- 712
- 712
Портрет нашої землі: український пейзаж набуває нових сенсів
Український пейзаж, нова реальність: вплив війни на сприйняття рідної землі
Війна незримо присутня в багатьох ландшафтах по світу, варто лише заглибитись.
Памʼять про наслідки цієї війни земля України зберігатиме навіть коли інші покоління ходитимуть нею. Через втрати територій з 2014 року, а також чисельні руйнування, які зазнає природа, пейзаж набуває нового значення та впливає на формування української ідентичності. Сучасні митці у своїх творах та дослідженнях фіксують цю реальність, та водночас їхній погляд виходить за межі сьогодення.
Наприкінці липня з луків Псла біля Гадяча було видно стовп диму, що здіймався зі сторони Сумської області, за Броварками. Ідилічний український пейзаж із соковитим зеленими травами, різнобарв’ям квітів та буцолами, був зруйнованим тривожною чорнотою, що закривала небо над горизонтом. Війна проникає всюди та формує нову оптику повсякдення, трансформуючи і наше сприйняття пейзажу. Коли ми знаємо, що за горизонтом, видно це чи ні, тривають бої, накочує перманентний неспокій.
Проте цей неспокій порушує старий порядок сприйняття і трансформує наше відчуття рідної землі, ґрунту, який набуває нового значення і цінності, тому сьогодні митці осмислюють цей процес. Особливо гостро ця тема відгукується у тих, хто є вимушеним переселенцем/переселенкою, чий рідний край на сьогодні залишається окупованим або місцем бойових дій.
У часи війни пейзаж, як жанр, набуває нового значення в українському мистецтві: передає внутрішній стан, свідчить про злочини, зберігає памʼять про біль, дає надію на продовження життя попри все. Ще у 2014 році в київському «Мистецькому арсеналі» відбулася масштабна виставка “Український пейзаж”, підкресливши те, що цей жанр є важливим інструментом самоусвідомлення нації, її ціннісного вибору та пошуку ідентичності.
Серія Олексія Сая «Розбомблені» як відображення зраненої землі
Протягом останніх десяти років митці плідно працювали над створеннями робіт, які стосуються землі, в різних медіа: фотографія, скульптура, живопис, інсталяція, перформанс тощо. Олексій Сай у серії “Розбомблені” створює зображення ландшафтів східної України зі слідами війни - кратерами від вибухів, - яку розпочав ще у 2014-му у відповідь на перші вторгнення та окупацію. Художник використовує інструмент - болгарки, дрелі та абразиву, щоб перетворити свої попередні роботи у фактурні мапи руйнувань, що зберігають лише натяк на територію. Візерунок, утворений насильницьким жестом ворога на землі, автор повторює методом деструкції у своїх творах. Цей вигляд зраненої землі, зафіксований митцем, надовго врізається в пам'ять.
Антон Саєнко створив шар із землі з Грязного
Антон Саєнко відзняв пейзажі рідного села Грязне на Сумщині, що в кількох кілометрах від кордону з Росією. Фотографії, відзняті восени, передають стан невизначеності, чи навіть небезпеки, яка прийде зі Сходу із початком повномасштабного вторгнення. Краєвид огорнутий густим туманом, де-не-де видніються руїни, які залишились після розпаду радянського союзу, а додолу гнуться важким гіллям дерева.
Лише широке поле маслянистого чорнозему лежить оголене після збору врожаю, даючи відчуття опори у цьому напівефимерному світі. Автор повертається до своїх витоків, до ґрунту, на якому зростав. Із цієї ж землі, з Грязного, художник створює об’єкт: невеликого розміру шар, який всередині має тріщину. Лише зазирнувши туди можна побачити портрет цієї землі.
Жанна Кадирова з проєктом «Паляниця» зібрала понад 7 мільйонів гривень для ЗСУ
З початком повномасштабного вторгнення до села Берегово на Закарпатті перебралася Жанна Кадирова. З річкових каменів вона створила об'єкти, що імітують форму традиційного українського хліба як то «український житній» чи «кирпичик». Коли художниця розкладає свої твори на столі, то важко відрізнити - то камінь, чи справжній хліб.
Проєкт має назву "Паляниця”, що стало кодовим словом аби відрізнити «свого» від «чужого». Мені пригадується фільм українського авангардного кінематографу «Хліб», режисера Миколи Шпиковського, який він створив на Київській кіностудії ВУФКУ у 1929 році, цензурованому радянською владою та забороненому на довгі десятиліття через правдиву репрезентацію зубожілого села тих часів. За межами Української РСР «Хліб» навіть не пустили в прокат, тож проєкт Жанни Кадирової, який за останні роки об'їздив світ від Токіо до Маямі, є потужним повідомленням світу про події, які відбуваються сьогодні в Україні.
Весною 2022 художниця почала працювати з гуманітарною місією - як і багато інших митців, вона збирає кошти для військових з продажу своїх робіт, та на сьогодні передала на ЗСУ вже понад сім мільйонів гривень.
«Сталий костюм окупанта» Анни Звягінцевої як жест піклування про рідну землю
Художниця Анна Звягінцева у 2022 році створила «Сталий костюм окупанта» – майже прозоре вбрання, повністю створений із органічних матеріалів, який містить насіння різноманітних рослин. На таку ідею надихнуло відео із жінкою, яка у перші дні війни кричала російському солдату, щоб той поклав собі насіння у кишені, адже він, непроханий гість, загине тут. Своєю роботою художниця робить жест піклування про землю та опроявлює місце, яке відведене тим, хто прийшов знищувати життя.
Алевтина Кахідзе завдяки насінню вибудовує звʼязок між українцями
Алевтина Кахідзе також працює із насінням у своїй творчості вже багато років. Вона передавала його своїй матері на окуповану територію в Жданівку, та зробила у 2020 році перформанс “Насіння України”, коли на пропускному пункті обмінювала українське насіння на історії, фото або пораду від місцевих жителів, які не залишили свої домівки після окупації. Таким чином художниця продовжувала вибудовувати звʼязок між українцями, які через війну опинились в різних умовах.
Катерина Алійник в серії медично-політичних фантазій про Луганщину через мутації пояснює процес окупації
Втрата рідного дому в Луганську підштовхнула художницю Катерину Алійник до того, щоб вона почала працювати зі спогадами про рідний край і створила серію медично-політичних фантазій про регіон — живописні полотна, які зображують місцевий ґрунт у розрізі, відкриваючи погляду мутації рослин під землею. Чим довше території східної України залишаться в окупації, тим більш впізнаваним стає рідний пейзаж - зникаються знайомі місця, тож уява домальовує те, що ця земля може приховувати, зберігати або навіть виношувати в собі, наче вагітна, там де ніхто не бачить.
«Портрет мого ґрунту» – 22 кольорові графіки Бориса Кашапова в перший місяць повномасштабної війни
Серію із 22 кольорових графік «Портрет мого ґрунту» у перший місяць повномасштабної війни створив Борис Кашапов. Його особисті відчуття, спогади, сни та образи з медіа про Україну, яку охопила війна, змішувались. Хаотична абстрактна графіка містить портрети й тіла, які назавжди стануть ґрунтом для нового життя. Кашапов працює над кольоровими пейзажами, адже війна - це складна реальність, яка має багато кольорів та відтінків. Вперше ця серія була показана у діалозі із роботами Леся Лозовського (1900-1922) як діалог не лише між двома митцями, на життя і творчість яких вплинув імперіалістичний режим з Москви, але й двома епохами з кроком у 100 років, коли Україна бореться за незалежність. Україна має справу з колоніальною Росією вже понад чотири століття.
Як зображення можуть маніпулювати реальністю: Лада Наконечна поєднує документальні фотографії з власними малюнками
Лада Наконечна досліджує знайдені в Інтернеті зображення, які репрезентують російсько-українську війну. Часто там тиражуються знімки саме ландшафтів, які стали місцем боротьби чи влучання, тож пейзажі складаються з руйнувань, понівечених людських тіл або ж цілком випаленої землі, а кучеряві хмари на них - більше не атмосферне явище, а наслідки вибухів “розумних” бомб. Аби глибше проаналізувати пейзаж та вплив таких зображень на сприйняття суспільства війни, художниця обробляє документальні фотографії поєднуючи їх зі своїми малюнками - вона видаляє або додає деталі, розмальовуючи фрагменти, змінюючи їхню реалістичність та репрезентативність війни як такої. Своїми роботами, підкреслюючи або ігноруючи певні деталі, вона акцентує на тому, що зображення можуть маніпулювати реальністю, отже і впливати на сприйняття війни та рішення, які приймаються.
Український пейзаж: відновлення після війни та збереження зв'язку з рідною землею
Український пейзаж ще довго зберігатиме сліди війни, перетворюючи їх на майже невидиму присутність, а масштабні наслідки для екології та біорізноманіття потребуватимуть довгих років відновлення. Земля має потужну силу до регенерації, але вона потребуватиме піклування від тих, хто на ній житиме. Колись тут не буде чутно сирен та вибухів, ми вслухатимемось у тремтіння листя на вітру, хвилюючий потік води, дзвінкий переспів пташок та дивитимось у горизонт, який більше не нестиме в собі загрози.
«Спадок, який передала моя бабуся Євдокія Василівна Придибайло, є глибинна любов до землі. Тому я усвідомлюю її біль від втрати, коли через війну вона мусила вперше в своєму житті на схилі літ покинути Україну, та повернутись вже для того, щоб возз'єднатись із нею власним тілом і стати твердим ґрунтом для нащадків. У День 33-ї Незалежності України цей текст присвячується українцям, які були відірвані від свого ґрунту, але зберігають із ним звʼязок всередині себе. Придибайло Дар'я», – Придибайло Дар'я .
Фейсбук сторінка мистецтвознавиці, кураторки, засновниці Art Matters Ukraine Дар'ї Придибайло.
