Сарські кутки: Крутьки та їхні вулиці в історії села

Крутьки. Ця назва збереглася ще із далеких часів ХVІІ століття. Але я не буду згадувати історію. Хотілося б поговорити про вулиці або, як говорять саряни — кутки. Здебільшого кутки називали від прізвищ чи прізвиськ людей, які заселяли цю місцевість з самого початку. В тій частині Крутьок де проживала я, є Коломийцівка. До речі, на цій вулиці є двір — батьківщина мого діда Коломійця. Я налічила там три двори Коломійців.

Вулицю, яка простує у яр, називають Гусаків яр. Бо там проживають люди з прізвищем Гусак. А ще, на нашому краю є Базавлуківка. Тут я нарахувала аж дев'ять дворів Базавлуків. Зараз стало менше. Із Базавлуків найбільше зринає в пам'яті Роман Захарович Базавлук. На вигляд він був суворий і неговіркий. Моя бабуся говорила, що він працював «у правлінні». Малося на увазі правління колгоспу. Відзивалися люди про нього добрим словом. В повоєнний час допомагав вдовам піднімати дітей. Проживав з дружиною і сестрою.

Гармошка, перевдягання і сміх діда Романа: спогади з дитинства

Один епізод з дитинства часто згадую під новорічні свята.

В нашій компанії наш друг Вася навчився грати на гармошці. Ми говорили «чиргикати». Але п'ятикласник з гармошкою, погодьтеся, виглядав солідно. На Новий рік вирішили ми привітати Романа Захаровича. Тож, всією «чесною компанією» вирушили до хати діда. В хату нас впустили. Був вже вечір. Роман Захарович сидів край столу і читав газети, його дружина поралася біля печі, а сестра (хвороблива жіночка) лежала на печі. Я вже не пам'ятаю, що ми там приказували чи розказували, але Василько розтягнув міхи гармоні і грав «Яблучко» так, що аж упрів. Нас обдарували цукерками і дали по 20 копійок. На той час, це були великі гроші. Ми подякували і вийшли з хати.

І тут... Васю понесло:

На морозі перевдягання пройшло швидко. І ми знову посунули в хату.

Тепер уявіть картину: Вася рвав міхи, ми щось щебетали, дід дивився з під лоба і погладжував вуса, а баба з рогачем оторопіло дивилася на нас, а потім вигукнула:

Здається, з хати я вилетіла першою, за мною Вася з гармошкою і всі інші. Бігли по снігу гублячи галоші з валянок, а вслід нам лунав розкотистий сміх діда Романа. Вдома я не призналася про свої походеньки. А кожного разу, коли десь звіддаля бачила діда Романа, то ховалася, або обходила його десятою дорогою.