- 297
- 297
Релігійна битва православних церков за українську душу
Закон про заборону релігійних організацій, пов’язаних з державами, що ведуть збройну агресію проти України та його влив на діяльність православних громад
Серпень 2024 року став переломним моментом в історії релігійного життя України. Після кількох місяців гарячих дебатів, Верховна Рада ухвалила закон про заборону діяльності релігійних організацій, пов’язаних з державами, що ведуть збройну агресію проти України. Цей закон, що вочевидь націлений на Українську Православну Церкву Московського Патріархату (УПЦ МП), підтримали 265 депутатів, і президент Володимир Зеленський вже його підписав. Попри те, що УПЦ МП заявила про розрив з Московським Патріархатом ще у 2022 році, багато українців залишаються скептично налаштованими щодо щирості цього кроку. Крім того, розслідування СБУ виявили численні факти співпраці деяких священнослужителів цієї церкви з російськими окупантами. Понад сто священників було звинувачено у воєнних злочинах, що лише посилило недовіру до цієї організації.
Цей новий закон став відображенням загального суспільного настрою: 82% українців не довіряють УПЦ МП, а 60% - підтримують її заборону. Однак, критики законопроєкту, зокрема адвокати УПЦ МП, називають його таким, «що грубо порушує релігійну свободу» і обіцяють боротися проти нього в судах, навіть звертаючись до міжнародних інстанцій.
Початок релігійної битви: відлуння старих зв’язків
Ставлення до УПЦ МП як до «агента» москви має глибоке коріння. Хоча керівництво цієї церкви намагалося дистанціюватися від Росії, підґрунтя її зв’язків з РПЦ, включаючи збереження канонічного підпорядкування, залишалося незмінним. Рішення Верховної Ради заборонити релігійні організації, що мають зв’язки з Москвою, стало відгуком на широке громадське занепокоєння і політичні ризики, що випливають із цієї ситуації.
Вплив на громади: розкол чи об’єднання?
Законопроєкт розділив суспільство і релігійні громади. УПЦ МП, яка залишалася найбільшою православною організацією в Україні, опинилася перед загрозою зникнення або трансформації. Церква стоїть перед вибором: повністю розірвати зв’язки з Москвою або зникнути. Цей процес може розколоти церкву зсередини, але також може призвести до об’єднання з іншими православними громадами України.
Початок релігійної битви: відлуння століть
Боротьба за незалежність української церкви почалася задовго до нинішніх подій. У період розпаду Київської Русі церковні зв’язки поступово зміщувалися до Москви, і після створення Московського Патріархату у 1589 році, українські землі опинилися під його впливом. Однак, прагнення до незалежності залишалося сильним і з роками воно лише зростало. Кульмінацією цього процесу стали події 1992 року, коли патріарх Філарет ініціював створення Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) — організації, яка в односторонньому порядку проголосила свою незалежність від Москви. Однак лише у 2019 році Вселенський Патріарх Варфоломій офіційно визнав автокефалію Православної Церкви України (ПЦУ), яка об’єдналася з УПЦ КП та іншими незалежними українськими православними громадами.
Заклик до єдності: голос розуму
На тлі нового законодавства, яке загрожує існуванню УПЦ МП, настоятель ПЦУ, митрополит Епіфаній, виступив зі зверненням до митрополита Онуфрія, очільника УПЦ МП. Єпіфаній закликав до об’єднання всіх українських православних в єдину помісну церкву, яка не буде залежати від Москви. Він наголосив, що час остаточно розірвати всі зв’язки з агресором і об’єднатися на засадах української незалежності та духовної свободи. Єпіфаній також підкреслив, що таке об’єднання є не лише можливістю для відродження духовного життя в Україні, а й важливим кроком до національної єдності у часи війни.
Суд над минулим: як релігійна ідентичність формує майбутнє України
У контексті нових викликів релігійна ідентичність стає важливою частиною української державності. Закон про заборону УПЦ МП можна розглядати як один із кроків у боротьбі за незалежність не лише політичну, але й духовну. Цей конфлікт має коріння у століттях історії й впливає на те, якою буде Україна в майбутньому — об’єднаною на основі національних цінностей або розділеною релігійними суперечностями.
Релігійна ситуація на Полтавщині
Полтавщина, є важливим регіоном України з багатою релігійною та історичною спадщиною. Протягом століть цей край був осередком православного християнства, що формувало духовне життя людей, що тут проживають. Однак сучасна релігійна ситуація, як і в інших регіонах України, є складною і неоднозначною, з огляду на загальну тенденцію до розділення та боротьбу за церковну незалежність.
За даними обласного управління культури та туризму, на Полтавщині зареєстровано близько 900 релігійних громад, з яких переважна частина належать до православних церков. На території області діють громади як Православної Церкви України (ПЦУ), так і Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП). З моменту отримання ПЦУ томосу про автокефалію у 2019 році, частина релігійних громад Полтавщини перейшла до новоствореної церкви, проте значна кількість залишилася вірною УПЦ МП.
У 2023 році, за даними регіонального відділення Державної служби з етнополітики та свободи совісті, близько 40% православних громад області перейшли під юрисдикцію ПЦУ. Більшість громад УПЦ МП зберігає свою лояльність до Московського Патріархату, хоча в умовах війни й зростаючої недовіри до росії, частина парафіян починає вагатися у своїй приналежності.
Гадяччина: осередок духовного життя
Гадяччина має особливе місце в історії української церкви. У нашому регіоні зосереджені одні з найстаріших православних храмів, зокрема у Веприку Успенська (1821 р.) і Свято-Миколаївська (1823 р.)
За офіційними даними на Гадяччині діє близько 70 релігійних громад, з яких 45 - належать до УПЦ МП, а 25 — до ПЦУ. Ситуація в регіоні залишається напруженою, оскільки триває процес переходу громад до ПЦУ, що викликає спротив серед частини місцевих парафіян та духовенства.
Вплив війни та нових законів
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело до серйозних змін у релігійній ситуації на Полтавщині та Гадяччині. Прийняття нового закону про заборону УПЦ МП може суттєво змінити релігійну карту регіону. Зростаючий тиск на УПЦ МП, зокрема арешти священнослужителів та вилучення церковного майна, спонукає частину громад до перегляду своїх позицій та можливого переходу до ПЦУ.
Попри це, прихильність до УПЦ МП залишається суттєвою серед значної частини населення, особливо в сільських громадах, де традиційно зберігаються консервативні релігійні настрої. Перехід громад до ПЦУ йде поступово і супроводжується інтенсивними дискусіями, що часто виходять за межі релігійного контексту, торкаючись питань національної ідентичності та державної безпеки.
Таким чином, релігійна ситуація на Полтавщині та Гадяччині залишається динамічною, і майбутнє розподілу православних громад залежить від політичних рішень, громадської думки та дій самих релігійних лідерів.
Законопроєкт, що забороняє діяльність УПЦ МП кидає безліч викликів для українського суспільства. Він може стати інструментом для консолідації нації або ж спричинити нові релігійні конфлікти. У будь- якому випадку, це рішення вже увійшло в історію як важливий етап у боротьбі України за свою духовну ідентичність і незалежність від будь-якого іноземного впливу.
Коли верстався матеріал
Делегація Вселенського патріархату напередодні Дня Незалежності зустрілася з настоятелем Української православної церкви московського патріархату митрополитом Онуфрієм. Це був перший офіційний і прямий контакт з 2018 року — моменту розриву спілкування.
Про це пише ВВС з посиланням на співрозмовників, пов'язаних як з УПЦ МП, так і з Вселенським патріархом. «Готовність до діалогу є. Головне її не нищити і показати свої добрі наміри», — запевнило джерело, близьке до Вселенського патріарха. Співрозмовник BBC каже, що зустріч відбулася вперше «у дуже братській атмосфері». Поки що факт зустрічі та початок розмови — це головний результат.
Відкрите звернення митрополита Епіфанія, настоятеля ПЦУ, до митрополита Онуфрія, очільника УПЦ МП.
