і це не остаточна цифра жертв, невинно загублених життів. Ми не забули, ми пам’ятаємо!
Ми називаємо твоє ім’я – Поліно!
