- 192
- 192
Сарський дзвін: між легендою та історичною правдою
З давніх-давен у Сарах побутує легенда про дзвін, який неначебто замулився у озері, де його поглинула лугова рінь. Дехто називає цей дзвін «монастирським» і намагається показати навіть конкретне місце того озера в урочищі Чернече. Що ж. Легенда є легендою. Для витвору усної народної творчості це типовий художній домисел, що не відзначається реалістичною документальністю змісту. Тому не потрібно в легенді відшукувати якихось неточностей або хибних тверджень. Тут доцільно звернутися до давнього церковного видання, де в описі досить чітко занотовані культові цінності Миколаївської церкви села Сари.
Сарський дзвін у історичних фактах
Без сумніву, це є прямий доказ, що дійсно був дзвін, відлитий у 1692 році. Достовірність цього інформаційного джерела з характерною рисою документа досить висока.
В лютому 1709 року поблизу Рашівки зазнав поразки шведський загін драгунів на чолі з Альбедилем, після чого Рашівку спалили, а за наказом Карла XII все навколо також мало піддатися вогню.
В той час шведами була спалена і сарська Миколаївська церква, а доля дзвону на сьогоднішній час невідома. Та виникає питання: де міг бути відлитий дзвін? Ця своєрідна галузь духовної культури, яка мала справу з міддю називалась людвісарством, і була досить поширена в ті часи Гадячі. Ось яскравий доказ.
На одному дзвоні значився такий напис: «За старанием его милости гетьмана Запорожского пана Ив. М. Брюховецького отливан сей звонъ у Гадячемъ року 1663 апр., 14.»
Подібні написи зустрічаються і на інших дзвонах як свідки того, що наш край вже тоді мав ливарне підприємництво, яке виготовляло металеві вироби. Зазначена дата виготовлення сарського дзвону наводить на думку: цілком ймовірно, що саме в тому проміжку часу він міг бути відлитий у Гадячі.
