Ретроспектр: їх імена із сутінків віків знов виринають

Звернемо увагу на текст газети столітньої давнини зі звертанням до гадяцької громади:

За що ж це складалася всенародна шана пам’яті цьому «борцеві народному»?

До I російської Державної Думи від Гадяцького повіту поряд із дворянином Павлом Чижевським було обрано від хліборобів козака із Бірок Миколу Онацького, що за віком належав до наймолодших депутатів від України. Йому минуло 28 років. У своєму селі Онацький створив сільськогосподарське товариство, цікавився українськими газетами та часописами. Молодий депутат Держдуми, що народився у хліборобській стороні українських чорноземів, принципово обґрунтовував приватну власність на землю. Його лозунгом стали слова: «Земля має належати тому, хто її обробляє». Довірені Миколі Онацькому права відстоювати безкоштовну освіту для дітей, запровадження демократичного устрою, недоторканість особи він послідовно впроваджував у свої програмні дії. Бірківська громада козаків та селян підготувала йому програму вимог, за які він потім повинен дати звіт. Але гадяцька влада намагалася на кожному кроці ставити Миколі Онацькому перешкоди, навіть не включивши його у виборчі списки до II Держдуми.

Навесні 1907 року згасло молоде життя Миколи Степановича Онацького.

… Пройшло 10 років. Та його добре ім’я не підвладне часові. Волосне управління Бірок прагне гідно пошанувати вірного сина землі гадяцької узвичаєною поминальною пам’яттю.

Ще з давніх літ наш повіт був відомий великим кінним заводом М.Б.Гудовича. В оповістках дореволюційних номерів «Газети Гадяцького Земства» можна зустріти пропозиції торгового двору Кошового про наявність «сірої масті мерина» та продаж коней із сільськогосподарського товариства Красної Луки. Хутір Холодний Веприцького товариства славився чистокровними англійськими жеребцями із заводу князя Кочубея. А ось цікаве оповіщення такого змісту: «Агрономічний відділ Гадяцької Земської Управи повідомляє, що на 15 грудня 1917 року в с.Максимівці Краснолуцької волості, в маєтку П.А.Кривошеїна, призначені торги: на племінний молодняк, на робочих коней і на свиней». На торг пригонили коней та скот з усієї округи. До речі: на Гадяччині в економії Велецьких розводили шпанських овець. В «Газеті Гадяцького Земства» за 1913 рік знаходимо замітку під назвою «Выставка животных в местечке Рашевка». За добре утримання тварин, представлених на виставці, комісія, очолювана головою Земської Управи Ф.Мельниковим, відзначила Гаврила Черевка грошовою нагородою.

Привертають увагу оповістки, що неодноразово переходили із одного номера «Газети Гадяцького Земства» в інший. Ось їх зміст:

Паспортизація ініціалів поданого прізвища розшифровується так: Лукаш Данило Прокопович. Колись у Лукашевому, що поблизу села Біленченківка, жила сім’я Лукашів. Мудро ходили за плугом брати Данило та Василь, невтомно плекаючи кожну скибу чорнозему. Батьківське родове обійстя перейшло у спадок меншому синові Василеві. До 1917 року він мав 10 десятин землі, 8 дійних корів, пару коней. Один кінь призначався для виконання господарських робіт, другий – для виїзду в дорогу. Йому належав власний млин-вітрячок, що розправляв до неба крила і снував свою одвічну хліборобську думу. Та жорна революційного перевороту перемололи все по-своєму. Ось розповідь його внуки Коваленко Поліни Миколаївни: «Під час конфіскації майна у дідуся забрали молотарку в артіль «Червоний Жовтень». Від невмілої експлуатації вона часто виходила з ладу. Тоді приходили з проханням її полагодити. Доводилося задовольняти бажання влади, навіть не будучи членом артілі».

Василь Прокопович був високоморальною та глибоко віруючою людиною і терпляче йшов ремонтувати молотарку.

Пройшли роки. Та Поліна Коваленко тримає в пам’яті доказово точні дані про своїх працьовитих і чесних предків. Данило Прокопович, порівняно з меншим братом, мав міцніше матеріальне становище, був успішнішим господарем. Деякий прибуток давав йому сільськогосподарський круговорот, про що йде річ у поданих до газети оголошеннях. Знаходимо ім’я Данила Лукаша і в списку осіб, що вносили благодійні кошти для військових потреб того часу.

Через століття внуки Лукашів згадують своїх предків, а Михайло Кириченко увіковічив приватним виданням книги міцний корінь родоводу для грядущих поколінь.