Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 17 Квітня 2024 року
Ретроспектр: їх імена із сутінків віків знов виринають
Ретроспектр: їх імена із сутінків віків знов виринають

Ретроспектр: їх імена із сутінків віків знов виринають

Про стан початкової освіти нашого краю у 1917 році

Переглядаючи «Газету Гадяцького земства» за 1917 рік, не можна не помітити, як друковане видання того часу широко висвітлювало питання про стан початкової освіти нашого краю. А саме – про відкриття шкіл, про їхніх учителів, що були сіячами знань на вбогій ниві для простого люду. Дописи Лева Тестика, Григорія Бутовича, Михайла Слобідського, опубліковані на шпальтах газет столітньої давнини, ілюструють ставлення гадячан до шкільних проблем та перших культурних діячів, які несли в народ грамоту, освіту, прогрес.

Стан початкової освіти Гадяччини позначений відкриттям народних училищ та церковно-приходських шкіл, що часто розміщувалися в найманих будинках, невідповідних шкільним вимогам. Школи працювали у важких умовах. Так, на ранковому засіданні Гадяцьких повітових земських зборів 8 жовтня 1916 року Головою Управи П. Мельниковим було зачитане клопотання, подане законовчителем Яковом Сокологорським про збільшення оплати його виїздів у Лукашівське земське училище. Треба було подбати про асигнування для оплати найму приміщення, його опалення та забезпечення учнів необхідними підручниками. Погоджуючись із висновком бюджетної комісії, земські збори постановили: збільшити норми роз’їзних для законоучителя хутірського училища, оскільки Сокологорський має право на доплату цих виїздів до 6 копійок за версту.

А ось інше подання земські гласні відхилили. Це прохання міщанина Ф. М. Лукаша про збільшення плати за оренду наданого ним будинку, що винаймався для цього ж Лукашівського училища. А тепер щодо історії будинку. Він стояв над ставом у Рудиківській долині і належав на 1913 рік дворянину Михайлу Пантелеймоновичу Бутовичу. Згодом, перед більшовицьким переворотом 1917 року, його придбав Ф.М. Лукаш.

Якими ж першими зернами науки засівалась освітянська нива того часу? Які підручники могли знадобитися дітям для опанування шкільної грамоти? Ще в 1858 році учитель Гадяцького парафіяльного училища Куликов на базі власного досвіду склав «Арифметичні записки», була надрукована «Азбука по методу Золотова», видано «Прописи» Олександра Кониського.

Оглядаючи надбання минулих поколінь з історії освіти нашого краю, варто зіслатися на імена видатних світочів знань. Ось приклад: школа грамоти на хуторі Стешевщина (нині село Біленченківка), приписана до Успенської соборної парафії Гадяча, була відзначена інспектором народних шкіл як зразкова, що давала дітям пристойні знання. Школа мала власний добротний будинок, де навчалися 69 дітей (з них – 30 дівчаток). Через століття виринає прізвище вчителя зі шпальт «Газети Гадяцького земства», датованої 27 лютого 1917 року. Депутат Духовного відомства П. Храпков заявляє про «прекрасні відгуки щодо діяльності вчителя Потапенка». Заява Храпкова знайшла неабиякий резонанс серед земських гласних. Тоді в журналі вечірнього засідання Гадяцьких повітових земських зборів з’являється запис про одноголосну ухвалу – постанову: «Висловити подяку Потапенку за його віддане відношення до справи народної освіти» (до речі: це була пропозиція графа С. М. Капніста). До цього додавалася відповідна похвальна нагорода. Завдяки Арсентію Потапенку школа грамоти, в якій він працював, була переведена до статусу церковно-приходської, що мала явну перевагу в шкільній освіті того часу. На згаданому засіданні земські гласні надали згоду фінансово підтримати поступ елементарної грамоти для дітей селян та інших «нижчих верств населення, піклуючись, щоб діти не були неписьменними».

Післямова

З родових переказів збереглась така оповідь. Родина Потапенків жила в уславленій дубами Діброві, що колись лежала між Островерхівкою та Стешевщиною. Отримавши нагороду, учитель Арсентій Прохорович Потапенко на згадку своїм нащадкам зробив фотокарточку. В майбутньому з його пракореня сімейна нива щедро проросте учительським родоводом із добірною силою в пагоні. Десять нащадків великої педагогічної родини стануть вчителями. Стара ж світлина має свою пам’ять. Її зберегла правнука Арсентія Потапенка Галина Кирилівна Вовницька, якій волею долі судилося покликання – тридцять літ у Біленченківській школі сіяти мудрість і знання.

Автор статті

Стрічка звісток

Ковальов Віталій
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Пинчук Віталіна
Газета