Сергій Каташов. Частина 3: Педагогічний шлях у Гадячі

СЕРГІЙ КАТАШОВ. ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ. ЧАСТИНА 3: ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ МІСТА

З нагоди 150-ї річниці від Дня народження

Основним видом діяльності художника Каташова була викладацька. Їй він присвятив 46 років життя. Враховуючи майже півстолітній відтинок часу, за Каташовим можна частково вивчати історію гадяцької освіти і окремих навчальних закладів міста початку ХХ століття.

Історія освіти Гадяча крізь призму діяльності Сергія Каташова

 Початок кар'єри Сергія Каташова у Гадяцькому училищі

Від 1903 року 28-річний вчитель розпочинає викладацьку кар’єру у Гадяцькому міському училищі (на посаду введений із 1 жовтня). Навчання у Петербурзі він завершив у 1902-му, згідно із вказаною датою у випускному свідоцтві. Із розповіді родички Ірини Городко-Покровської виходить, що відразу після завершення навчання він вирушив до Дніпра, а потім до Гадяча. Як бачимо, один рік із життя художника десь губиться і поки не вдалося встановити де саме в цей час перебував Каташов.

Спочатку Сергій Іларіонович працює вчителем малювання у міському 4-класному училищі. Його було відкрито в далекому 1813 році як повітове, у 1901 році (за положенням 1872-го) перетворено у двокласне, а в 1903 – у чотирикласне. Загальна площа – 73 кв.саж., себто 155.7 м².

Розміщувався навчальний заклад у міському домі на Соборній площі і на його утримання відпускали з державної казни 3680 крб. 70 к., а зі спецкоштів – 715 крб.. Місто давало для забезпечення 385 та ще від повітового земства 500. Станом на 1908 рік в училищі було 119 учнів. До слова, їхня кількість хоч не стрімко, все ж із року в рік зростала. Плата за навчання складала 10 крб.

Пізніше цей освітній заклад буде перетворено у вище повітове училище. З 1911 року при ньому відкриють курси підготовки вчителів початкових класів, а з 1914 – у приміщенні надбудують другий поверх. Із 1919 року училище зватиметься трудовою школою ІІ ступеня.

Отже, тут працює молодий вчитель графічних мистецтв (за наймом) Сергій Іларіонович Каташов, з освітою художнього училища і званням позакласного художника та платнею 500 крб.

Вже за п’ять років, у 1908-му, у земській торговій школі під керівництвом Михайла Павловича Негеєвича, серед учителів віднаходжу те ж прізвище. Простежуючи джерела за наступні кілька років у обох навчальних закладах, бачу присутність вчителя малювання із незмінною картиною як за посадою, так і за окладом.

Педагогічні курси та перші роки у гімназії

1 липня 1910 року при Гадяцькому чотирикласному міському училищі починають діяти педагогічні курси. І тут, вже за три місяці після їхнього відкриття, а саме 4 жовтня, також починає працювати вчитель графічних мистецтв – наш березневий ювіляр. На утримання 35 майбутніх учителів виділяється 4 тисячі 300 карбованців. Навчання повністю безкоштовне. Каташов викладає живопис і скульптуру, отримуючи платню у розмірі 108 крб.

За рік, у 1911, у місті створено Гадяцьку чоловічу гімназію. Вона тимчасово розміщується на другому поверсі будинку Гадяцького земства. Загальна площа приміщення складала 131 ½ квадратних саженів (280.6 м²). Тут було два основних класи. На її утримання у ІІ половині 1911 року асигновано 7800 карбованців. Проте за навчання необхідно було заплатити. Внесок становив 50 крб. Незважаючи на це, вже у перший рік тут навчалося 85 учнів. Директором гімназії призначено Івана Івановича Петрова, а виконуючим обов’язки вчителя малювання і чистописання – Сергія Іларіоновича Каташова. У закладі він мав звання класного художника і був призначений вже від першого дня відкриття гімназії – 10 липня із жалуванням 340 крб.

Варто відмітити, що помічником класного наставника у цьому навчальному закладі значився Кіндрат Савич Дігтярьов, той, чий портрет напише Сергій Іларіонович у 1930-х рр. Учителі протягом довгих років працюватимуть на спільній освітянській ниві. Портрет іще одного колеги – викладача педагогічної школи М. С. Білоконя (1941), на жаль, так і лишився незакінченим. За свідченням двоюрідної сестри Марії Михайлівни Покровської, це одна з кращих портретних робіт Каташова.

Розквіт викладацької діяльності та матеріальний бік справи

Досліджуючи зайнятість художника, цікаво проаналізувати матеріальне і фінансове забезпечення навчальних закладів Гадяча, де він трудився протягом, як мінімум, десятка років.

Так, у 1911 і 1912-му роках, Сергій Іларіонович продовжує викладати у міському училищі як виконуючий обов’язки, а пізніше і як вчитель графічних мистецтв. На той час чотирикласне училище вже розташовується у власному приміщенні, кількість вихованців у ньому зростає до 154-х (порівняно із 119-ма у 1908 році). Відповідно і сума на його утримання збільшується до 5535 крб., хоч плата учнів і зосталася незмінною – 10 крб.

Протягом 8 років, від часу відкриття і до 1919-го, Серій Каташов передає ази малювання вихованцям вже згаданої чоловічої гімназії. Тут, як і в інших закладах, також щорічно відбувається приріст учнів, згідно з цим збільшується і розмір коштів на утримання установи. Наступного навчального року після відкриття у гімназії спостерігаємо вже 8 основних класів і 125 слухачів. Зі скарбниці на утримання виділяють удвічі більше – 15 тис. 829 крб. 8 коп., а від збору гімназистів отримують 4200. Отже, у грошовому обігу освітнього закладу назагал понад 20 тисяч карбованців.

За адресними книгами губернії і повіту, а також за календарями Київського учбового округу, мені вдалося простежити присутність Каташова-вчителя до 1916 року лише тому, що надалі цього джерела просто немає. Всім відомо, скільки 1917 рік змінив у долях країн і людей. Та вже на основі дослідженого і вищевикладеного – варто віддати належне непересічній працездатності педагога, адже він працює одночасно у кількох навчальних закладах, а не змінює їх поперемінно.

Із цим же роком пов’язаний цікавий і невідомий донині факт із робочої біографії художника. Наприкінці 1917-го, Сергія Каташова було нагороджено орденом Святого Станіслава ІІІ ступеню. На теренах України поміж 25 тисяч його кавалерів стрічаємо і українського історика Дмитра Яворницького, і генерала Михайла Драгомирова, і батька Олени Пчілки Петра Драгоманова.

Працюючи із вищезгаданими джерелами, видається можливим скласти уявлення не лише про діяльність Сергія Іларіоновича із, так би мовити, затратною частиною часу і сил педагога, а й про зворотний бік – фінансову віддачу за саможертовну працю. До прикладу, у 1912 році Каташов має по 5 уроків малювання і 2 чистописання, за які він отримує 540 крб., додатково одну прибавку – 125 крб., також на ньому ще й класне наставництво, за яке належить 600 крб. Отже за рік роботи тільки в чоловічій гімназії вчитель отримує 1265 крб. Додати сюди ще роботу у гадяцькому чотирикласному – 500 крб і педагогічні курси – 108 крб. – виходить досить пристойна сума, цілком виправдана і здобутою освітою, і завидним працелюбством.

Гадяцька інтелігенція, як оточення, ґрунт розвитку і сфера спілкування

Оточення Сергія Каташова: інтелігенція Гадяча початку ХХ століття

 Як нині, так і тоді освітяни, вчителі, безумовно зналися між собою. Для розуміння оточення Сергія Іларіоновича, я наведу лиш деякі прізвища із різних років існування закладів Гадяцької освіти міста початку ХХ століття, що для краєзнавців і для тих, хто цікавиться історією краю говоритимуть своїм найменуванням більше, ніж той дієпис, що за цими прізвищами стоїть. З-поміж них – класна дама жіночої гімназії Лідія Петрівна Кучинська, а у опікунській раді – Петро Михайлович Кучинский – відоме на Гадяччині прізвище, пов’язане із Драгомановими, зосібна з дружиною Михайла Петровича – Людмилою, адже Петро Михайлович був її братом. До складу ради також входили такі звісні особистості, як граф Сергій Костянтинович Ламздорф-Галаган, знайомий нам по чоловічій гімназії Михайло Павлович Негеєвич, кого у майбутньому висуватимуть на заміщення директора цього ж навчального закладу статського радника Івана Івановича Петрова (не без допомоги Олени Пчілки) і генерал-майор Олександр Амфілохійович Тулинський.

Відомі діяння по забезпеченню освітніх потреб міста настоятельок знаних приватних жіночих пансіонів: дворянки Неоніли Петрівни Ладигіної і доньки священика Марії Іванівни Клепачевської. У один час із Каташовим працювали також: вчитель-інспектор у вищому початковому училищі, колезький секретар Семен Іванович Клочко-Жовнір, той, під чию відповідальність Ольга Косач залишить власні речі і архіви, коли виїздитиме з Гадяча у 1920-му, нащадок давнього роду, почесний наглядач Гадяцького чотирикласного училища Олександр Васильович Лихопой, диякон Панас Рогозянський, який аж до кінця 1920-х рр. винайматиме житло на садибі Драгоманових і завідуюча міським приходським училищем, дворянка Антоніна Макарова, подруга Лесі Українки і її відомої родини.

Цей перелік далеко не повний. Не конче підтвердити, що з усіма Сергій Іларіонович щоденно спілкувався чи підтримував товариські взаємини. Та все ж, такий огляд дає нам уявлення про атмосферу колишньої гетьманської столиці, міста, в яке втрапив Каташов після приїзду – старосвітське товариство, часто із дворянським корінням і древнім родовим коренем хай провінційної, та все ж, інтелігенції. Посмію припустити, що у такому середовищі, освічений, стриманий, вихований у вищих імперських академічних школах живопису Каташов не почувався аж такою «білою вороною».

Творчі зв’язки, останні роки життя і викладацька спадщина

Підтвердженням того, що вершки інтелігенції старосвітського Гадяча зналися, контактували і співпрацювали є ще й фото-факт, що міститься на сторінках книги Володимира Костюка «Гадяч у старовинній листівці». На світлині бачимо художника Фотія Красицького, лікаря Середенка, власне, Каташова і його батька.

Фотій Степанович Красицький – онучатий небіж Тараса Шевченка був усього на два роки старшим за Каташова. Протягом 1888-1889 рр. навчався у Київській рисувальній школі (у М.Пимоненка), 1892-1894 рр. – в Одеській рисувальній школі (у К.Костанді) і, майже у той же час що й Каташов, 1894-1901 рр. – у Вищому художньому училищі при Петербурзькій Академії Мистецтв (у Іллі Рєпіна). Певна, що майстрам пензля однієї школи було про що поговорити. До Гадяча Красицький приїздив кілька років поспіль, зокрема й на запросини Олени Пчілки, тут було написано близько 20-ти краєвидів і портретів, з-поміж яких відомі нам зображення Лесі Українки та її сестер Оксани і Ольги.

Опісля революційних подій і встановлення влади рад, вже від 1925 і до початку війни, Каташов працює у педагогічній школі. Коли розпочалася Друга світова, Сергію Іларіоновичу було вже далеко за шістдесят. Та навіть після її завершення – з 1946 по 1949 рр. – до останніх днів, попри поважний вік, художник трудитиметься у педагогічному училищі.

Сергій Каташов: не пензлем єдиним

Окрім викладання і полотнотворення, Сергій Іларіонович брав участь у постановках «живих картин» на святкових вечорах, організованих товариством «Просвіта», був особисто знайомий з Оленою Пчілкою (та і неможливо припустити, щоб ні), пізніше, у 1936 – 1938 рр., виготовляв декорації для місцевого театру, як художник долучався до оформлення міста з нагоди масових свят.

Віталій Ханко, у минулому завідувач відділом Полтавського художнього музею, досліджуючи життя і творчість Сергія Каташова, як і Ілля Лучковський, стрічався із родичами ювіляра, які проживали у Харкові, а також приїздив до Гадяча. Відомий художник Михайло Позивайло познайомив гостя із вдовою Каташова – Оленою Пилипівною. На основі особистого спілкування, спогадів і решти зібраного матеріалу, включно з приватними речами, окремими документами і художніми роботами, мистецтвознавець зробив невелику замітку «Призабутий художник» про Сергія Каташова на сторінках «Будівника комунізму» з нагоди 100-річчя від Дня народження останнього. Віталій Миколайович зауважував, що колеги, знайомі і мешканці міста згадували педагога як інтелігентного і вихованого чоловіка. До нього ставилися з великою повагою за чуйність, гуманність, підтримку у тяжкі моменти життя. До слова, крім пожиттєвої відданості мистецтву Сергій Іларіонович полюбляв столярство, різьбярство, самостійно шив одяг і взуття.